Неділя

Неділя. Художник О. Мурашко, 1911, написана на хуторі Княгинине поблизу м. Сміли (тепер Черкаська обл.)

Неді́ля (праслов’ян. *nedělja, від *ne dělati — не робити, тобто день без праці, день відпочинку) — у християнстві — щотижневе свято, встановлене на честь воскресіння Ісуса Христа.

Зміст

1 Історична довідка
2 В Україні
3 Додатково
4 Література
5 Автор ВУЕ

Історична довідка

Ранні християни спочатку наслідували традицією давніх юдеїв (які запозичили тиждень з халдейсько-вавилонської астрономії) — святкували суботу як останній і присвячений Богові день тижня. Таку практику мотивувала біблійна версія створення світу: «І поблагословив Бог сьомий день, і освятив його, бо того дня відпочив Він від усієї Своєї праці, яку Бог під час творіння здійснював» (Бут. 2:3) і Божа заповідь: «Пам’ятай день суботній, щоб його святити. Шість днів працюватимеш і робитимеш усі свої діла, а сьомий день — субота Господу, Богові твоєму» (Вих. 20:8‒10).

З часом у християнстві замість старозавітної суботи святим днем стає неділя (перший день седмиці), коли, за євангельськими переказами, воскрес Ісус Христос (Ів. 20:1, пор. старослов’ян. въскрьсениѥ, въскрѣшениѥ) та відбулося явлення воскреслого Ісуса апостолам (Ів. 20:19, 26). Саме в неділю ранні громади правили християнське богослужіння та літургійне «ламання хліба» (Дії 20:7, 11). З Нового Завіту Церква виводить розуміння неділі як Господнього дня [«день відвідин» Бога (1 Петр. 2:12), «день Господа нашого Ісуса Христа» (1 Кор 1:8)], святого дня й символу «нового створення», розпочатого в Христовому воскресінні, «восьмого дня». Вважають, що в неділю сталося багато знаменних для Церкви подій: благовіщення Діви Марії, хрещення Ісуса, вхід Господній у Єрусалим, сходження Святого Духа на апостолів та ін. (значна кількість християнських свят літургійного року припадають на неділю).

Імператор Костянтин I Великий 321 проголосив неділю днем відпочинку на державному рівні. Згідно з його указом, у цей день мали відпочивати усі судді, міське населення і ремісники, не працювали державні установи. 337 ухвалено закон про обов’язкову участь солдатів-християн у недільній літургії. За імператора Феодосія I Великого в неділю заборонено влаштовувати публічні видовища; едиктом 386 — судочинство, торгівлю, укладання контрактів (порушення карали як святотатство).

У 4–6 ст. помісні собори та синоди в Іспанії, Франції тощо встановили обов’язок для вірян бути присутніми в неділю на Божій службі; деінде на короткий час навіть відлучали від церкви тих, хто три неділі поспіль не приходив до храму.

Заборону працювати в неділю ввів імператор Карл I Великий (789).

Закон недільного відпочинку у Католицькій церкві став усезагальним від часу правління папи Григорія IX (1234).

За традицією, у багатьох країнах світу неділя є днем відпочинку.

В Україні

На землях Давньої Русі недільне свято запровадили разом із прийняттям християнства. Стало традиційним для української культури днем молитви, радості й відпочинку.

Витоки вшанування неділі віднаходять у язичницьких віруваннях. У народних уявленнях Неділя — добра й красива жінка чи дівчина, персоніфікація дня тижня, відведеного на відпочинок, яка блукає лісом або стогне на полі «всенька в крові», наче порізана-порубана тими, хто працює в цей день. Ототожнена часом зі св. Анастасією. Давньоруські тексти проти язичництва («Слово о твари и дни рекомом неделе», «Слово св. Григорія…») повчають, що шанувати треба не зображення («болвана») Неділі чи день тижня, але пам’ять про Христове воскресіння.

У неділю вважали гріхом не тільки важку фізичну працю, а й усяку господарчу роботу (на городі, шиття, прання тощо), а також розваги, лінощі. На деяких землях (зокрема, в Галичині) цього дня навіть не готували їжу. Ранком, не снідавши, у святковому вбранні родинами вирушали до церкви на Службу Божу та причастя.

Святкування неділі було радісним (пам’ять радісної події Христового воскресіння), тому в цей день не було посту, церковний устав відміняв поклони, падання на коліна. Повчали, що неділю слід починати не з щоденних справ, а зі служіння Богові, присвятити її не собі, а Творцю: через недільну літургію Господь нібито забирає людину з марнотного світу клопотів, метушні, буденних турбот у світ духовний. Святкування неділі тлумачили як повернення Богові належної Йому першості в людському житті, відновлення райського порядку прослави Господа.

Поширилися народні назви християнських свят, як-от Вербна неділя, Зелена неділя, Прощена неділя.

Зажнивна пісня «У неділю рано-пораненьку да збирав женці Коваленко…» (ймовірно 15–17 ст.) передає образ женця, якого схопили, зв’язали й осліпили татарські ординці. Коваленко (узагальнений поетичний образ), за однією з версій пісні, побачив у тому Божу кару за нехтування неділею: «Десь мене Господь скарав, що я в неділю женців назбирав. І не втерся, і не вмився, до Господа-Бога не преклонився, за женцями поспішився».

Додатково

У німецькій, англійський мові збереглася римська назва неділі як «дня Сонця» (нім. Sonntag, англ. Sunday).
Митрополит Андрей Шептицький повчав: «День святий має бути цілий Господеві Богові посвячений, а не має обертатися на роботу».

Література

Гальковский Н. М. Борьба христианства с остатками язычества в древней Руси : в 2 т. Харьков : Епархиальная типография, 1916. Т. 1. 376 с.
Українські народні думи та історичні пісні / Упоряд. О. М. Таланчук. Київ : Веселка, 1990. 239 с.
Катрій Ю., о. Пізнай свій обряд. Львів : Свічадо, 2018. 472 с.