Галілей, Галілео
Галіле́й, Галіле́о (Ґалілей, Ґалілео; італ. італ. Galilei, Galileo; повне ім’я — Галілео ді Вінченцо Бонаюті де Галілей (італ. Galileo di Vincenzo Bonaiuti de Galilei); 15.02.1564, м. Піза, тепер обл. Тоскана, Італія — 08.01.1642, містечко Арчетрі, тепер селище, обл. Тоскана, Італія; похований у м. Флоренції, Італія) — математик, астроном, поет, філософ, один із засновників новочасної науки, фундатор експериментальної фізики та механістичної натурфілософії, член Академії деї Лінчеї (з 1611, тепер Національна академія деї Лінчеї, Італія).
|
Галілей, Галілео (Galilei, Galileo) | |
|---|---|
| Справжнє ім’я | Галілео ді Вінченцо Бонаюті де Галілей |
| Народження | 15.02.1564 |
| Місце народження | Піза |
| Смерть | 08.01.1642 |
| Місце смерті | Арчетрі |
| Місце поховання | Флоренція |
| Alma mater | Пізанський університет |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | математика, фізика, астрономія, філософія |
Зміст
Життєпис
Походив зі шляхетної, але збіднілої родини. Батько — знаний теоретик музики, композитор і лютніст Вінченцо Галілей (1520–1591; тепер Італія).
З дитячих років захоплювався музикою та малюванням. На поч. 1570-х сім’я переїхала до м. Флоренції, де її предки жили упродовж багатьох поколінь. Початкову освіту здобув у монастирській школі бенедиктинського абатства Валломброза (поблизу Флоренції), мав намір стати священником. Проте на вимогу батька приступив до навчання на медичному факультеті Пізанського університету (1581).
Поряд зі студіюванням медицини зацікавився математикою. Попри протести батька кілька років вивчав математичні науки й філософію; 1585 полишив університет без наукового ступеня. Давав приватні уроки у Флоренції та Сієні. У цей період розпочав дослідження руху, рівноваги, коливань, що визначили його наукові інтереси на подальші десятиліття.
1588 прочитав на запрошення дві лекції у Флорентійській академії, виклавши свою модель улаштування пекла за «Божественною комедією» Данте Аліг'єрі. Зажив визнання в інтелектуальних колах завдяки поширюваним математичним рукописам, що посприяло здобути 1589 кафедру математики в альма-матер. Досліджував залежності між вагою тіла та швидкістю його падіння, заперечивши висновки Аристотеля. За твердженням біографів, критика Аристотеля підважила репутацію Галілея, контракт із ним Пізанський університет не подовжив.
Після смерті батька був вимушений переїхати до Падуанського університету, де упродовж 1592–1610 викладав геометрію, механіку, а також астрономію (на той час входила до курсу підготовки лікарів як вступний предмет до астрології). Вів і приватні заняття для студентів, зокрема з фортифікації. Від 1605 Галілей працював репетитором з математики для Козімо II Медічі, який став його покровителем.
Після значного вдосконалення нововинайденого телескопу та ефектної демонстрації приладу (1609) Великій раді і дожу Венеції (Падуя перебувала у складі Венеційської республіки) був винагороджений довічним контрактом, став одним із найвище оплачуваних професорів університету. Науковий авторитет у широкій царині знань забезпечив Галілею посаду радника з питань балістики, оптики та фортифікації Венеції.
У грудні 1609 за допомогою телескопа з багатократним збільшенням визначив фази Місяця та нерівності його поверхні, 1610 відкрив 4 супутники Юпітера, виявив незвичний вигляд планети Сатурн; спостерігав значну кількість зір у сузір'ях (порівняно з тим, що бачить неозброєне око). Свої астрономічні відкриття Галілей опублікував у «Зоряному віснику» (1610); присвятив рукопис Козімо ІІ Медічі.
Восени 1610 тріумфально повернувся до Флоренції, здобувши титули головного математика і філософа великого герцога Тосканського, а також головного математика Пізанського університету. З цим періодом пов’язують остаточний перехід Галілея на позиції коперникової теорії (див. Коперник, Миколай).
На поч. 1610-х вів дискусію з астрономом і математиком, єзуїтом Х. Шайнером (нім. Christoph Scheiner; 1573, тепер Німеччина — 1650, тепер Польща) про природу сонячних плям; свої аргументи підкріпив серією детальних гравюр власних спостережень (1613).
