Витинанка
Витина́нка (від укр. витинати, вирізувати) — пласка або об’ємна хатня оздоба, виготовлена з різнокольорового паперу для декору інтер’єру чи екстер’єру переважно сільського житла. Від кінця 20 ст. також окремий вид творів станкового мистецтва.
Зміст
Історична довідка
Перші витинанки як вироби мистецтва створено в кінці 6 — на початку 7 ст. н. е. в Китаї, де винайдено папір. Від 15 ст. н. е. виробництво паперу стало дешевшим, що посприяло поширенню цього виду творчості. З того часу і до початку 21 ст. вирізування яскравих зображень (божеств, драконів, птахів) — характерна риса повсякденного побуту китайців, особливо під час національних свят.
Із Китаю мистецтво поширилося до Японії, В’єтнаму, країн Близького Сходу. У 16 ст. через Персію та Туреччину потрапило до Європи, де набуло популярності під час виготовлення книг, у яких шрифти й ілюстрації почали вирізувати, а не писати як зазвичай. Для виразного прочитання літер і зображень під аркуші підкладали яскраві підкладки. У цій техніці виготовлено «Книгу страстей Господа нашого Ісуса Христа із малюнками та фігурами, створеними з нічого» (лат. «Liber Passionis Domini nostri Jesu Christi cum figuris et characteribus ex nulla materia copmositis»; 16 — поч. 17 ст.; бібліотека Белоїль, Бельгія). У книзі 24 сторінки білого якісного паперу, під вирізаний текст та ілюстрації підкладено блакитний папір.
У монастирях Німеччини й Швейцарії у 17 ст. ченці вирізали паперові закладки для книг і молитвословів — «Spitzenbilder» (з нім. — виріб найвищої якості або картина-мереживо) із зображеннями Ісуса Христа, Богородиці, святих в оточенні лінійної чи рослинної прорізної орнаментики.
Від середини 18 ст. в Європі набули популярності чорно-білі вирізки-силуети, які у світських колах Франції запровадив філософ і контролер королівської казни Е. де Силуетт (1709–1767; Франція) замість дорогих живописних полотен. Відтоді паперові роботи, створені в техніці вирізування, називають силуетами. Легке виконання таких зображень посприяло їхній популярності в багатьох країнах Європи.
Від 18 ст. жителі швейцарських Альп виготовляли самобутні витинанки «Scherenschnitte» (з нім. — вирізати ножицями). У їх створенні відзначився Й. Я. Гаусвірт (1809–1871), у творах якого поєднано тематичні симетричні зображення із народною орнаментикою. Улюблені сюжети майстра, а згодом і його послідовників, зокрема Л. Д. Сожі (1871–1953; обидва — Швейцарія) — вигін худоби в гори.
Юнаки Німеччини, Австрії та Швейцарії з 18 до початку 20 ст. вирізали самі чи замовляли майстрам т. з. листи любові (нім. «Liebesbriefe»), у яких освідчувалися в коханні чи пропонували обраниці руку й серце. Вироби мали різні форми: розеткові, восьмикутні, прямокутні. Традиційно їх прикрашали ажуром, декорували барвистими наклеєними чи мальованими деталями (сердечками, квітами, птахами).
Паперові вирізки, зокрема з героями своїх казок, створював Г. К. Андерсен.
На початку 21 ст. майстри в Німеччині, Швейцарії, Франції, зокрема К. Дікель-Йонаш (нар. 1950; Німеччина), Р. Мартін (нар. 1968; Швейцарія), С. Між (нар. 1971; Франція) та ін., створюють витинанки, позначені самобутньою авторською стилістикою.
Паперовий декор набув популярності також серед єврейського населення Європи. Перші згадки про нього з’явилися в середині 14 ст. у творах кастильського равина й письменника Ш.-Т. І. Ардутьє (бл. 1290 — бл. 1369; Іспанія). Традиція поширилася в інших країнах, з часом усталилися форми таких виробів і символіка мотивів. Серед найпопулярніших — мізрáхи (різьблений аркуш з орнаментом і текстом) із головними символічними зображеннями менори, зірки Давида, левів, павичів, винограду тощо.
У Польщі з кінця 19 ст. самобутнім народним паперовим декором — витинанками (пол. wycinanki) прикрашали сільське житло. Відомі осередки з усталеними місцевими традиціями паперових оздоб — м. Лович, регіон Курп’є (Пуща Бяла), м. Кельці, м. Опочно тощо. На початку 21 ст. народні традиції витинанки розвивають А. Дуткевич (нар. 1957), Л. Козловська (нар. 1952). Майстриня А. Вальчак (нар. 1949) експериментує вирізування портретів. Традиції єврейських майстрів у країні продовжують М. Ґоломб (нар. 1956), Ґ. Дудала (нар. 1987; усі — тепер Польща).
