Прядка, Володимир Михайлович

Володимир Прядка (Світлина - Р. Петрук, 2023)

Пря́дка, Володи́мир Миха́йлович (04.03.1942, с. Ходорів, тепер Обухівського району Київської області, Україна) — художник, скульптор, педагог, майстер монументально-декоративного та сакрального мистецтва, дійсний член (академік) Національної академії мистецтв України (з 2004), народний художник України (з 1996), лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (тепер Національна премія України імені Тараса Шевченка, 1998). Член Національної спілки художників України (з 1976).

Прядка, Володимир Михайлович
Народження	04.03.1942
Місце народження	Ходорів (село)
Alma mater	Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури
Напрями діяльності	Образотворче мистецтво, педагогічна діяльність

Відзнаки
Премії	Державна премія України імені Тараса Шевченка

Життєпис

Народився в сімʼї робітників-метробудівців.

1956–1960 навчався у Республіканській художній середній школі імені Т. Г. Шевченка (тепер Київський державний художній ліцей імені Т. Г. Шевченка). Серед викладачів були А. Горська, Б. Довгань (1928–2019; тепер Україна), В. Зарецький, О. Кашинський (1920–1981; тепер Україна), В. Луцак (1928–2016; тепер Україна).

1960–1966 здобував вищу освіту в Київському державному художньому інституті (КДХІ, тепер Національна академія образотворчого мистецтва і архітектури, НАОМА). Педагоги з фаху — В. Бородай, М. Лисенко (1906–1972; тепер Україна), І. Макогон (1907–2001; тепер Україна), О. Олійник (1914–1977; тепер Україна). Під час навчання в КДХІ у співавторстві з Ж. Ліньовим (1941–2017; тепер Україна) створив дерев’яну скульптуру «Марічка» (1963), яку експонували в с. Замагора (тепер Верховинського району Івано-Франківської області). На відкритті скульптури були поет, громадський діяч І. Драч, актор І. Миколайчук, художник І. Остафійчук та інші.

1966 захистив дипломну роботу «Леся Українка» (проєкт пам’ятника), яка знаходиться в саду скульптур НАОМА. Гіпсові примірники скульптури зберігаються в інтер’єрі Публічної бібліотеки імені Лесі Українки та Ліцеї № 117 ім. Лесі Українки Печерського району м. Києва.

1966–1992 — художник-монументаліст Київського комбінату монументально-декоративного мистецтва.

1990 спільно з С. Нечипоренком (1922–2014; тепер Україна) та Є. Шевченком (нар. 1961; тепер Україна) заснував і очолив (1990–2005) Спілку майстрів народного мистецтва України (тепер Національна спілка майстрів народного мистецтва України).

1997 заснував науково-популярний мистецький журнал України «Народне мистецтво», був його головним редактором до 2005.

Від 2001 працює в Київському державному інституті декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука (КДІДПМД ім. М. Бойчука, тепер Київська державна академія декоративно-прикладного мистецтва і дизайну імені Михайла Бойчука). Від 2005 професор кафедри рисунка КДАДПМД ім. М. Бойчука.

Творчість

«Історія землі Черкаської». 1984. Гобелен, ручне ткацтво. 400х600 см (співавторка — О. Владимирова; Черкаський обласний краєзнавчий музей )

Творчість багатовекторна. Митець-скульптор за фахом, створив масштабні монументальні панно в різних техніках, низку станкових полотен, графічних творів.

На формування світогляду митця впливало народне мистецтво України. Звертався до стилю українського бароко (зокрема в розписах мурів Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря, Варваринського приділу Михайлівського Золотоверхого собору, Успенського собору Києво-Печерської лаври, станкових полотнах).

Захоплюється ідеями та школою М. Бойчука, акцентує на важливості колективної роботи в монументальному мистецтві, долучає студентів КДАДПМД ім. М. Бойчука до реалізації спільних проєктів. Один із них — виконання художнього розпису екстер’єру стіни тунелю головного корпусу КДАДПМД ім. М. Бойчука, що складається з двох блоків-сюжетів — «Заняття з рисунка», «Гончарна майстерня» (2022).

2022–2024 спільно зі студентами КДАДПМД ім. М. Бойчука створив серію масштабних полотен «Михайло Бойчук та його учні».

Найчастіше працював у співавторстві з дружиною — художницею О. Владимировою (нар. 1945; тепер Україна), І. Литовченком та В. Пасівенком.

Автор понад 20 публікацій з українського образотворчого та декоративного мистецтва 20 — поч. 21 ст.

Окремі твори художника зберігаються в Національному історико-культурному заповіднику «Гетьманська столиця», Національному історико-культурному заповіднику «Чигирин», Черкаському обласному краєзнавчому музеї, Національному музеї історії України, Національному меморіальному комплексі Героїв Небесної Сотні – Музеї Революції Гідності, Музеї історії Києва, колекції Міністерства культури та інформаційної політики України.

Нагороди та визнання

Нагороджений Орденом «За заслуги» ІІІ ступеня (2002), Золотою медаллю НАМ України (2012).

1998 — Державна премія України імені Тараса Шевченка за монументально-декоративне панно «Біль землі», створене для Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (спільно з В. Пасівенком).

