Панафриканізм

Панафрикані́зм — ідейно-політична течія, що ґрунтується на ідеях расової емансипації африканців і осіб африканського походження, формування та розвитку їхньої спільної ідентичності, а також боротьби з колоніалізмом та інтеграції африканських країн.

Історична довідка

Виник наприкінці 19 ст. у середовищі афроамериканської інтелігенції (див. Афроамериканці) та діячів африканської діаспори як реакція на расову сегрегацію в США та колонізацію Африки європейськими країнами. Першою організацією, що адвокатувала інтереси осіб африканського походження на міжнародному рівні, стала неурядова організація «Панафриканська асоціація» (заснована 1897, м. Лондон).

Упродовж кінця 19 — 1-ої половини 20 ст. був ідеологічною платформою солідаризації темношкірого населення шляхом агрегування їхніх соціальних інтересів, формуючи інтерсекційний підхід до оцінки та протидії проявам расової дискримінації й обмеженню політичних, економічних і культурних прав і свобод африканських народів суб’єктами реалізації колоніальної політики (див. Колоніалізм).

У 1-ій половині 20 ст. відбулася серія панафриканських конгресів, що формалізували рух та його вимоги. Після Другої світової війни в умовах деколонізації центр панафриканізму перемістився до Африки. Всеафриканська конференція народів (англ. All-African Peoples' Conference, 1958) започаткувала дискусію про майбутнє континенту. Два основні підходи до реалізації африканської інтеграції уособлено утвореними 1961 неформальними групами «Касабланка» та «Монровія» (за назвами міст проведення їхніх установчих зустрічей) у складі окремих глав держав Африки. Перша виступала за політичне й економічне об’єднання континенту під егідою надурядових структур через його поступову федералізацію аж до втілення концепції Сполучених Штатів Африки; друга — за необхідність розвитку Африки як єдиного цивілізаційного простору через зміцнення та розвиток його суверенних держав.

Результатом стало створення 25. 05. 1963 Організації Африканської Єдності (від 2002 — Африканський Союз, АС) як об’єднання незалежних країн континенту для ліквідації наслідків колонізації, сприяння розбудові інституційної спроможності країн-членів та їхньому співробітництву в дусі поваги до суверенітету одне одного. Діяльність організації ґрунтується на ідеалах панафриканізму.

Характеристика

Ідеологія панафриканізму базується на ідеї спільної ідентичності та історичної долі народів африканського походження, обʼєднаних колективною травмою рабства та колоніалізму. У політичній площині панафриканізм еволюціонував від вимог расової рівності до антиколоніальної боротьби та проєктів континентальної інтеграції.

Ідейно спорідненими з панафриканізмом є:

• негритюд — філософське вчення про самобутність негроїдної раси;
• афроцентризм — концепція, що наголошує на внеску африканських культур у розвиток світової цивілізації;
• африканський націоналізм — ідеологія, спрямована на формування політичних націй у межах постколоніальних держав (див. Постколоніалізм).

Значення

Панафриканізм відіграв вирішальну роль у деколонізації Африки, становленні державності молодих африканських країн та визначенні засад інтеграційних процесів на континенті. Його ідеї стали основою діяльності АС та регіональних об’єднань. Водночас культурна, етнічна та релігійна різноманітність населення Африки, а також суперечливі інтереси національних еліт, залишаються перешкодою для повної реалізації панафриканського політичного проєкту.

На тлі глобального ідеологічного протистояння між капіталістичною (див. Капіталізм) та соціалістичною системами (див. Соціалізм) панафриканізм як система ідей і цінностей розвинув схильність до пошуку «третього шляху» політичного розвитку.

Джерела

1. Du Bois W. E. B. The Souls of Black Folk. Chicago : A. C. McClurg & Co., 1903. 264 p.
2. Fanon F. Les Damnés de la Terre. Paris : François Maspero, 1961. 242 p.
3. Mboya T. Freedom and After. Boston : Little, Brown and Company, 1963. 288 p.
4. Nyerere J. K. A United States of Africa // The Journal of Modern African Studies. 1963. №1 (1). P. 1–6.
5. Garvey M. More Philosophy and Opinions of Marcus Garvey / Ed. by A. Jacques-Garvey. New York : Routledge, 1977. 268 p.
6. Nkrumah K. Africa Must Unite. London : Panaf, 2007. 254 p.

Література

1. Майборода О. Традиціоналізм і модерність у суспільно-політичному устрої африканських країн // Етнічні пастки деколонізації: африканський досвід. Київ : Інститут політичних і етнонаціональних досліджень імені І. Ф. Кураса НАН України, 2023. С. 31–80.
2. Священко З. В., Скрипник О. М. Панафриканізм — перший ідейно-політичний рух в Африці: зародження та розвиток наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ ст. // Проблеми всесвітньої історії. 2025. № 2 (30). С. 30–44.

Автор ВУЕ

• В. В. Петрів

Покликання на цю статтю: Петрів В. В. Панафриканізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Панафриканізм (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.07.2026