У Литві паперові оздоби відомі з кінця 19 ст. (фіранки для вікон, абажури, рами для дзеркал тощо). У другій половині 20 ст. цей вид мистецтва відроджували Ю. Даніляускієне (1926–2009), Ф. Марцінкас (1950–2010). На початку 21 ст. місцеві традиції продовжують О. Туменайте-Бражєнєне (нар. 1964), В. Юревічєне (нар. 1963), Р. Слесорюнєне (нар. 1951), А. Ґерманавічєне (нар. 1949), Е. Віндашєне (нар. 1963), Ґ. Колосовєне (нар. 1975), Е. Шепутайте (нар. 1976), Р. Козубовська (нар. 1954; усі — тепер Литва) та ін.
До кінця 1950-х виготовлення паперових прикрас втратило популярність у всіх європейських країнах.
Витинанки експонують у Національному музеї етнографії в м. Варшаві, Етнографічному музеї ім. С. Удзєлі в м. Кракові, Музеї витинанки в м. Констанцин-Єзьорна, Музеї народного мистецтва в Отрембусах (усі — Польща). 2021 Музей дю Пеї-д’Ано (Швейцарія) після об’єднання зі Швейцарською асоціацією вирізання з паперу став центром швейцарської витинанки, де також представлено твори різних майстрів.
Від 1985 Швейцарська асоціація вирізання з паперу раз на 4 роки проводить виставки за участю майстрів з інших країн.
Перша міжнародна виставка витинанок на території СРСР відбулася 1989 в м. Вільнюсі. У ній, крім литовських майстрів, брали участь автори з України, Польщі, Китаю, Фінляндії.
Характеристика
Класифікація
Витинанки класифікують за різними характеристиками.
За технікою виготовлення їх поділяють на три групи [за Ю. Грабовським (1901–1977; тепер Польща)]: одинарні (прості) — вирізані з одного аркуша паперу, складні (багаточастинні) — укладені з різних модулів; комбіновані — виготовлені з допомогою кількох технік (вирізування, малювання, штемпелювання). У межах цих груп твори розрізняють за формами (розеткові, ромбічні, силуетні).
Класифікація витинанок за З. Косицькою (нар. 1958; тепер Україна) враховує типи симетрій (центральну, дзеркальну, трансляційну) і головні мотиви («дерево життя», «вазон», архітектурні споруди тощо).
Техніка
Для виготовлення витинанок паперовий аркуш згинають залежно від обраного типу симетрії удвоє, вчетверо чи більше; для створення асиметричних витинанок папір не згинають. Використовують ножиці, спеціальні ножі, штемпелі.
Матеріал
Для створення витинанок обирають папір різного кольору та якості (глянцевий, цигарковий, банерне полотно тощо). Зубожіння після Першої і Другої світових воєн спонукало митців до використання газет, обкладинок зошитів тощо.
Мистецтво витинанки в Україні
У 17–18 ст. писарі державних і військових канцелярій часто вирізали просту чи вишукану орнаментику на полях паперових кустодій, які кріпили до грамот чи наказів.
Вирізування хатніх паперових оздоб набуло поширення від початку 19 ст., коли виготовлений на вітчизняних папірнях папір став доступним для селян. Першими відомими прикрасами в сільському житлі були паперові квіти й голуби біля ікон, про що згадано в повістях Г. Квітки-Основ’яненка. Декор із паперу кріпили на піч, сволок, вікна, стіни тощо.
Від початку 19 — до початку 20 ст. серед дворянства був поширений окремий вид витинанок-силуетів — портрети в профіль.
У 19 ст. паперові оздоби називали по-різному: квітки, паперова орнаментика стін і образів, украси сволока, різки, ружі, хрестики, різанки тощо. На початку 20 ст. траплялися також назви: витинки, витинанки, витинянки.
Перші публікації про хатні паперові прикраси в Україні з’явилися в кінці 19 ст. (І. Франко, В. Шухевич), цьому посприяла популярність оздоб і демонстрація їх на Крайових виставках у містах Тернополі (1887) і Львові (1894). Тогочасні експонати стали основою музейних вітчизняних колекцій народних паперових прикрас 19 ст. (Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України; Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького). Зразки 19 ст. створили жителі сіл Стриганці й Довге (тепер Івано-Франківського району Івано-Франківської області) та інших мистецьких осередків Покуття. На межі 19–20 ст. в місцевих витинанках домінували геометричні форми: розети, ромби, квадрати, з яких складали більші композиції за різними схемами (хрести, звізди, фризи, на зразок шахівниці, стилізовані зображення розквітлого дерева тощо).