Про митця знято низку відеоматеріалів, зокрема «ПроОбраз: Володимир Прядка» (2014; авторка Н. Фіцич [1977; тепер Україна]), «Діалог. Василь Герасим’юк — Володимир Прядка» (2015; проєкт Т. Бойко) тощо.

Мистецький доробок

Станковий живопис: «Гетьман Богдан Хмельницький», «Гетьман Петро Дорошенко», «Гетьман Іван Виговський», «Україна у вогні» (2008–2012; співавторка — О. Владимирова); «Аскольд і Дір» (2012; співавторка — О. Владимирова), «Нова демократія» (2015), «Український гопак» (2020), «Богородиця-захисниця» (2020).

Монументальне мистецтво: мозаїчний рельєф «Сонце кохання», гобелени «Гімн життю» та «Пісня про козака Вуса», вітраж «Сім’я і Батьківщина» (1968–1970; Палац урочистих подій, м. Олександрія; співавтор — І. Литовченко).

Мозаїчний рельєф «Робітничий марш» (1972; фасад комбінату «Луганськвугілля»; співавтор — І. Литовченко).

Декоративні рельєфи (різьблення по каменю) на фасадах Київського національного університету імені Тараса Шевченка (1975–1984; співавтори — М. Малишко [нар. 1938; тепер Україна] та В. Григоров [1939–2002; Україна]).

Гобелени: «Легенда про Кия» (1982) та «Київ — Місто-герой» (1985), «Русь», «Світанок революції» (1978) та «Київська симфонія» (1987) для інтер’єру Національного музею історії України (співавторка — О. Владимирова), «Історія землі Черкаської», «Слава Черкащини» (1984) — для інтер’єру Черкаського краєзнавчого музею (співавторка — О. Владимирова), «Давній Київ», «Батурин», «Глухів», «Чигирин» (1995–1996; співавтори — О. Владимирова та Н. Литовченко (1956; тепер Україна) — для інтер’єру Національного палацу мистецтв «Україна».

Керамічне панно «Золотоверхий Київ» (співавтор — О. Олійник (1937–2020; тепер Україна).

Монументальні розписи дияконника, Варваринського приділу, 10 ікон для фасаду Михайлівського Золотоверхого собору та розпис мурів Михайлівського монастиря (1998–2000; співавторка — О. Владимирова).

Монументально-декоративний живопис в інтер’єрі середохрестя Успенського собору Києво-Печерської лаври, ікони Преображенського та Андріївського іконостасів (2007–2012; співавторка — О. Владимирова).

Художнє рішення першого «кольорового» мікрорайону Троєщина (1985–1986; співавтор — В. Пасівенко).

Енкаустичний розпис плафону Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського «Біль землі» (1989; співавтор — В. Пасівенко).

• 

  «Моя бабуся». 1973. Папір, туш, перо.

• 

  «Біль землі». 1989. Енкаустичний розпис плафону Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (співавтор — В. Пасівенко).

• 

  «Русь». 1977. Ескіз гобелена. Картон, гуаш, 40х60 см (співавторка — О. Владимирова).

• 

  «Русь». 1978. Гобелен, ручне ткацтво. 400х600 см. Національний музей історії України (співавторка — О. Владимирова).

Праці

• Шляхи розвитку українського народного мистецтва // Народна творчість та етнографія. 1989. № 4. С. 56–59.
• Без культури загинемо // Нові дні. 1993. T. 44. № 518. С. 12–14.
• Феномен народного мистецтва в суспільній свідомості України // Народне мистецтво. 1997. № 2. С. 2–5.
• Звіт стипендіатів // Народне мистецтво. 1999. № 3–4. С. 48.
• Вічне і молоде в мистецтві Аки Перейми // Народне мистецтво. 2000. № 1–2. С. 50–52.
• Майбутнє храму мистецтва. Так має бути // Мистець. 2015. № 11–12. С. 4.
• Феноменологія українського іконопису ХІІ–ХVII ст. // Традиції і новаторство в архітектурно-художній освіті. 2017. № 2. С. 76–81.

Література

1. Підгора В. П. Настінний живопис мурів Михайлівського монастиря // Київська старовина. 2000. № 4. С. 152–162.
2. Злобіна І. Володимир Прядка: Сходження до храму // Мистецькі обрії. 2003. Вип. 4–5. С. 416–421.
3. Селівачов М. Володимир Прядка // Ант. 2003. № 10–12. С. 72–76.
4. Павленко С. Жінки й діти на вістрях шабель // Музейний провулок. 2008. № 2. С. 74–81.
5. Нестеренко П. На сторожі історичної достовірності // Образотворче мистецтво. 2009/2010. № 4/1. С. 127–129.
6. Полтавська Ю. Володимир Прядка: до 70-річчя від дня народження // Мистецькі обрії. 2012. Вип. 4 (14/15). С. 63–64.
7. Полтавська Ю. Творчий тандем довжиною в життя // Образотворче мистецтво. 2013. № 4. С. 122–123

Автор ВУЕ

Р. І. Петрук

Покликання на цю статтю: Петрук Р. І. Прядка, Володимир Михайлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Прядка, Володимир Михайлович (дата звернення: 28.10.2026).

 

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 25.06.2024