Вотивні дари

Воти́вні дари́ (від лат. votum — обітниця, бажання, воління), вотивні підношення, вотиви, вотуми — у релігійному культі, традиційних культурах — різні предмети, що приносили в дар божествам, святим або духам на знак вдячності за зцілення, виконання обітниці чи прохання про допомогу.

Загальна характеристика

Звичай піднесення вотивних дарів вважають «пом’якшеною» формою жертвопринесення (без необхідності знищення дару).

За своєю сутністю використання вотивних підношень є не лише різновидом релігійної практики, але й формою взаємодії послідовників певної релігійної традиції зі сферою сакрального або її представниками (божествами, духами, іншими нематеріальними сутностями) через посередництво матеріальних предметів. Вотивні дари демонструють те, як люди намагалися встановити зв’язок із вищими силами через символи та ритуали.

Зазвичай вотивні дари залишали в сакральних місцях — храмах, святилищах, навколо жертовників, або ж у природних локаціях — біля джерел чи посеред лісових галявин, бо вважали, що там вони будуть ближче до божеств або духів. У деяких культурах їх кидали у воду (топили) або закопували в землю — вірили, що в саме такий спосіб підношення потраплять до духів, божеств.

До різновидів вотивних дарів належать статуетки, монети, прикраси й коштовності, зброя, таблички з надписами, харчові продукти, зображення частин і органів тіла (пласкі, рельєфні, зменшені копії), які жертводавці приносили в надії на зцілення або на знак вдячності за видужання. Часто вотивні предмети виготовляли у вигляді зменшених імітацій реальних ужиткових речей: наприклад, «іграшкові» кинджали та мечі, знаряддя праці, маленький горщико- та мископодібний керамічний посуд.

Історична довідка

Вотивні дари з Мікен, кін. 6 — поч. 5 ст. до н.е., Археологічний музей Мікен (Греція).
Фото О. Арістова

Традиція вотивних дарів існувала з давніх часів: археологи фіксують її від доби неоліту; збереглася дотепер у різних релігійних культурах. Найбільшого розповсюдження й багатоманіття набула в релігійних практиках Стародавнього Єгипту та античного світу (Давня Греція та Давній Рим).

Так, у Давньому Єгипті вотивні дари відігравали важливу роль у релігійних обрядах. Єгиптяни приносили дари богам у храмах, щоб висловити вдячність чи прохання про захист або здійснити обіцяне. Головні різновиди вотивних дарів:

маленькі статуетки богів, які жертвували в храмах;
амулети — символічні предмети, які вважали вмістилищем магічної сили та наділяли здатністю захищати власника;
їжа та пахощі — приносили як дари богам під час спеціальних релігійних ритуалів;
написи та стели — кам’яні плити з викарбуваними молитвами або подяками богам;
моделі предметів — мініатюрні копії човнів, будівель або інструментів, які символізували багатство та благополуччя.

Давні єгиптяни вірили, що ці дари допомагають встановити зв’язок із богами та забезпечують їхню прихильність. Чимало таки вотивів знайдено археологами у храмах і похованнях. Так, у храмовому комплексі в Карнаку жерці приймали золоті та срібні статуетки, а також коштовні прикраси на знак вдячності за здійснені молитви.

Схожі мотиви (висловити вдячність, попросити допомоги або виконати обітницю) спонукали приносити вотивні дари давніх греків і римлян. До основних різновидів вотивних дарів античності відносять:

маленькі фігурки богів, які залишали в храмах на знак поклоніння;
зброю та обладунки (мечі, щити, шоломи), які часто жертвували воїни після перемоги в битві;
коштовності та монети — подячне піднесення за благополуччя;
вотиви із зображенням хворого органу (т. з. зцілювальні);
моделі храмів або човнів — символічні дари, що відбивали важливі аспекти життя;
написи та стели.

Давні греки та римляни вірили, що вотивні дари допомагають забезпечити прихильність богів, як у повсякденних справах, так і на полі бою. Відомо, що в давньогрецькому храмі Аполлона в Дельфах (див. у статті Дельф археологічні пам'ятки) жерці приймали дари від паломників, які прибували отримати пророцтва. Ті жертвували золото, срібло, статуї та навіть спеціально виготовлені бронзові триноги. У римській армії існувала традиція присвячувати богам, особливо Марсу, військові трофеї. Воїни залишати дари також у храмах Юпітера або Мінерви зі сподіваннями на їхню підтримку.

Традиція використання вотивних дарів, започаткована в релігійній практиці давніх культур, збереглася в більшості релігійних систем дотепер. Призначення та різновиди вотивів залежать від контексту конкретної релігії чи культури, у різні історичні часи можуть набирати нової семантики. Так, у шаманізмі та багатьох локальних культах вотивні дари дотепер можуть включати їжу, напої, тваринні жертви та інші предмети, які лишають на знак вшанування духів або предків. В індуїзмі — представлені у вигляді фруктів, квітів, лампадок, пахощів, інших предметів, які приносять в храми на знак відданості богам. У буддизмі до вотивних дарів відносять статуетки Будди, невеликі збудовані ступи (зазвичай навколо чи по периметру головної ступи-святилища), глиняні таблички з мантрами та інші священні предмети. У синтоїстських храмах (див. Синтоїзм) Японії віряни залишають дерев’яні таблички «ема» з побажаннями. Досить поширеною є практика використання вотивних дарів в релігійних обрядах сучасних християнських церков. У різних конфесіях християнства поширений звичай підвішували до ікон, які вважали чудотворними, ланцюжки, каблучки, срібні монети із зображенням частин людського тіла, хрестики тощо на знак вдячності за зцілення (дарування вотивних привісів у формі зцілених частин тіла виводили від Івана Дамаскина, коли той, за переказом, на знак вдячності за чудесне приживлення відрубаної руки виготовив срібну руку і привісив її до образу Богородиці, перед яким молився). Вотивними дарами є також свічки, ікони, оклади, підвіски та інші предмети, які віряни приносять до церков на знак подяки або прохання про допомогу.