Міркування Галілея щодо проблеми тлумачення біблійний текстів (див. Біблія) у зв’язку із новими науковими відкриттями спричинили хвилю скарг з боку отців-домініканців. Вирушив до м. Рима для виправдання. Отримав застереження від кардинала Р. Белларміно не поділяти та не захищати ідеї М. Коперника. Після того як Католицька церква офіційно визнала погляди Коперника єретичними (1615) й заборонила низку праць на їхній захист (зокрема Й. Кеплера), тиск на Галілея посилився. Інквізиція наказала вченому жодним чином «не дотримуватися, не викладати й не захищати» теорію Коперника, «ні усно, ні письмово» (едикт 1616).
У 1624 мав кілька бесід з папою Урбаном VIII в м. Римі, отримав папський дозвіл написати книгу про улаштування Всесвіту, але з попередженням — ставитися до коперникової теорії лише як до однієї з гіпотез. Реакція на видану працю «Діалог про дві найголовніші системи світу — Птолемеєву та Коперникову» (опубліковано 1632) була швидкою: папа скликав спеціальну комісію для вивчення книги, яка встановила, що Галілей не дотримав обумовленого «гіпотезного» підходу і рекомендувала Священній інквізиції порушити проти нього справу. Знову був викликаний до м. Рима в 1633. Оголошений інквізицією підозрюваним у єресі, засуджений до довічного ув’язнення (проте ніколи не перебував у в’язниці, не зазнав тортур). Після процесу деякий час мешкав у палаці свого друга і покровителя, архієпископа Сієни Асканіо Пікколоміні (близько 1590–1671), відтак переїхав на віллу поблизу Арчетрі, де провів безвиїзно решту життя. Узагальнював результати своїх експериментів, приватно навчав. У кінці життя втратив зір.
Через заборону папи Урбана VIII ховати вченого в родинному склепі у Флоренції, був похований в Арчетрі. Лише 1737 прах Галілея, за його заповітом, було перенесено до собору Санта-Кроче у Флоренції.
Наукові здобутки. Праці
Внаслідок багатолітніх досліджень руху під час викладання в Пізанському університеті визначив закони падіння тіл для ідеального випадку (в середовищі, цілковито позбавленому всякого опору, всі тіла падали б з однаковою швидкістю), які суперечили аристотелівській фізиці. Переказ про те, що вчений скидав різні предмети з Пізанської вежі (похилої дзвіниці Пізанського собору), увійшов у науковий фольклор, хоча більшість істориків науки вважають це легендою. Першовідкривач всезагального закону відносності руху, а також окремих законів з механіки руху похилою площиною, ізохронності коливань маятника; обчислював густину повітря, висунув ідею інерції (1609) та ін.
За допомогою власноруч удосконаленого телескопа (опанував мистецтво шліфування лінз та виготовляв щодалі потужніші телескопи, конструкцію яких довів до 32-кратного збільшення, бл. 1610) здійснив низку важливих астрономічних відкриттів: кратери, гори й западини на Місяці, ефект т. з. оптичної лібрації, різну віддаленість від Землі зір і планет, визначив період обертання Сонця у 27.5 діб, провів серію спостережень за сонячними плямами (1612), побачив 80 зір у сузір’ї Оріона, 40 зір у Плеядах, нарахував 500 зір у туманності Оріона тощо, відкрив 4 супутники Юпітера, фази Місяця та Венери, дивну потрійність Сатурна (це явище було з’ясоване 1656 фізиком X. Гюйгенсом як існування кільця планети) тощо.
Революційним підсумком його наукових спостережень стало заперечення геоцентризму (вчення, що Земля — єдиний центр у космосі, навколо якого обертаються інші планети). Цей висновок:
а) знаменував початок кризи панівної на той час аристотелівсько-птолемеєвської геоцентричної картини світу: заперечив досконалість і незмінність «небесної сфери»; показав, що у Всесвіті існують багато центрів руху (планети обертаються навколо Сонця, а супутники — навколо планет); наблизив до висновку, що Земля є лише однією з планет;
б) надав аргументи на користь геліоцентричної концепції Миколая Коперника.
Тим Галілей став на бік учених-критиків панівної богословської схоластики. Водночас підтримував ідею розмежування теології та науки, що мусить існувати як самостійний спосіб пізнання світу та ґрунтуватися на експериментальних дослідженнях, методах математики й логіки.
Проводив також експерименти в галузях оптики, акустики, гідростатики, теорії магнетизму, матеріалознавства, фортифікації тощо.