Інформацію про паперові оздоби, якими селяни декорували ікони (квіти, зірки, ангели із кольорового чи цигаркового паперу) у селах східних областей України в кінці 19 ст. (Слобожанщина, Луганщина), подано в етнографічних збірниках. Тогочасні вироби з цих регіонів не збереглися.
Подільські витинанки кінця 19 ст. — початку 20 ст. (оздоби різних форм: ромби, півні, квіти, листя тощо) та їхнє розміщення в оселі відтворено в експозиції Тульчинського краєзнавчого музею (Вінницької область). За зразок обрано традиційне житло с. Тиманівка (тепер Тульчинського району Вінницької області).
Серед найвідоміших осередків цього виду мистецтва селище Петриківка (тепер Дніпровського району Дніпропетровської області), села Саїнка, Клембівка (обидва — тепер Могилів-Подільського району Вінницької області), Слобідка Рихтівська (тепер Кам’янець-Подільського району Хмельницької області), Колінці, Бортники, Хриплин (усі — тепер Івано-Франківського району Івано-Франківської області), селище Печеніжин (тепер Коломийського району Івано-Франківської області) тощо.
До середини 20 ст. цей вид творчості розвивався за усталеними місцевими традиціями як хатні оздоби, серед яких переважали прикраси орнаментального характеру. Їх оновлювали зазвичай до найбільших свят — Різдва Христового й Великодня (див. Пасха). Завдяки творчості Г. Гречанової (1907–1989; Україна), А. Авдєєнко (1932–2013), О. Салюка (1922–2003), М. Руденко (1915–2003) набули домінування тематичні твори. Вихід книги «Українські витинанки» (1986) М. Станкевича (1948–2017; усі — тепер Україна) сприяв відродженню цього виду мистецтва наприкінці 20 ст.
Від 1993 регулярно відбуваються фестивалі майстрів «Свято витинанки» у м. Могилеві-Подільському (від 2011 мають статус міжнародних).
У кінці 20 ст. творчі пошуки професійних митців, насамперед художниці Л. Мазур (1947–2000; Україна), спричинили трансформацію паперових оздоб на високохудожні твори, подібні до графіки, та перетворили колишні хатні оздоби на популярний поцінований різновид сучасного образотворчого мистецтва.
Залежно від художніх особливостей авторських робіт творчість сучасних митців поділяють на два напрями — продовження традицій, виготовлення оздоб за локальними композиціями й мотивами: Н. Авдєєнко (нар. 1957), Г. Дудар (нар. 1961; обидві — тепер Україна), Л. Бабіч (нар. 1954), О. Шинкаренко (нар. 1952; обидві — тепер Росія) та ін., а також поєднання народних традицій із новаційними художніми вирішеннями: Х. Бала (нар. 1977), Ж. Баркар (нар. 1969), Т. Ваценко (нар. 1965), Д. Власійчук (нар. 1937), В. Коздровська (нар. 1953), О. Козявко (нар. 1961), В. Нестерова (нар. 1955; усі — тепер Україна) та ін. У цій сфері мають здобутки професійні художники, твори яких демонструють авторські ідеї: М. Теліженко (1951–2024), М. Ващенко (нар. 1982), Н. Діденко (нар. 1977), Ю. Дунаєва (нар. 1975), Т. Крамаренко (нар. 1964), О. Мазур (нар. 1984), О. Негода-Бучковська (нар. 1979), Н. Сташкевич (нар. 1951), Л. Тептяєва (нар. 1980) та ін. Єврейські традиції вирізування продовжує П. Фішель (нар. 1971; усі — тепер Україна); традиції кримськотатарських митців підтримує Р. Скибін (нар. 1976; тепер Узбекистан).
Поширенню вітчизняних витинанок у країнах Європи й світу та їх високому поцінуванню в першій чверті 21 ст. сприяла виставкова діяльність художниці Д. Альошкіної (нар. 1982; тепер Україна).
2021 з ініціативи директорки Могилів-Подільського Центру народної творчості, майстрині витинанки О. Городинської (нар. 1964; тепер Україна) відкрито перший в Україні Музей витинанки в м. Могилеві-Подільському (у колекції понад 1 500 творів).
Витинанки українських майстрів зберігають у колекціях Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України (м. Львів), Дніпропетровського національного історичного музею ім. Д. І. Яворницького; Національного музею українського декоративного мистецтва; Національного музею народної архітектури та побуту України (м. Київ), Етнографічного музею ім. Северина Удзєлі в м. Кракові (Польща), Музеї народного мистецтва в Отрембусах (Польща) тощо.
2011 вперше в Україні відбулася виставка витинанок за участю міжнародних майстрів під час фестивалю «Свято витинанки», організованого в м. Могилеві-Подільському.
