Методизм

Будівля методистської церкви в м. Шаєнні, шт. Вайомінг, США, 1890, національна історична пам'ятка

Методи́зм (англ. Methodism, від англ. methodical — методичний [спосіб, характер]) — радикальна протестантська течія, започаткована в 1-й пол. 18 ст.; вийшла з лівого крила англіканства під впливом чергового (після Реформації 16 ст. і пуританства 17 ст.) релігійного пробудження в Англії.

Історична довідка

Виникнення методизму пов’язують зі створенням у 1729 в Оксфорді гуртка молодих діячів, відомого як «Товариство діяльного благочестя» (з 1738 — «Товариство взаємного напучення»), під проводом студента, а згодом викладача університету та англіканського священника Дж. Веслі. Гуртківці проголосили відновлення ідей практичного благочестя, релігійної ревності та духовної свободи. За методичний характер життя і систематичність біблійних занять названі «клубом святих». Дотримувалися суворої релігійної дисципліни та аскези. Здійснювали євангелізаційні (див. Євангелізація) кампанії в Англії та за її межами, часто у формі масових зібрань просто неба. Проповідували ідеї виправдання вірою та відродження «звисока», посилення релігійного почуття, а також місіонерство, філантропію, активізацію проповідництва.

Започаткований рух Англіканська церква сприйняла як розкол, його прихильникам було заборонено проповідувати. Після відлучення від церкви Дж. Веслі заснував перші методистські громади в містах Брістолі та Лондоні, в яких до проповідництва було допущено мирян, навіть жінок. За прикладом лолардів, у методизмі засновано інститут благовісників — мандрівних проповідників. Поступово громади поширилися всією територією Британських островів, у 1740-ві й теренами Північної Америки.

1744 проведено Першу генеральну конференцію, на якій затверджено віровчення, літургійні основи та принципи організації деномінації (весліанського методизму), що поєднали елементи англіканства та радикального кальвінізму (конгрегаціоналізму). Зрештою, масові богослужіння просто неба, мандрівне проповідництво та щорічні конференції як орган церковного управління стали новаціями, відтоді притаманними багатьом течіям англомовного протестантизму.

Відмова лондонського єпископа рукопокласти методистських проповідників у США (1780) призвела до розриву американських методистів з англіканською ієрархією та виникненню самостійної церкви. 1784 Дж. Веслі проголосив «Акт декларації» («Deed of Declaration»), що містив заяву про церковну автономію методистських громад від англіканства. Паралельно з весліанським напрямом у Вельсі у 1740-х виник кальвіністський методизм, який також тяжів до розмежування з англіканством. Формальне відокремлення методизму від англіканства датують 1795.

У 1818 в Англії створено «Методистське місіонерське товариство», зусиллями якого засновано громади методистів в англомовних країнах, колишніх британських колоніях.

Віровчення

У вченні методизму зафіксовано несприйняття компромісного характеру англіканства, збереження у ньому «рудиментів» католицизму. Акцентовано на доктрині М. Лютера про спасіння самою вірою, ідеях покаяння і виправдання. Наголошено на тому, що віра неможлива без попереднього каяття людини в гріхах, її внутрішнього оновлення, радикальних змін в особистому житті. Лише після цього вона є гідною Божого усиновлення. Віра, що «виростає» з акту каяття, і є виправданням людини перед Богом.

Виправдання «перевіряється» дарами, які отримує нова людина: мир, любов, радість, влада над гріхом тощо. При цьому в методизмі більшого значення, ніж у класичному протестантизмі, надано доктрині добрих справ: вони необхідні людині для підтримки віри. Методизм відновив ідеї руху «Нового благочестя», за якими кожна особа досягає спасіння особистим відродженням через вдосконалення у Святому Дусі. Духовна досконалість людини виявляється, насамперед, в її любові до ближнього й неможлива без суспільної активності, освіченості, філантропічної практики.

В еклезіології методизм поділяє віру англіканства в особливу благодать священників, наслідування ними апостольської традиції.

