Дідро, Дені

Дені Дідро. Художник Д. Левицький, 1773

Дідро́, Дені́ (фр. Dedirot, Denis; 05.10.1713, м. Ланґр, тепер регіон Гранд-Ест, Франція — 31.07.1784, м. Париж, Франція) — філософ, енциклопедист (співзасновник «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел»), ідеолог Просвітництва, теоретик мистецтвознавства, письменник, літературний критик та перекладач. Писав французькою мовою.

Дідро, Дені (Dedirot, Denis)
Народження	05.10.1713
Місце народження	Ланґр
Смерть	31.07.1784
Місце смерті	Париж
Місце поховання	Париж
Alma mater	Паризький університет
Місце діяльності	Франція
Напрями діяльності	література, філософія, енциклопедистика
Традиція/школа	Просвітництво

Життєпис

Народився в сім’ї ремісника (батько був різьбярем, фахівцем із виготовлення різноманітних інструментів, ножів, ножиць, скальпелів, ланцетів тощо). З раннього віку допомагав батькові у виготовленні лікарських інструментів, що пізніше зумовило інтерес до медицини і точних наук.

Освіту здобував спочатку приватно, вивчав латину з репетитором, у 1723–1728 — у єзуїтському колежі в рідному місті. Батьки мріяли про священницьку кар’єру для старшого сина, який би міг успадкувати від дядька місце каноніка кафедрального собору в Ланґрі. 22.08.1726 прийняв духовний сан і титул абата. Передчасна смерть дядька без заповіту завадила Дені скористатися пребендою.

Наприкінці 1728 (або на початку 1729) був зарахований до колежу д’Аркур, після закінчення якого здобув ступінь магістра мистецтв (1732). Відмовився від служіння Католицькій церкві на користь подальшого навчання. Того самого року вступив до Сорбонни, де впродовж двох років вивчав філософію та трьох — теологію. 06.08.1735 завершив навчання.

У 1736–1738 працював помічником юриста в м. Парижі. Продовжував займатися самоосвітою, відвідував публічні лекторії, зокрема з математики, багато читав, опановував англійську та італійську мови. У цей період Дідро остаточно обрав світський спосіб життя: відчув захоплення театром, став завсідником літературних кав’ярень та політичних салонів, де познайомився з французькою інтелектуальною елітою — філософами, письменниками, вченими, літераторами, перекладачами. Почав працювати над перекладами і створенням власних літературно-філософських текстів (статей і віршів).

1743 Дідро таємно (проти волі батька) одружився зі своєю обраницею, проте шлюб був нетривким і нещасливим.

Першу оригінальну збірку «Філософські думки» («Pensées philosophigues») анонімно опублікував 1746. Упродовж місяця від часу оприлюднення твір зажив неймовірного успіху в читачів і водночас осуду Паризького парламенту, який своїм декретом від 07.07.1746 наказав публічно спалити книгу. Скандальне засудження книги лише посприяло її популярності та спричинило суспільний резонанс по всій Європі — її кілька разів перевидавали у Франції, 1757 — у Лондоні (у перекладі німецькою), 1777 — в Амстердамі (італійською та французькою). Дідро приховував авторство аж до 1749, час від часу повертався до тексту, додавав нові судження і редагування (1762, 1770).

За критичну позицію щодо релігії та церкви, безкомпромісну пропаганду матеріалізму Дідро був заарештований (1749) і ув’язнений у Венсенському замку на 3 місяці. Безпосередньою підставою позбавлення волі став його анонімний твір «Лист про сліпих на науку зрячим та Додатки» («Lettre sur les aveugles à l’usage de ceux qui voient et des Additions»; 1749). Звільнений після листів із каяттям і зізнанням у авторстві «Філософських думок», філософсько-еротичного роману «Нескромні скарби» («Les Bijoux indiscrets»; 1748), «Листів про сліпих» та висловлену готовність співпрацювати з поліцією.

Відтоді зосередився на редакційній та організаційній роботі у видавничому проєкті «Енциклопедії», якому присвятив майже 25 років життя (1751–1780). Перші 28 томів вийшли за ред. Д. Дідро в у співредакторстві з Ж. Л. Д’Аламбером.