Більшість наукових праць Галілея присвячені питанням астрономії, улаштування Всесвіту. Головні з них: «Зоряний вісник» (1610), «Історія та демонстрація сонячних плям та їхніх властивостей» (1613), «Лист до Кастеллі» (1613), «Міркування про припливи і відливи» (1616), «Міркування про комети» (1619), «Оцінювач» (1623). У березні 1630 завершив «Діалог про дві найголовніші системи світу — Птолемеєву та Коперникову», що підсумував його тривалу дослідницьку роботу. Написаний у формі дотепної дискусії між трьома персонажами, де погляди Аристотеля вкладено у вуста простака. Опублікована книга, попри отриманий попередньо дозвіл папського цензора, викликала негайний протест Католицької церкви. Священна інквізиція, викликавши Галілея на суд, вбачала у натурфілософських висновках прояви єресі, а текст таким, що суперечить положенням Святого Письма. Попри всі намагання Галілея виправдатися (посилання на вчення Аврелія Августина, фрагменти з Біблії, визначення мети тексту як ознайомлення читачів із позицією світських вчених та ін.), суд примусив ученого публічно зректися теорії Коперника. Його книга підпала під заборону й була вилучена з продажу. Після двомісячного судового процесу (1633) Галілея оголосили «в’язнем Священної інквізиції», решту життя перебував під домашнім арештом.
Остання велика праця Галілея — «Дискусії та математичні демонстрації, що стосуються двох нових наук» (італ. «Discorsi e dimostrazioni matematiche, intorno a due nuove scienze»; 1638), висвітлює основи кінематики та опору матеріалів. «Дискусії» увібрали результати попередніх фізичних, математичних і астрономічних досліджень.
Визнання
Урочиста церемонія перепоховання вченого відбулася 17.03.1737. Саркофаг Галілея встановлено у соборі поряд із гробницею Мікеланджело Буонарроті.
Названий «батьком сучасної науки». Завдяки його роботам експеримент і спостереження стали визнаними науковими методами природознавства.
На честь ученого названо: збірним терміном «галілеєві супутники» відкриті ним чотири найбільші супутники Юпітера (Іо, Єіропа, Ганімед, Каллісто), кратер метеоритний на Місяці, астероїд головного поясу 697Галілея (відкрито 1910), принцип відносності Галілея та перетворення Галілея у класичній механіці; одиницю прискорення Гал (Gal) у системі СГС, що дорівнює 1 см/с²; космічний зонд НАСА «Галілео» (англ. «Galileo»), створений для дослідження Юпітера і його супутників (запущено 1989, місію завершено 2003); супутникову систему навігації Європейського Союзу та Європейського космічного агентства; міжнародний аеропорт Пізи та ін.
Музей Галілео Галілея (історії науки) діє у м. Флоренції.
Образ Галілея втілювали у літературі: Б. Брехт («Життя Галілея»), К. С. Робінсон («Сон Галілея») та ін.; мистецтві: портрети, виконані О. Леоні (1624), П. Рубенсом (бл. 1630), Ю. Сустермансом (бл. 1640), Г. Доу (1773); полотна «Галілей перед інквізицією» К. Банті (1857), «Галілей у в’язниці» Ж.-А. Лорана (бл. 1822), «Галілей перед судом інквізиції» Ж.-Н. Робера-Флері (1847) та ін. Статую Галілео Галілея встановлено перед Уффіці галереєю в м. Флоренції тощо.
У листопаді 1971 Папа Римський Іван Павло II офіційно визнав, що інквізиція припустилася помилки в 1633, силою змусивши вченого зректися теорії Коперника. 1979 понтифік висловив побажання, щоби Папська академія наук провела глибоке вивчення знаменитої і суперечливої «справи Галілея». Комісія вчених з цією метою була створена 1981, а 31 жовтня представила свої висновки Папі Римському. Іван Павло ІІ офіційно зняв з Галілея всі обвинувачення в єресі, підтвердив значущість його відкриттів, визнав, що у тлумаченні Святого Письма вчений був значно ближче до істини, ніж його богослови-опоненти.
На честь 400-річчя від часу перших астрономічних відкриттів Галілея Генеральна Асамблея ООН оголосила 2009 р. «роком астрономії». Зображений на поштовій марці України (2009).
Цитата
З книги Галілео Галілея «Оцінювач» (1623): «Філософія записана в цій величній книзі — Всесвіті, яка постійно відкрита для нашого погляду. Але книга не може стати зрозумілою, якщо спочатку не навчитися розуміти мову і читати букви, якими вона написана. Вона ж укладена мовою математики, а її символами є трикутники, кола та інші геометричні фігури, без знання яких неможливо для людини осягнути жодного її слова; без цього блукатимеш в темному лабіринті».
“Philosophy is written in this grand book, the universe, which stands continually open to our gaze. But the book cannot be understood unless one first learns to comprehend the language and read the characters in which it is written. It is written in the language of mathematics, and its characters are triangles, circles, and other geometric figures without which it is humanly impossible to understand a single word of it; without these one is wandering in a dark labyrinth”.Цит. за: Tegmark М. Our Mathematical Universe: My Quest for the Ultimate Nature of Reality New York : Alfred A. Knopf, 2015. 421 р. (Переклад А. Арістової).