В Україні

Наразі немає достатньої інформації для певного висновку, коли саме в Київській митрополії поширилась традиція підносити вотивні дари, зокрема привіси до ікон заради зцілення. За однією версією, практика обітниці про цінний дарунок до ікони (намисто, перстень, коштовний оклад) задля зцілення або спасіння була перейняла з Візантії. Імовірно, першість у таких підношеннях могли мати образ та мощі св. Варвари, які зберігались у Свято-Михайлівському Золотоверхому монастирі в Києві. За іншою версією — така традиція поширилася тільки в 17 ст. і через посередництво західного християнства.

На теренах України практика вживання вотивних предметів у римо-католицьких, унійних, православних церквах уже добре відома від 17 ст. Спочатку поширилася західними землями і Правобережжям, а з 18 ст. — на Лівобережній Україні. Привіси до ікон у формі срібних табличок, монет, прикрас згадані в «Києво-Печерському патерику», працях Димитрія Ростовського, Йоанникія Ґалятовського. До кінця 18 ст. стала складником народної культури.

Вотиви виготовляли в різних техніках, використовували різноманітні матеріали. Мали вигляд:

глиняних, воскових чи металевих табличок з написами-проханнями;
барельєфних або скульптурних зображень святих, мучеників, святого заступника-посередника в молитовному зверненні;
привіси анатомічної форми — зображення хворого органу (руки, ноги, зубів, очей, язика, легенів, вух тощо);
пізнішою є традиція дарування вишитих, гаптованих тканин (для церковного вбрання), лишати хустини, рушники;
дотепер поширена традиція залишати біля ікон (Богородиці, Спасителя, святих) золоті та срібні ланцюжки, каблучки, хрестики, прикраси з коштовним камінням тощо.

Відстежено поступові зміни у семантиці обряду принесеня вотивів: від пам’яті про здійснене чудо — до прохання про зцілення певної особи від конкретної хвороби та, зрештою, символічне клопотання перед святими заступниками про здоров’я і добробут за всю родину назагал. Поширилася й практика купівлі привісів та інших речей, що контактували зі святинею (своєрідних «християнських амулетів»).

Усі спроби заборонити піднесення таких дарів-вотумів виявилися невдалими.

Додатково

Традиція вотивних дарів, яка існує з давніх часів, набуває з бігом розвитку щодалі нових форм. У сучасному світі вотивні дари вважають не просто релігійними підношеннями, але частиною людської культури, яка відбиває віру, страхи, сподівання та вияви пам’яті та вдячності. Зокрема, існують і неконфесійні вотивні дари, до прикладу, у вигляді пам’ятних предметів, залишених у місцях історичних подій, трагедій, або символічних пожертв, на кшталт монет у фонтанах чи різнокольорових стрічок на деревах.

Література

Вотуми у зібранні Дніпропетровського національного історичного музею імені Д. І. Яворницького. Дніпропетровськ : Арт-Прес, 2012. 40 с.
Agents of Faith: Votive Objects in Time and Place / Ed. By I. Weinryb. New York : Bard Graduate Center Gallery, 2018. 352 р.
Романова О. Еволюція уявлень про вотивні привіси як «спосіб спілкування» з іконою в Наддніпрянській і Слобідській Україні наприкінці XVIІ – першій половині XIХ ст. // Соціум. Альманах соціальної історії. 2020. Вип. 15‒16. С. 273‒316. URL: http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/181940
Середа М. Релігійні вірування землеробського населення лісостепу Північного Причорномор’я у VІІІ–V ст. до н.е. за матеріалами жертовників // Історична пам'ять. 2020. №1 (42). С. 47‒53. URL: http://dspace.pnpu.edu.ua/handle/123456789/14299
Протеро С. Вісім релігій, що панують у світі: чому їхні відмінності мають значення / Пер. з англ. В. Пунько. Київ : BookChef, 2022. 464 с.
Вотивні таблички-привіски // Сумський обласний краєзнавчий музей. URL: http://museum.sumy.ua/%D0%B2%D0%BE%D1%82%D0%B8%D0%B2%D0%BD%D1%96-%D1%82%D0%B0%D0%B1%D0%BB%D0%B8%D1%87%D0%BA%D0%B8-%D0%BF%D1%80%D0%B8%D0%B2%D1%96%D1%81%D0%BA%D0%B8/

Автор ВУЕ

Д. В. Базик

Покликання на цю статтю: Базик Д. В. Вотивні дари // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Вотивні дари (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.04.2025