У цей час уклав комерційну угоду щодо продажу власної бібліотеки в Росію (1765).

1773 Дідро відповів згодою на наполегливі запрошення імператриці Катерини ІІ відвідати Росію: сподівався, окрім покращення свого фінансового стану і продовження публікації «Енциклопедії», обговорити з нею можливості організації довірливого діалогу з передовими європейськими мислителями. Революційні пропозиції Дідро щодо трансформації російського самодержавства на конституційну монархію не було взято до уваги. Проте щедрі виплати російської імператриці, оплачувані посади бібліотекаря власної книгозбірні та імператорського агента з питань мистецтва гарантували фінансову стабільність родині Дідро аж до його смерті. Після повернення до Франції (у жовтні 1774) до «російської теми» він більше не повертався.

У Франції продовжив писати і редагувати статті для «Енциклопедії», вів активне листування з європейськими науковцями, готував до друку їхні авторські статті з філософії, природознавства, мистецтвознавства тощо.

19.02.1784 переніс перший інсульт, на короткий час переїхав до м. Севра (тепер регіон Іль-де-Франс). Після повернення у столицю помер від другого інсульту (31.07). Похований 01.08.1784 в церкві Сен-Рок під Капелою Діви. За заповітом його бібліотеку та особистий архів 1786 було відправлено в Росію (м. Санкт-Петербург). Гробниця Дідро не зберіглася — у часи Французької революції 1789–1799 церкву Сен-Рок, що опинялася в епіцентрі вуличних боїв, неодноразово розграбовано й пошкоджено. 1913 у паризькому Пантеоні на честь Дідро встановлено кенотаф.

Наукові здобутки. Праці

Титульний аркуш «Енциклопедії, або Тлумачного словника», 1751

Вже у перших філософських працях Д. Дідро постав як радикально налаштований прихильник матеріалістичних поглядів на світ і людину, узгоджених із принципами деїзму, опонент релігії та церкви як опори європейської феодальної державності та ідеології.

Головне творче й наукове досягнення Дідро — загальне керівництво проєктом, редакторське укладання та публікація багатотомної універсальної «Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел» («Encyclopedie, ou Dictionnaire raisonné des sciences, des arts et des métiers»; 1751–1772, 35 томів). Це зібрання досягнень тогочасної науки, філософії, літератури — здобутків європейського Просвітництва назагал — вміщувало близько 7 тис. статей, з яких перу Дідро належало близько 5 тис. Як безпосередній організатор видання та редактор згуртував навколо себе найкращих науковців і філософів того часу, високоосвічених гуманістів (Ж.-Ж. Руссо, Ж. д’Аламбер, Вольтер, М. Ж. А. Н. де Кондорсе, К. А. Гельвецій,
Е. Б. де Кондільяк, Ш. Л. де Монтеск’є, П. А. Гольбах).

Залишив чимало власних наукових праць, літературних творів, численні публікації у французьких газетах і журналах, а також обширний епістолярій.

Серед основних філософських творів: «Філософські думки», «Прогулянка скептика, або Алеї» («La Promenade du sceptique, ou Les Allées»; 1747), «Нескромні скарби», «Листи про сліпих на науку зрячим», «Лист про глухих і німих, для тих, хто чує й говорить» («Lettre sur les sourds et muets, à l’usage de ceux qui entendent et qui parlent»; 1751), «Думки про тлумачення природи» («Pensées sur l’interprétation de la nature»; 1753), трилогія «Сон Д’Аламбера» («Le Rêve de D’Alembert»; 1769), «Черниця» («La Religieuse»;1780), «Небіж Рамо» («Le Neveu de Rameau»; 1761–1773), «Філософські принципи матерії та руху» («Principes philosophiques sur la matière et le mouvement»; 1770), «Жак-фаталіст і його пан» («Jacques le Fataliste et son maître»; 1773), «Елементи фізіології» («Éléments de physiologie»; 1774–1780), «Есе про життя Сенеки, його твори та правління Клавдія та Нерона» («Essai sur la vie de Sénèque et sur les règnes de Claude et de Néron»; 1778, 1782).

