Семеро проти Фів
Се́меро про́ти Фів — класичний літературно-міфологічний античний сюжет; оповідає про сімох легендарних військових вождів з м. Аргоса (Пелопоннес, Греція) — героїв походу проти м. Фів (Беотія, Греція), що став наслідком боротьби за владу між синами Едіпа — братами Полініком і Етеоклом.
Зміст
Сварка нащадків Едіпа
Епос згадує цю подію мимохідь. Докладніше про неї розповідали кіклічні поеми (від грец. κυκλος — коло, цикл; давньогрецькі епіко-міфологічні твори післягомерівської доби, 8–6 ст. до н. е.) «Фіваїда» та «Епігони», які збереглися тільки у фрагментах.
Оповідь належить до т. з. Фіванського циклу. Продовжує трагічну історію сім’ї царя Фів Едіпа, який, у намірах уникнути провіщеної долі, своїми діями і втілив пророцтво, — став убивцею свого батька і чоловіком своєї матері (Іокасти). Дізнавшись про це через два десятиліття шлюбу, осліпив себе і пішов у добровільне вигнання, а Іокаста вкоротила собі віку. Едіпа супроводжувала в його поневіряннях донька Антігона.
Сини Едіпа, Полінік та Етеокл, разом із дядьком Креонтом (братом Іокасти) домовилися правити Фівами по черзі (протягом року). Етеокл не захотів ділитися владою зі своїм старшим братом, вигнав його із міста і правив містом одноосібно. Полінік подався в м. Аргос, правитель якого цар Адраст віддав за нього свою доньку та погодився допомогти у війні проти брата. До участі в поході Полінік залучив Тідея та інших героїв.
Попри те, що віщун Амфіарай пророкував нещасливий кінець війни для всіх вождів, крім Адраста, герої розпочали похід. За наполяганням дружини (підкупленої Полініком) Амфіарай теж мусив вирушити з ними. Знавши, що загине, він заповів сину Алкмеону помститися матері, яка прирекла його на смерть.
Похід сімох
У поході на семибрамні Фіви, за Евріпідом («Фінікіянки», «Благальниці») та збіркою «Міфологічна бібліотека» (яку приписують Аполлодору Афінському або Псвевдо-Аполлодору), брали участь 7 вождів: Полінік, Адраст, Тідей, Амфіарай, Капаней, Гіппомедонт, Партенопей. Есхіл («Семеро проти Фів») і Софокл («Едіп у Колоні», «Антігона») замість Адраста називають Етеокла. Загальне командування здійснював Адраст (за Софоклом — Полінік). Вважається, що похід відбувся бл. 1227 до н. е, за 33 роки до Троянської війни.
Тідея відрядили на переговори до Фів, де його намагалися підступно вбити з засідки. Проте він переміг численних ворогів. Після цього місто було обложене з усіх боків, проти кожної з семи брам стояв загін на чолі з одним із сімох вождів.
Етеокл виставив проти нападників своїх полководців. Перш ніж розпочати битву, Етеокл запитав про її результат у віщуна Тіресія. Віщун обіцяв перемогу лише в тому разі, якщо в жертву Аресу буде принесений Менекей (у деяких джерелах — Мегарей), молодший син Креонта. Юнак добровільно приніс себе в жертву (за різними версіями — заколовся перед міською брамою, кинувся вниз з міського муру, заколов себе мечем та упав з вежі), щоб урятувати рідне місто.
Фіванці, вийшовши з-під захисту стін, вступили в бій із аргоським військом біля святилища Аполлона, проте змушені були відступити. Аргосці кинулися переслідувати ворогів, почали штурмувати стіни. Капаней увірвався у місто, але був вражений блискавкою Зевса, який вирішив дарувати перемогу фіванцям. Загинув у битві юний герой Партенопей.
Зрозуміши, що Фіви не взяти штурмом, аргосці вирішили, що брати Полінік та Етеокл мають розв’язати спір єдиноборством. У двобої обидва загинули.
Після короткого перемир’я між ворожими військами знову розгорівся кривавий бій, у якому загинули Гіппомедонт і Етеокл. Тідей був смертельно поранений могутнім Меланіппом, проте зміг вразити суперника списом. Богиня Афіна-Паллада, яка спершу благала Зевса врятувати Тідея і дарувати йому безсмертя, була вражена звірячою люттю свого улюбленця та лишила героя помирати. Загинув і віщун Амфіарай, який намагався втекти: від блискавки Зевса земля розступилася і поглинула Амфіарая разом із його бойовою колісницею. Битва скінчилася перемогою фіванців, усе військо аргосців полегло під Фівами. З-поміж сімох героїв урятувався лише Адраст (за переказом, він сховався в Афінах, звідки згодом повернувся до Аргоса).
Поховання загиблих
Фіванці урочисто поховали полеглих захисників міста, тоді як аргоських героїв і воїнів, які прийшли з Полініком, залишили без поховання. Дізнавшись про це, жінки й матері Аргоса прийшли з Адрастом до Аттіки, щоб умовити царя Тесея (дослідники припускають, що він правив у 1234–1204 до н. е.) змусити фіванців видати їм тіла загиблих. Водночас посол від царя Креонта, який перебрав владу над Фівами, зажадав від Тесея зворотного — відмови жінкам Аргоса і вигнання Адраста з Аттіки. Обурений Тесей вирушив з військом проти Фів, переміг фіванців і змусив їх видати тіла аргоських воїнів, які були з належною шаною спалені. Дружина Капанея не знесла смерті коханого чоловіка й кинулася в полум’я.
