Зарваниця, Марійський духовний центр

«Зарвани́ця», Марі́йський духо́вний центр — храмово-монастирський комплекс, санктуарій Зарваницької Божої Матері, розташований у с. Зарваниця (Тернопільського району Тернопільської області, Україна).
Один із найбільших паломницьких центрів Української греко-католицької церкви (УГКЦ).

Історична довідка

Село Зарваниця розташоване на лівому березі р. Стрипа (ліва притока Дністра). Уперше згадано у письмових джерелах 1458; у 16–18 ст. — містечко. 1756 утворено Зарваницький деканат у складі Львівської єпархії УГКЦ (тепер у складі Тернопільсько-Зборівської архієпархії УГКЦ). Від 2-ї половини 19 ст. — одне з найвідоміших місць прощі греко-католиків, дістав метафоричну назву «український Лурд» (див. Лурд).

Зарваницький Марійський (присвячений Богоматері) духовний центр сформувався навколо двох сакральних місць: джерела на правому березі р. Стрипи і парафіяльної Троїцької церкви (церква Пресвятої Трійці) в центрі села (мурований храм у стилі бароко споруджено 1747–1754 коштом графа А. Мйончинського; будівельний матеріал брали з руїн замку, що стояв у присілку Полісюки). У цій церкві зберігаються ікони Розп’яття Ісуса Христа (коронована 1742, оригінал втрачено) і Зарваницької Божої Матері (коронована 1867; з нагоди 150-річного ювілею події у 2017 короновано й копію ікони, написану 1922 худ. П. І. Холодним під час реставрації оригіналу).

Надбрамна церква. Фото А. Арістової

Собор Зарваницької Матері Божої. Фото О. Арістова

Дзвіниця. Фото О. Арістова

З благословення Папи Римського Пія ІХ Зарваниця набула 1867 статусу відпустового місця (згідно, з католицьким віровченням, сповідь, причастя і молитва з певним наміром у такому місці у певні дні дарує людині духовну ласку — повний або частковий відпуст, зцілення від духовних наслідків сповіданих перед Богом гріхів і зміцнення у вірі), почала приваблювати прочан і незабаром перетворилася на одне з найпопулярніших місць прощі в Галичині. Найбільше вірян збиралися у Зарваницю на свято Успіння Пресвятої Богородиці (28 серпня за старим стилем, тепер 15 серпня — з 2023 УГКЦ перейшла на григоріанський календар). Загалом період прощ тривав від Дня св. Юрія (6 травня за старим стилем, тепер 23 квітня) до Покрова Пресвятої Богородиці (14 жовтня, тепер 1 жовтня).

1894 зведено муровану каплицю біля цілющого джерела (мала вигляд восьмигранної споруди з криницею всередині).

Від 1921–1922 почав діяти студитський монастир Святого Іоанна Хрестителя (т. з. Зарваницька лавра), заснований Климентієм Шептицьким за сприяння митрополита Андрея Шептицького. Розвитком Зарваницького санктуарію опікувався генеральний вікарій митрополичої капітули єпископ Никита Будка. У 1933–1936 виходив ілюстрований часопис-щорічник для прочан «Зарваниця».

Монастир у Зарваниці був ліквідований радянською владою 1939. Під час Другої світової війни, за гітлерівської окупації відродився і знову був ліквідований 1946 (монастирський храм спалено ще 1944). Проте громада ченців підпільно існувала до 1986. Попри офіційне «возз’єднання» УГКЦ з Російською православною церквою (див. Львівський собор 1946), служби у Зарваниці регулярно відбувалися біля каплиці при чудодійному джерелі.

У 1960–1961 каплицю знищили, а джерело обгородили колючим дротом. Вірян штрафували за молитви біля цієї огорожі, яку у відпустові дні охороняла міліція. Всупереч зусиллям влади паломництва і регулярні богослужіння у Зарваниці відбувалися аж до кінця радянської доби.

1989 розпочато відбудову Зарваницького духовного центру: УГКЦ повернули Троїцьку церкву, відбудували (1991) каплицю над джерелом, реколекційний корпус. Того ж року церкві повернуто й Зарваницьку чудотворну ікону Матері Божої, яку місцеві жителі переховували упродовж десятиліть. 11.07.1993 освячено місце під новий монастир студитів.

1995 оголошено конкурс на комплексний проєкт Марійського духовного центру, переможцем якого став заслужений архітектор України М. М. Нетриб’як (нар. 1947; тепер Україна). Віхою відродження духовного центру у Зарваниці стала масова проща, присвячена 2000-літтю Різдва Христового (тоді ж Любомир Гузар освятив головні сакральні споруди та відправив першу архієрейську літургію).

Офіційно релігійну організацію Місійне товариство «Марійський духовний центр "Зарваниця"» зареєстровано 26.02.2002.