У сотеріології заперечує кальвіністську доктрину абсолютного передвизначення, відновлюючи вчення Я. Армінія (1560–1609, Нідерланди; див. у ст. Армініанство).

Організаційна структура

Методизм залишив єпископальну будову Англіканської церкви і водночас створив власну церковну структуру, що має 4 типи релігійних громад:
а) початкові спільноти (об’єднання пробуджених, які усвідомили свій гріх);
б) союзи (вірян, яким уже відпущено гріхи);
в) вибрані спільноти (вірян, які ввійшли у союз з Богом);
г) спільноти покаянних (тих, хто кається у «відпадінні» від благодаті).

Громаду складають гуртки (класи) з 10‒12 осіб, які під керівництвом пресвітера на щотижневих зібраннях обговорюють свій духовний стан, обмінюються досвідом релігійного життя й практики.

Методисти відмовилися від значної частини англіканського релігійного культу, їхнє богослужіння менше формалізоване, вбрання священників спрощене. Визнають 2 таїнства — хрещення і причастя.

Методизм інтенсифікував общинне життя особи з акцентом на вияві її самоініціативи та місіонерської ревності. Важливими принципами є фіксоване членство, систематична участь вірян у молитовних зібраннях, церковна дисципліна, моральність. Методизму властиві відкритий характер церковного життя, активна суспільна позиція, співпраця з державою, участь у міжцерковному діалозі.

Зазнав розділень на методистів-кальвіністів і методистів-армініан. Як і більшість протестантських течій, має низку незалежних спільнот (напр., Весліанська, Примітивна та Об’єднана методистські церкви, котрі створили 1932 єдину організацію), що виявляють різні погляди на засади вчення, принципи організації, характер релігійної й позарелігійної практики.

Поширення

Поступово поширився у всьому англомовному світі, пізніше і в країнах Азії та Африки. Найбільшого впливу набув у США (друге місце за кількістю вірян після баптизму, близько 15 млн вірян), зокрема й серед афроамериканців.

Міжнародне об’єднання методистських церков — Всесвітня методистська рада (з 1881), яка що десять років скликає Всесвітню методистську конференцію. За даними організації, Рада об’єднує 80 методистських, весліанських та пов’язаних з ними церков і асоціацій, що сукупно охоплюють понад 80 млн вірян у 138 країнах світу; найбільша з них — Об’єднана методистська церква США. Від середини 20 ст. засідання Всесвітньої методистської ради та Всесвітні методистські конференції відбувалися в різних країнах світу (зокрема, Норвегії, Кенії, Бразилії, Ірландії, Сінгапурі тощо).

У колишньому СРСР існувала Естонська методистська церква, що й сьогодні посідає помітне місце в країні. Громади методистів діяли в Росії, Білорусі.

В Україні перші громади створено в кін. 19 ст. зусиллями місіонерів Британського біблійного товариства. З 1990-х методизм відновив свою присутність у незалежній Україні. На 2019 діяло 10 громад (три з них — у м. Києві, по дві — в Луганській і Львівській областях, по одній — у Донецькій, Київській і Полтавській). Громади долучені до Всесвітньої методистської ради через участь у Центральній конференції Північної Європи.

Література

1. Davies R., Rupp G. A History of the Methodist Church in Great Britain : in 4 vol. London : Epworth Press, 1965‒1988.
2. Wigger J. H. Taking Heaven by Storm: Methodism and the Rise of Popular Christianity in America. New York : Oxford University Press, 1998. 288 p.
3. The Methodist Experience in America : in 2 vol. / Ed. by R. E. Richey, K. E. Rowe, J. M. Schmidt. Nashville : Abingdon Press, 2000.
4. Hempton D. Methodism: Empire of the Spirit. New Heaven; London : Yale University Press, 2006. 278 р.
5. The Oxford Handbook of Methodist Studies / Ed by J. E. Kirby, W. J. Abraham. Oxford : Oxford University Press, 2011. 780 p.
6. Hempton D. Methodism and Politics in British Society 1750–1850. London : Routledge, 2012. 288 р.

Автор ВУЕ

• В. І. Любащенко

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.07.2024