Борис Тен
Бори́с Тен (справжнє ім’я — Хомичевський, Микола Васильович; псевдоніми: А. Лепский, В. Томашівський, Тодось Вернигора; 09.12.1897, с. Дермань, тепер Рівненського району Рівненської області, Україна — 12.03.1983, м. Житомир, тепер Україна) — поет, перекладач, діяч Української автокефальної православної церкви. Член Спілки письменників України (з 1957, тепер Національна спілка письменників України). Писав українською мовою.
|
Борис Тен | |
|---|---|
| Псевдоніми | Борис Тен, А. Лепский, В. Томашівський, Тодось Вернигора |
| Справжнє ім’я | Микола Васильович |
| Справжнє прізвище | Хомичевський |
| Народження | 09.12.1897 |
| Місце народження | Дермань |
| Смерть | 12.03.1983 |
| Місце смерті | Житомир |
| Alma mater | Житомирський державний університет імені Івана Франка |
| Місце діяльності | Житомир, Київ |
| Напрями діяльності | поезія, переклад |
Зміст
Життєпис
Народився в багатодітній сім’ї православного священника та вчительки парафіяльної школи. На початку Першої світової війни родина переїхала до м. Житомира.
Навчався в Клеванському духовному училищі, Волинській духовній семінарії. 1922 закінчив Волинський інститут народної освіти (тепер Житомирський державний університет імені Івана Франка).
1919‒1923 викладав українську мову в школах і технікумах м. Житомира. Захоплювався театром і музикою. Для «Незалежного театру» переклав із польської мови драму «Йола» Є. Жулавського (1874–1915; тепер Польща).
1922 єпископ Степан Орлик висвятив Хомичевського на ієрея.
1924‒1926 був настоятелем Софійського собору в Києві, 1928 — настоятелем Петропавлівської церкви в м. Києві (див. Петропавлівська церква із дзвіницею в Києві).
Публікуватися почав 1923. Співпрацював із видавництвами «Сяйво», «Книгоспілка».
1924–1926 — другий заступник голови президії Всеукраїнської православної церковної ради (ВУПЦР). 14.11.1924 підписав відозву, з якою ВУПЦР зверталася до духовенства та мирян із засудженням розбрату в церкві, спричиненого активністю Діяльно-Христової церкви.
Репресований за релігійну діяльність: заарештований 07.08.1929, а 04.12.1930 засуджений на 10 років виправно-трудових таборів (див. ГУЛАГ). Покарання відбував на Далекому Сході (переважно в м. Владивостоці, тепер РФ), працював економістом; керував хором із в’язнів. Звільнений 01.09.1936, реабілітований 1989.
Від грудня 1936 — завідувач літературної частини Київського 3-го державного робітничо-колгоспного пересувного театру.
1937 переїхав із родиною до Підмосков’я. До 1941 — методист Будинку народної творчості в м. Калініні (тепер м. Твер, РФ). Від 1939 навчався в Центральному заочному музично-педагогічному інституті (м. Москва).
Із початком Другої світової війни мобілізований до Червоної армії. На фронті потрапив у полон (перебував у таборі в м. Новгороді-Сіверському). Намагався втекти, був перевезений до табору в Німеччині. Звільнений 1945.
Повернувся до м. Житомира. Працював завідувачем літературної частини Житомирського обласного музично-драматичного театру, керував аматорськими хорами, викладав музику й співи в місцевих школах. Від 1947 працював у музичному училищі ім. В. Косенка (тепер Житомирський музичний фаховий коледж ім. В.С. Косенка). Одночасно завідував музично-театральним сектором обласного відділу мистецтва (1947–1952).
1951–1955 викладав латинську мову в Житомирському педагогічному інституті іноземних мов (тепер Навчально-науковий інститут іноземної філології Житомирського державного університету імені Івана Франка), потім у Житомирському педагогічному інституті ім. І. Франка (тепер Житомирський державний університет імені Івана Франка).
Засновник хору «Льонок», голова обласного літературного об`єднання.
Похований на Корбутівському міському кладовищі. Відповідно до заповіту поета, прах 1990 перенесено на Смолянський цвинтар, де похована вся родина Хомичевських.