У творах заявив про себе як філософ-полеміст, який гостро-критично оцінював ідеологію та політику тогочасної монархічної системи, критикував і заперечував цінності релігійного світогляду, протиставляв останнім принципи деїзму. Не випадково «Енциклопедію» (яку називали «Енциклопедія Дідро і д’Аламбера») після кількох офіційних заборон королівськими указами (вперше 07.02.1752, інші — у період 1753–1756) було внесено 1759 Папою Римським Климентом ХІІІ до Індексу заборонених книг.

Дідро визнавав існування Бога першопричиною світу, проте заперечував будь-який його подальший вплив на розвиток природи, суспільства та людини. Опосередковано підтримував матеріалістичні ідеї філософів минулого та сучасників; популяризував аргументи механіцизму, раціоналізму, географічного детермінізму, принципи соціалістичного утопізму, відповідно до яких суспільне життя мало бути організовано на засадах розуму, поступу, загального блага, справедливості тощо.

В історію філософії Дідро увійшов, передусім, як безкомпромісний і непримиренний критик релігії та церкви. Гостро й сатирично дорікав Католицькій церкві за те, що вона перешкоджає здобуттю наукових істин про довколишній світ, засмічує здорову свідомість людини релігійними забобонами, гасить у людини бажання активно перетворювати світ, згідно зі своїми інтересами. Він серед перших виступив за необхідність цілковитої відмови від впливу релігії, організацію людського життя на засадах атеїзму, що уґрунтований на загальнолюдських цінностях, здоровому глузді, моральній відповідальності. Критикував ідеї триєдності Бога, віру в релігійні чудеса, загострював увагу на протиріччях і розбіжностях євангельських оповідей тощо. Одним із перших озвучив проблему реалізації принципів свободи совісті, відокремлення церкви від держави та школи від церкви, які згодом увійшли до Декларації прав людини і громадянина 1789 та першої французької Конституції (1791), ухвалених під час Французької революції.

Залишався вірним своїм принципам і філософському критицизму до кінця життя.

Визнання

Ім’я Дені Дідро, поряд із іншими філософами-просвітниками, пов’язують з викриттям і подоланням реакційності й клерикалізму тогочасної Католицької церкви, утвердженням принципів європейського гуманізму у розв’язанні світоглядних і діяльнісно-практичних проблем людини як особистості.

К. Маркс називав Дідро своїм «улюбленим прозаїком». Знаний історик Ж. Мішле іменував Дідро «справжнім Прометеєм» і стверджував, що його інтелектуальні досягнення залишатимуться цінними для щонових поколінь. Масштаби і плідність інтелектуальної праці Дідро викликали захват не тільки у колег-енциклопедистів — Вольтера, Гольбаха, Руссо, Гельвеція та ін., а й у літераторів і філософів наступних поколінь — О. де Бальзака, Е. Делакруа, Стендаля, Е. Золя, О. Конта, А. Шопенгауера, Й. В. Гете, Ф. Шиллера та інших європейських інтелектуалів.

Окрім філософського, наукового, літературного, мистецтвознавчого доробку, Дідро знаний як один із перших європейців, хто професійно зацікавився і популяризував необхідність вивчення східних культур — буддизму, даосизму та індуїзму.

300-річчя від дня народження Дідро (2013) широко відзначили на батьківщині енциклопедиста: у м. Ланґрі створено аудіоекскурсію місцями, що були пов’язані з життям і діяльністю Дідро та його сім’ї; у колишньому приватному маєтку урочисто відкрито музей «Дім Просвітництва Дені Дідро» (06.10.2013), у 10 залах якого експонують особисті речі філософа, рукописи, листи, оригінальні видання «Енциклопедії» та ін.

Пам’ятники Дідро споруджені у м. Парижі (зокрема у під куполом Пантеону), у рідному місті. У багатьох містах Франції на його честь названо вулиці, освітні заклади, бібліотеки.