Сучасний стан

Український Єрусалим. Фото А. Арістової

Український Єрусалим. Сходи спокути. Фото О. Арістова

Фото В. Куценко

Сучасний архітектурний ансамбль Марійського духовного центру в Зарваниці включає такі споруди:

церкву Пресвятої Трійці — найстаріша та єдина збережена історична споруда комплексу, де зберігається його головна святиня — коронована чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої;
собор Зарваницької Матері Божої (1991–2000) — хрестовокупольний храм, увінчаний 5 банями, розрахований на 1 500 прочан; від 2019 має статус Малої базиліки;
чотириярусну дзвіницю заввишки 75 м — архітектурна домінанта комплексу, зведена й освячена одночасно із собором;
каплицю-ротонду біля цілющого джерела (відбудовано 1991);
надбрамну церкву Благовіщення Пресвятої Богородиці (2000);
церкву Різдва Пресвятої Богородиці — дерев’яна монастирська церква, виконана в традиціях архітектури народної (2002);
Хресну дорогу — монументальний комплекс стацій (молитовних зупинок), що пролягає вздовж схилу гори (2000);
співоче поле на 50 тис. глядачів (відкрито 2003);
комплекс «Український Єрусалим» (2014–2018), що відтворює найбільші християнські святині, зосереджені у м. Єрусалимі (копія кувуклії храму Гроба Господнього, Голгофа, Гетсиманський сад, Левові ворота тощо);
каплицю-меморіал на честь Героїв Небесної Сотні (каплиця Святого Юрія Переможця, 2016), що є центральною локацією під час Всеукраїнського військового паломництва, на яке збираються військовослужбовці, ветерани та їхні родини.

Територію комплексу постійно доповнювали нові об’єкти, як-от копія хатини матері Божої (2012–2017), пам’ятник папі Івану Павлу ІІ (2013), церква Пресвятої Євхаристії (2014), сучасний реколекційний будинок для тимчасового проживання внутрішньо переміщених осіб (2022) тощо.

Навколо духовного центру функціонує багатопрофільне господарство, що забезпечує внутрішні потреби центру і сприяє розвитку місцевої громади: фермерське господарство «Зарваниця Агро», гідроелектростанція (активно використовують і сонячну енергію), паломницька та готельна інфраструктура для обслуговування прочан, заклади громадського харчування, лінія з розливу питної води та ін.

У «Зарваниці» здобувають вишкіл та проходять духовні практики семінаристи Тернопільської вищої духовної семінарії імені Йосипа Сліпого. На базі центру діють сиротинець, геріатричний пансіонат, дитячі табори, центр медичної реабілітації.

У 2010–2019 на головну прощу до Марійського духовного центру збиралося від 80 тис. до понад 100 тис. вірян з України та з-за кордону. Комплекс офіційно входить до 20 найбільших католицьких Марійських духовних центрів Європи і асоціації «Марійський європейський зв’язок». Після широкомасштабного вторгнення РФ (2022) та введення воєнного стану кількість прочан спала до 25–40 тис. Поряд із всеукраїнською (загальнонаціональною) прощею щороку організовують кілька масштабних тематичних паломництв, серед яких ключові — військові та молодіжні.

Марійський духовний центр також є місцем проведення конференцій, симпозіумів, ін. заходів.

Додатково

За народними переказами, першозасновником святині в 1240-х став київський чернець, що рятувався від монголо-татарської навали та знайшов прихисток на галицьких землях. Знесилений дорогою, заснув, пережив уві сні об’явлення Богородиці. Прокинувшись, побачив чудотворну ікону Божої Матері над джерелом. Місце, де його «зарвав» (тобто зборов) сон, чернець і назвав Зарваницею.
Творчий колектив у складі архітекторів А. І. Водоп’яна, О. Ю. Заліщука,
М. М. Нетриб’яка, Д. В. Чепіля, інженерів-будівельників І. В. Григеля, З. М. Теслюка, єпископа-помічника Василя Семенюка здобув Державну премію України в галузі архітектури (2005) «за архітектуру Духовного центру Зарваницької Матері Божої в селі Зарваниця».

Література

Кузьмович-Головінська М. Зарваниця: листки споминів. Тернопіль : Джура, 2000. 224 с.
Дачкевич Й. Святий Теодор, ісповідник, ігумен студитський, і монастирі Студитського Уставу в Україні. Львів : Свічадо, 2006. 185 с.
Архітектура України у державних преміях, 1941–2007 / за заг. ред. М. М. Дьоміна, Н. М. Кондель-Пермінової, А. О. Пучкова. Київ : Центр історико-містобудівних досліджень, 2008. С. 256–259.
Квич П.-Д., о. д-р. Паломницька святиня Матері Божої в Зарваниці (Україна): богословський погляд. Тернопіль : Збруч, 2009. 384 с.
Квич Л. М. З історії Марійського духовного центру Зарваниця // Наукові записки Національного університету «Острозька академія». Серія: Історичне релігієзнавство. 2011. Вип. 5. 112–121.
Дячок О. М., Дячок В. Ю. Сакральні святині Тернопільщини // Наукові записки Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Мистецтвознавство. 2013. № 1. С. 215–219.
Архітектори Тернопілля / Упоряд. В. А. Барна. Тернопіль : ТОВ Тернограф, 2017. 240 с.
Дячок М. Тернопільські архітектори у процесі відродження сакрального будівництва України // Сучасні проблеми архітектури та містобудування. 2018. Вип. 51. С. 26–33.
Косьмій М. М. Нематеріальне в архітектурі та просторі міст. Івано-Франківськ : Видавець Кушнір Г. М., 2022. 364 с.

Автори ВУЕ

Покликання на цю статтю: Вортман Д. Я., Мороз В. Р. Зарваниця, Марійський духовний центр // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Зарваниця, Марійський духовний центр (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.09.2026