Діяльність
Творча діяльність
Володів давньогрецькою, латиною, англійською, французькою, німецькою, польською, чеською, словацькою, латиською, російською мовами.
Перший вірш «Ілюзій мережива тонкі…» датовано 20.10.1921. Власні поезії почав друкувати 1923 в журналі «Червоний шлях», проте працював здебільшого в галузі перекладу з античних і нових мов. Входив до кола неокласиків київських (М. Зеров, М. Рильський та ін.).
Автор збірок «Зоряні сади» (1970), «Жадань і задумів неспокій» (1988), «Скороминущих років буревій» (1998). Перекладав з давньогрецької (Гомера, Аристотеля, Аристофана, Евріпіда, Есхіла, Софокла), латини (Горація), французької (В. Гюго, А. М. Шеньє та ін.), німецької (Ф. Шиллера, Й. В. Гете, Г. Гейне та ін.), англійської (В. Шекспіра та ін.), польської (А. Міцкевича, Ю. Словацького, А. Фредро та ін.), російської (О. Пушкіна, Л. Толстого та ін.) тощо.
Наукова діяльність
Автор праць із теорії перекладу, мовознавства: «Нотатки про ритміку гекзаметра» (1967), «Біля кастальських джерел» (1968), «Називаймо, як зве народ» (1974) та ін.
Був добрим проповідником, мав глибокі теологічні знання. Завдяки його освітній і культурно-релігійній праці на Житомирщині постала низка парафій УАПЦ.
Мав значні музичні здібності та чудовий голос, був автором багатьох композицій церковного співу. Очолював об’єднання житомирських композиторів, видав «Посібник для керівника самодіяльного хору» (1960). Перекладав українською мовою вокальні твори (романси та номери з опер Ф. Шуберта, Ф. Шопена, Дж. Верді та ін).
Нагороди і визнання
Заслужений діяч польської культури (з 1977). За переклади творів Ю. Словацького, А. Міцкевича, Є. Жулавського нагороджений медаллю Міністерства культури і мистецтва Польщі (1977).
За переклади «Іліади» та «Одіссеї» удостоєний Премії імені Максима Рильського (1979).
У Дерманській гімназії є кімната-музей поета. На будинку, де народився митець, встановлено меморіальну дошку.
Пам’ятник встановлено біля Житомирського екологічного ліцею № 24, де діє літературно-меморіальний музей поета.
Вулиці Бориса Тена є в містах Житомирі, Рівному та Здолбунові. Його ім’ям названо Житомирське обласне літературне об’єднання, обласні літературно-мистецькі премії в містах Рівному (з 1987) і Житомирі (з 1992), персональну стипендію в Рівненському державному гуманітарному університеті (з 1988).
Додатково
Псевдонім «Борис Тен» пов'язаний із давньогрецькою назвою р. Дніпра — Борисфен.
Твори
- Посібник для керівника самодіяльного хору. Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1960. 129 с.
- Зоряні сади : сонети. Київ : Радянський письменник, 1970. 103 с.
- Жадань і задумів неспокій : З творчої спадщини Бориса Тена (вірші, переклади, статті, листи, спогади) / Упоряд. : А. Ф. Журавський, К. В. Ленець. Київ : Радянський письменник, 1988. 550 с.
- Чоло : Поезії, переклади / Ред.-упоряд. Д. Чередниченко. Київ : Гранослов, 1997. 88 с.
- Скороминущих років буревій. Рівне : Азалія, 1998. 125 с.
Література
- Савенко І. Український Гомер : [Про укр. письменника, уродженця с. Дермань Здолбунів. р-ну Б. Тена (Хомичевського)] // Київ. 2000. № 5/6. С. 142–146.
- Гуцало Л. В., Міщук Г. А. Микола Васильович Хомичевський (Борис Тен) : біографія, творча та громадська діяльність // Гілея : науковий вісник. 2018. № 135. С. 19–23.
- Кралюк П. «Табірні вірші» Бориса Тена. Його засудили у сфабрикованій справі СВУ // Радіо Свобода. 23.09.2024. URL: https://www.radiosvoboda.org/a/borys-ten-tabirni-virshi/33131263.html
- Кралюк П. М. Борис Тен. Харків : Фоліо, 2025. 224 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вортман Д. Я. Борис Тен // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борис Тен (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.06.2026