Проте Креонт під загрозою смерті заборонив ховати тіло Полініка, залишене біля міських стін на розтерзання хижим звірам і птахам. Душа Полініка, приречена відтак на вічне поневіряння, не могла знайти спокою в царстві Аїда. Тоді Антігона всупереч наказу царя, але згідно з законом і волею богів, засипала тіло брата землею. Розгніваний Креонт звелів замурувати Антігону в печері. Існують численні варіації долі Антігони у міфах і трагедіях: Креонт наказав звільнити Антігону, але вона вже наклала на себе руки; у Евріпіда — син Креонта Гемон допоміг Антігоні поховати брата, тому цар вирішив стратити їх обох, але закоханих врятував Діоніс; ще за ін. версією — Креонт доручив Гемону стратити Антігону, але той обманув батька і переховував дружину в пастухів, однак згодом був змушений виконати давню обіцянку — вбив спершу Антігону, а потім себе; наявні й версії, що Антігона намагалася втекти до Аргоса, але її наздогнали, і дівчина згоріла живцем у підпаленому храмі Гери, де ховалася. Дружина Креонта Еврідіка, не змігши перенести загибель сина, вкоротила собі віку.
Похід епігонів
За сюжетом, через десять років після фіванського походу Сімох, змужнілі сини полеглих героїв вирушили в новий похід, щоби помститися за поразку батьків. У поході взяли участь: Айгіалей (Егіалей; син Адраста), Діомед (син Тідея), Ферсандр (Терсандр; син Полініка), Промах (син Партенопея), Сфенел (Стенел; син Капанея), Полідор (син Гіппомедонта) і на вимогу матері — Алкмеон (син Амфіарая). Боги сприяли новим вождям — епігонам (грец. ἐπίγονος — народжений пізніше, нащадок, від епі... та грец. γίγνομαι — народитися, з γένος — рід; див. Епігонство). Вождем війська обрано Діомеда. Перемогу епігонів передбачив оракул у Дельфах.
Діставшись до Фів, епігони спустошили всі околиці й розпочали облогу. Фіанцями командував син Етеокла Лаодамант. Він убив у бою Айгіалея, але й сам поліг від руки Алкмеона. Переможені фіванці сховалися за мурами Фів. За порадою віщуна Тіресія, жителі вночі таємно залишили Фіви й вирушили до Фессалії, а до аргосців відрядили гінця з пропозицією миру (дорогою Тіресій помер).
Довідавшися про втечу фіванців, епігони зайняли та зруйнували місто. Найкращу частину здобичі, зокрема й доньку Тіресія — віщунку Манто, принесли в дар дельфійському оракулу. Ферсандр (син Полініка), почав правити у Фівах, відновивши їх. Алкмеон після повернення з походу виконав волю свого батька і помстився матері за його загибель.
Поетичний переказ про війну епігонів містить кіклічна поема «Епігони» та ін. драми.
Рецепція у мистецтві
Міф широко коментували давньогрецькі автори, передусім драматурги: Есхіл, Евріпід, Стацій та ін. Зображення семи героїв перед походом, а також сцени двобоїв поширені у червонофігурному вазописі. Драматичні повороти сюжету надихали майстрів європейського Відродження і класицизму [зокрема Ф. Цуккарі (бл. 1540 — 1609; Італія), Ж.-Б. Реньо (1754–1829; Франція), Дж. Б. Тьєполо, П. П. Рубенса, Ж. Расіна, Дж. Флаксмана (1755–1826; Велика Британія)]. У барокову епоху міф адаптували для музичної сцени (зокрема А. Вівальді та ін.).
Сюжет був добре відомий в Україні, його мотиви простежують, наприклад, у творчості поета й гуманіста П. Русина. Класичні переклади трагедій Есхіла та Евріпіда здійснили Борис Тен, А. Содомора. Однойменну картину створила художниця-авангардистка О. Екстер (1882; тепер Польща — 1949; Франція).
Джерела
- Apollodor. Pseudo-Apollodorus The Library : in 2 vol. / With an English transl. by J. G. Frazer. London : William Heinemann; New York : G. P. Putnam’s Sons, 1921. Vol. 1. 442 p.
- Софокл. Трагедії / Пер. з давньогрец. Б. Тен, А. Содомора. Київ : Дніпро, 1989. 303 с.
- Есхіл. Трагедії / Пер. з давньогрец. А. Содомори, Б. Тена. Київ : Дніпро, 1990. 320 с.
- Евріпід. Трагедії / Пер. з давньогрец. А. Содомора, Н. Ващишина. Львів : Апріорі, 2023. 607 с.
Література
- Козовик І. Я., Пономарів О. Д. Словник античної міфології. Київ : Наукова думка, 1985. 236 с.
- Пащенко В. І., Пащенко Н. І. Світ міфів та легенд Еллади. Київ : Либідь, 2007. 384 с.
- Berman D. Myth and Culture in Aeschylus' Seven Against Thebes. Roma : Edizioni dell'Ateneo, 2007. 214 p.
- Міфи давньої Греції. Київ : Країна мрій, 2009. 382 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Мозговий І. П. Семеро проти Фів // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Семеро проти Фів (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 18.06.2026