Твори Дідро були неодноразово екранізовані: фільм «Віроломство» (реж. Р. Брессон, 1945) за мотивами роману «Жак-фаталіст і його пан», драма «Сюзанна Симонен, монахиня Дені Дідро» (реж. Ж. Ріветт, 1966) та її римейк «Черниця» (реж. Г. Ніклу, 2013) за твором «Монахиня»; експериментальний фільм «Небіж Рамо» (реж. М. Сноу, 1974); історична костюмована драма «Мадемуазель де Жонк’єр» (реж. Е. Муре, 2018), головна героїня якої — мадам де Ла Поммере — персонаж із оповідання Дідро «Жак-фаталіст і його пан». Режисер Г. Агійон зняв про Дідро фільм «Розпусник» (2000) за мотивами однойменної п’єси Е.-Е. Шмітта.

Ідеологія Просвітництва та творча спадщина філософа-енциклопедиста стали частиною не лише європейського культурного простору, але культурного надбання в Україні. У фондах стародруків Національної історичної бібліотеки України зберігають різні, зокрема й прижиттєві, видання «Енциклопедії» (понад 30 примірників), окремі твори, опубліковані за рукописами Дідро (1800), першодруки «Листа про глухих і німих на науку тим, хто чує й говорить» та інші. Значну добірку творів Дідро зберігають і у відділі стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського: понад 20 томів філософських і художніх творів та понад 50 томів прижиттєвих і посмертних, французьких, італійських, швейцарських видань «Енциклопедії».

Художник Д. Левицький (із яким Дідро познайомився під час перебування в м. Санкт-Петербурзі у вересні 1773) створив портрет філософа, який сам Дідро вважав найкращим з усієї галереї його живописних образів. Цей портрет вивезено 1813 у Швейцарію, де він зберігається дотепер у колекції Женевського музею мистецтва та історії.

Українською мовою вибрані твори Дені Дідро видано 1933 у перекладі В. Підмогильного з ілюстраціями І. Падалки. Від того часу літературно-філософські повісті Дідро «Жак-фаталіст і його пан», «Небіж Рамо», «Черниця» неодноразово перевидавали, зокрема Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України в серії «Бібліотека світової літератури» (2007), серед найновіших видань — у серії «Класики філософії» харківського видавництва «Терра ЮА».

На честь Д. Дідро названі вулиці в Кривому Розі та Харкові.

Міжнародний астрономічний союз назвав іменем Дені Дідро ударний кратер діаметром 20 км, розташований на зворотному боці Місяця (Diderot, 1979), астероїд 5351 Diderot (відкрито 1989).

Афоризми

• Перший крок до філософії — це відсутність віри
• Людина перестає мислити, коли перестає читати
• Релігія заважає людям бачити, тому що вона під страхом вічної кари забороняє їм дивитися
• Істина любить критику, від неї вона лише виграє; брехня боїться критики, бо програє від неї
• Якщо хочеш писати про жінку, вмочи перо у веселку і струси пил з крил метелика
• Для істини достатній тріумф, коли її приймають нечисленні, але гідні; бути бажаною для всіх — не її доля
• Кохання часто забирає розум у того, хто має, і дає тому, в кого його немає
• Мистецтво полягає в тому, щоби віднайти незвичайне у звичайному та звичайне у незвичайному

