Клерикалізм

Клерикалі́зм (від лат. clerіcalis — церковний, священницький, з грец. κλῆρος — клір, духовенство, первісно букв. — жереб, частка, що випала за жеребом) — соціально-політична течія, що домагається панування або посилення ролі церкви й духовенства в усіх сферах життя суспільства.

Історична довідка

Характерний для різних етапів суспільного розвитку. Ідеалом клерикалізму є теократична форма правління (див. Теократія), коли влада в державі зосереджена в руках церкви й духовенства. Найчастіше термін застосовують для характеристики політичних устремлінь християнських (зокрема, католицьких) церков, проте застосовують і до ін. релігійних процесів: зокрема, запровадження у 16 ст. Ж. Кальвіном суворої релігійної регламентації особистого й суспільного життя для громадян м. Женеви, посилення впливу норм шаріату в низці сучасних мусульманських країн тощо.

Активність клерикальних рухів помітно зросла у 19 ст. як відповідь на поширення комуністичної ідеології (див. Комунізм), ворожої до релігії та інституту церкви. Саме на цей період відносять формування політичного клерикалізму. Як форма захисту від зазіхань на провідне місце церкви в суспільстві клерикалізм знаходив прихильників не тільки у консервативних церковних структурах: його ідеї поширювали різні національні об’єднання та організації, політичні партії, профспілкові, жіночі, молодіжні тощо організації.

Від 1980-х зміст поняття поступово розширюється: під клерикалізмом розуміють будь-яку форму політичної активності вірян, священнослужителів, релігійних об’єднань та релігійно-політичних рухів. До такого різновиду клерикалізму відносять, приміром, «Опус Деі» як рух духовенства і мирян в лоні Католицької церкви, що прагне «відновити і організувати суспільство у відповідності з новопрочитаними християнськими принципами». Здійснення цього завдання пов’язують із проникненням членів «Опус Деї» в органи державної влади різних країн, досягнення ними впливових позицій у сфері світової політики й економіки.

В історії України клерикальні ідеї просували, зокрема, Католицький русько-народний союз (засн. 1896), а в 1920-х — 1930-х: Католицька асоціація української молоді, Українське християнське об’єднання, Українська народна обнова, Український католицький союз та низка ін. об’єднань.

Характеристика

За останні роки зазнало змін ставлення до клерикалізму — від категорично негативного до поміркованого, із розрізненням позитивного й негативного аспектів. Із позитивним аспектом клерикалізму пов’язують демократичні рухи під релігійними гаслами, які висувають завдання лібералізації влади, соціально-політичних змін, поліпшення умов життя та ін. Із негативним — вимоги посилення ролі церкви у політичному й духовному житті суспільства (наприклад, обов’язкове релігійне виховання дітей, повсюдне запровадження викладання релігії в школі, а теології — в державних вишах, делегування церкві політичних, цивільних та ін. функцій тощо). Натепер клерикальними характеризують здебільшого процеси, за яких релігія стає інструментом для обґрунтування певних цінностей, ідеалів у політичній боротьбі.

Неправомірно ототожнювати клерикалізм із самою релігією, світоглядом вірян, більшість яких не підтримують підпорядкування суспільного життя (політики, культури, освіти тощо) церкві.

Відповідно, антиклерикалізм — суспільно-політичний рух, скерований на ослаблення політичного впливу церкви і духовенства, практики інструментального використання авторитету церкви та релігійності соціуму для просування конфесійно-політичних та партійно-станових інтересів.

В Україні

Законодавство України чітко розмежовує дії, які відносять до означення клерикалізму, та релігійну й суспільно корисну діяльність церков і конфесійних об’єднань, реалізуючи конституційний принцип відокремлення церкви від держави і школи від церкви. Держава не втручається у здійснювану в межах закону діяльність релігійних організацій, не фінансує діяльність будь-яких організацій, створених за ознакою ставлення до релігії. Разом з тим релігійні організації не виконують державних функцій, не беруть участі в діяльності політичних партій і не надають політичним партіям фінансової підтримки, не висувають кандидатів до органів державної влади, не ведуть агітації або фінансування виборчих кампаній кандидатів до цих органів. Одночасно релігійні організації мають право брати участь у громадському житті, використовувати нарівні з громадськими організаціями засоби масової інформації, відповідно до своїх внутрішніх настанов створювати для релігійної освіти дітей і дорослих власні освітні заклади. Священнослужителі мають право на участь у політичному житті нарівні з усіма громадянами.

Література

1. Render unto Caesar: the Religious Sphere іn World Politics / Еd. by S. P. Ramet, D. W. Treadgold. Washington : The American UP, 1995. 463 p.
2. Rémond R. L'anticléricalisme en France : de 1815 à nos jours. Paris : Fayard, 1999. 420 p.
3. Мизак Н. С. Політологія релігії. Чернівці : Чернівецький національний університет, 2010. 200 с.
4. Дерещук Т. Консервативно-клерикальні моделі державотворення українських християнських суспільників Галичини // Галичина. 2014. Ч. 25–26: 1918–2013. До 95-річчя утворення Західно-Української Республіки. С. 164–171.
5. Чорновол І. Українські клерикальні партії Галичини (1896–1939) // RISU. Релігійно-інформаційна служба України. 2015. URL: https://risu.ua/ukrajinski-klerikalni-partiji-galichini-1896-1939_n75780
6. Бортнікова О. Г. Взаємодія релігії і політики: теорія і методологія. Київ : Паливода А. В., 2017. 337 с.
7. Кліш А. Б. Між політикою та релігією: суспільно-християнський рух у Галичині наприкінці ХІХ — на початку ХХ ст. Тернопіль : Осадца Ю.В., 2018. 468 с.
8. Бокоч В. М. Україна: перехрестя політики та релігії (суспільно-політичні детермінанти релігійно-церковних трансформацій). Ужгород : Ліра, 2020. 408 с.

Автор ВУЕ

П. Л. Яроцький

Покликання на цю статтю: Яроцький П. Л. Клерикалізм // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Клерикалізм (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.05.2024