Додатково
- Сконструйований ученим телескоп, т. з. труба Галілея, довжиною 145 мм і діаметром об’єктива 53,5 мм, тепер зберігається у Флоренції. Прилад значно перевершував інші тогочасні аналогічні інструменти і користувалася таким попитом, що Галілей навіть відкрив невелику майстерню з виготовлення труб своєї конструкції.
- В історичних джерелах відсутні свідчення того, що Галілей під час судового процесу вимовив приписувану йому фразу «Eppur si muove» (з лат. — І все ж вона [Земля] рухається).
- У травні 1636 учений вів перемовини про видання своєї останньої праці «Бесіди і математичні докази двох нових наук» у протестантській Голландії (м. Лейден), потім таємно переправив туди рукопис. У вірчому листі графу де Ноелю (якому він присвятив цю книгу) писав, що нова праця «знову повертає мене в лави борців». «Бесіди…» видано в липні 1638, а в Арчетрі книга потрапила у червні 1639. Праця стала настільною книгою для Х. Гюйгенса та І. Ньютона, які завершили розпочату Галілеєм побудову основ механіки.
- З виступу Папи Римського Івана Павла ІІ перед членами комісії з розгляду «справи Галілея», Папською академією наук, посадовцями Римської курії 31.10.1981: «Можливо, когось здивує, що наприкінці навчального тижня Академії, …я повертаюся до справи Галілея. Невже ця справа давно відкладена в довгу скриньку і не визнані допущені помилки? Це, безумовно, правда. Однак глибинні проблеми цієї справи стосуються як природи науки, так і послання віри. Тому не можна виключати, що одного дня ми опинимося в подібній ситуації, яка вимагатиме від обох сторін поінформованої обізнаності про цю сферу та межі своєї компетенції. Отже, проблема, поставлена богословами тієї доби, полягала в сумісності геліоцентризму зі Святим Письмом. […] нова наука з її методами і свободою досліджень, яку вони передбачали, зобов'язала богословів досліджувати свої власні критерії тлумачення Святого Письма. Більшість з них не знали, як це зробити. Парадоксально, але Галілей, щирий вірянин, показав себе з цього боку більш проникливим, ніж богослови, які йому протистояли. “Якщо Святе Письмо не може помилятися, – писав він Бенедетто Кастеллі, – то деякі з його тлумачів і коментаторів можуть і роблять це багатьма способами”. […] Більшість богословів не визнавали формальної різниці між Святим Письмом і його тлумаченням, і це спонукало їх надмірно перенести в сферу віровчення питання, яке насправді стосувалося наукового дослідження».
Джерела
- Le Opere di Galileo Galilei / Edizione Nazionale : in 20 vol. Florence : Barbera, 1964–1966.
- А н г л. п е р е к л. — Galileo: Selected Writings. Oxford : Oxford University Press, 2012. 480 р.
- Pope John Paul II. Faith Can Never Conflict with Reason // СatholicFidelity.com. URL: https://www.catholicfidelity.com/apologetics-topics/science-philosophy/faith-can-never-conflict-with-reason-by-pope-john-paul-ii/
Література
- Азаріхін В. Коперник. Бруно. Галилей. Київ : Наукова думка, 1974. 198 с.
- Namer E. Sprawa Galileusza. Warszawa : Czytelink, 1985. 263 р.
- Herausgeberin E. Galileo Galilei. Berlin : Rutten&Loening, 1987. 435 р.
- Langford J. J. Galileo, Science and the Church. Ann Arbor : The University of Michigan Press, 1992. 248 р.
- Drake S. Essays on Galileo and the History and Philosophy of Science / Ed. by N. M. Swerdlow, T. H. Levere : in 3 vol. Toronto : University of Toronto Press, 1999.
- The Church and Galileo / Еd. by E. McMullin. Notre Dame : University of Notre Dame Press, 2005. 392 р.
- Valleriani M. Galileo Engineer. Dordrecht : Springer, 2010. 320 p.
- Wootton D. Galileo: Watcher of the Skies. New Haven : Yale University Press, 2010. 344 p.
- Heilbron J. L. Galileo. Oxford : Oxford University Press, 2012. 528 p.
- Лівіо М. Галілей і заперечники науки / Пер. з англ. О. Бойко. Київ : КМ-Букс, 2022. 288 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Присухін С. І. Галілей, Галілео // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Галілей, Галілео (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.11.2025