Додатково

• У першому шлюбі Дідро з Анною-Антуанеттою Чампіон народилося четверо дітей, з яких пережила батька лише донька Марі-Анжелік (названа на честь матері та сестри). Дідро швидко охолов до дружини, далекої від його інтелектуальних занять та інтересів, але все життя піклувався про родину і дітей.
• Саме безкомпромісна позиція Дідро щодо критики релігії й церкви спричинила конфліктну ситуацію між авторами енциклопедії, а слово «енциклопедист» у тогочасній мовленнєвій культурі набуло негативної конотації.
• З. Фройд після ознайомлення з працею «Небіж Рамо» (у перекладі Й. Гете, 1805), вказував, що автор інтуїтивно підтвердив реальність Едіпового комплексу. Через це Дідро навіть вважали одним із провісників психоаналізу.
• З нагоди 300-річчя від дня народження Дідро відділ стародруків та рідкісних видань НБУВ підготував виставку прижиттєвих та посмертних видань мислителя. Були представлені перше видання роману «Нескромний скарб» (1748); збірка драматичних творів (1770), перше прижиттєве зібрання творів Дідро («Collection Complette des Ouvres Philosophiques, Littéraires et Dramatiques»; London, 1773), перше посмертне зібрання творів Дідро, доповнене матеріалами його рукописів («Oeuvres de Denis Diderot»; Paris, 1798) тощо.
• Перед від’їздом із м. Санкт-Петербурга Дідро пообіцяв публічно не критикувати імператрицю та її уряд і дотримував слова — навіть у приватному листуванні він ділився позитивними враженнями від свого перебування в Росії та схвально відгукувався про Катерину ІІ. Проте, по поверненні до м. Парижа, Дідро продав Королівській бібліотеці подаровану йому Біблію (1758), позбавився від привезених із собою 60 книг про Росію, які планував використати в роботі, та спалив усі свої записи. Відомий фразеологізм про «колоса на глиняних ногах» (франц. «un colosse aux pieds d’argile»), приписуваний Дідро, засвідчує інтелектуальну проникливість філософа.
• Деїзм — релігійно-філософські погляди та доктрини, що допускають існування особистісного Бога, але обмежують його ставлення до світу лише визнанням факту творення світу і людини. Виник у духовній культурі Нового часу, пронизаній ідеями синтезу та раціоналізму. Згідно з ученням, Бог, створивши світ і людину, далі не втручається у закономірності розвитку природи, а також у правильно організоване і раціонально вмотивоване людське життя. Людина не потребує знань на основі Богоодкровення. Релігії об’явлення протистоїть природна, або раціональна віра. Деїзм протистояв як теїзму з його ідеєю креаціонізму, так і провіденціалізму, заперечивши активність Бога в сучасній людській історії. Суперечливо ставився до пантеїзму, який ототожнює Бога й світ, та атеїзму, що взагалі відкидав можливість існування Бога.

Джерела

• Correspondance : en 16 vol. / Рar G. Roth, J. Varloot. Paris : Ed. de Minuit, 1955-1970.
• Œuvres complètes : en 15 vol. / Рar R. Lewinter. Paris : Club français du livre, 1969–1973.
• Œuvres de Sade : en 3 vol. / Рar M. Delon. Paris ; Gallimard, 2004–2013.

У к р. п е р е к л. —

• Вибрані твори: у 2 т. / Пер. з фр. В. Підмогильного. Харків : Радянська література, 1933.
• Черниця. Вибрані твори / Пер. з фр. В. Підмогильний. Київ : ВГ «Ще одну сторінку», 2024. 320 с.
• Жак-фаталіст і його пан. Небіж Рамо / Пер. з фр. В. Підмогильного. Харків : ТОВ «ТЕРРА ЮА», 2025. 320 с.

Література

1. Furbank Ph. N. Diderot: A critical biography. London : Secker & Warburg, 1992. 524 р.
2. Татаркевич В. Історія філософії : в 3 т. / Пер. з пол. Я. Саноцький, О. Гірний. Львів : Свічадо, 1999. Т. 2: Філософія Нового Часу до 1830 року. 352 с.
3. Tarin R. Diderot et la Révolution française: Controverses et polémiques autour d’un Philosophe. Paris : Honoré Champion, 2001. 190 p.
4. Dictionnaire de Diderot / Dir. de R. Mortier, R. Trousson. Paris : Honoré Champion, 1999. 546 p.
5. Присухін С. І. Філософія. Київ : КНЕУ, 2008. 361 с.
6. Chartier Р. Vies de Diderot : en 2 vol. Paris : Hermann, 2012.
7. Curran A. S. Diderot and the Art of Thinking Freely. New York : Other Press, 2019. 528 p.
8. Zaretsky R. Catherine and Diderot: Тhe Empress, the philosopher, and the Fate of the Enlightenment. Cambridge : Harvard University Press, 2019. 272 p.
9. Pépin F. Diderot, philosophe des sciences. Paris : Classiques Garnier, 2023. 255 р.
10. Ласка І. Французьке перекладознавство доби Просвітництва. ХVIII сторіччя. Київ : Київський столичний університет ім. Б. Грінченка, 2025. 836 с.

Автор ВУЕ

С. І. Присухін

Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Дідро, Дені // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Дідро, Дені (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.09.2026