2021 створення та побутування витинанок на Вінниччині внесено до обласного переліку елементів нематеріальної культурної спадщини. Ініціативу щодо внесення української витинанки до нематеріальної культурної спадщини України розпочато 2023.
Національні рекорди України з виготовлення витинанки:
- 09.12.2023 — найбільша витинанка, виготовлена в техніці виривання — триптих «Живи та квітни, моя Україно». Її автори — учасники дитячого гуртка декоративно-ужиткового мистецтва Кременчуцького міського центру позашкільної освіти «Академія майбутнього» під керівництвом майстра витинанки Д. Короля (нар. 1988; тепер Україна).
- 27.01.2024 — витинанка «Квітуча Україна», виконана в авторській техніці з найбільшою кількістю шарів паперу (56 шарів), майстриня А. Юрківська (нар. 1968; тепер Україна). Витинанка була інтерпретованою копією мозаїки «Квітуча Україна», яку виконали в м. Маріуполі художники-монументалісти Г. Зубченко (1929–2000) і Г. Пришедько (1927–1978; обоє — тепер Україна) за ескізами А. Горської.
- 27.05.2025 — найбільша витинанка «Червоне — то любов» (довжина 10 м; 28,7 м²), майстриня Т. Кузьмич (Кашуба) (нар. 1990; Україна).
Цитати
«Усі образи позаквітчовані були усякими квітками: коли улітечку, то справжніми, а на зиму, то робленими з шпалерів; а перед образами висіли на шовковинках голуби, зроблені теж з шпалерів!»
Цит. за: Квітка-Основ’яненко Г. Щира любов // Квітка-Основ’яненко Г. Твори : у 2 т. Київ : Дніпро, 1978. Т. 1. С. 336.
«Я лучче нароблю квітів з шпалер та заквітчаю святі образи; он голуби вже старенькі, треба новеньких зробити».
Цит. за: Квітка-Основ’яненко Г. Щира любов // Квітка-Основ’яненко Г. Твори : у 2 т. Київ : Дніпро, 1978. Т. 1. С. 344.
«Мати застановила дівчат-дочок свічечку засвітити та перед образами приліпити; голуби, що наробили за піст з шпалерів, попричіпляти до стелі».
Цит. за: Квітка-Основ’яненко Г. От тобі й скарб // Квітка-Основ’яненко Г. Твори : у 2 т. Київ : Дніпро, 1978. Т. 1. С. 218.
Галерея
- Твори
Критович М. Витинанка «Килимок», 1989, с. Колінці Івано-Франківського району Івано-Франківської обл. Папір, вирізування (Національний музей народної архітектури та побуту України, світлина З. Косицької)
Гречанова Г. Витинанка, панно з циклу «Катерина» (за поемою Т. Шевченка), 1987, селище Петриківка Дніпропетровської обл. Папір, вирізування (Національний музей народної архітектури та побуту України, світлина З. Косицької)
Шинкаренко О. Витинанка «Малинові дзвони», 2015. Київ (Приватна колекція, світлина І. Чамкертен)
Салюк А. Витинанка «Дятел на калині», 1972, с. Саїнка Могилів-Подільського району Вінницької обл. Папір, вирізування (Національний музей народної архітектури та побуту України, світлина З. Косицької)
Мазур Л. Витинанка «Ознака», 1994, м. Хмельницький. Папір, вирізування (Опубліковано: Людмила Мазур. Ludmila Mazur: [Каталог творів]. Київ; Хмельницький: Міленіум, 2003)
Теліженко М. Витинанка «Відлуння тридцятих», 2006, м. Черкаси (Приватна колекція, світлина М. Васильєва).
Література
- Гагенмейстер В. Настінні паперові прикраси Кам’янеччини. Кам’янець-Подільський : Видання Художньо-промислової профшколи, 1930. 8 c.
- Metken S. Geschnittenes Papier. Eine Geschichte des Ausschneidens in Europa von 1500 bis heute. München : Georf D. W. Callwey, 1978. 335 s.
- Станкевич М. Українські витинанки. Київ : Наукова думка, 1986. 124 с.
- Błachowski A. Polska wycinanka ludowa. Toruń : Muzeum Etnograficzne w Toruniu, 1986. 160 s.
- Marcinkas F. Lietuvos ir paraulio popieriaus karpinių menas. Vilnius : Allmanachas «Tautodailė», 2010. 208 p.
- Śledziewski A., Demska A. Zaczęło się w Jeziornie...: o wycinance i jej obecności we współczesnym projektowaniu. Konstancin-Jeziorna; Warszawa : Konstanciński Dom Kultury, 2015. 206 s.
- Косицька З. Історія української витинанки. Київ : Інститут мистецтвознавства фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України, 2019. 318 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Косицька З. М. Витинанка // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Витинанка (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.03.2026
