Біоурбаністика
Біоурбані́стика, біоурбанізм (від грец. βίоς— життя, лат. urbanus — міський) — напрям науково-дослідної і проєктно-конструкторської діяльності, заснований на використанні у містобудуванні принципів біоніки як прикладної науки про вивчення і практичне застосування законів, закономірностей та принципів живої природи для створення гармонійного середовища життєдіяльності людини.
Зміст
Історична довідка
Виникла наприкінці 20 ст. й розвивається у 21 ст. у взаємозв’язку з архітектурною біонікою, урбоекологією, теорією містобудування тощо.
Характеристика
Розглядає міське середовище як природний ландшафт з усіма його складниками, доповнений розпланувальними елементами й інженерно-транспортною інфраструктурою (вулиці, площі, квартали забудови і групи їх, шляхи, набережні, віадуки, мости, естакади, залізниці, інженерні мережі), спорудами та їх комплексами, об’єктами ландшафтної архітектури. Досліджує явища, пов’язані з екологічними аспектами урбанізації для створення нових прийомів архітектурної організації простору, які не зумовлюють деструкції середовища і безпечні з точки зору збереження екологічної рівноваги й природного довкілля.
Мета біоурбаністики
Біоурбаністика має чотири основні мети:
- проєктування та будівництво споруд відповідно до соціально-екологічних принципів;
- поліпшення довкілля відповідно до природних потреб людини та самої екосистеми;
- поступовий перехід в енергетиці від використання викопного палива до екологічно чистих енергетичних ресурсів;
- поглиблення органічної взаємодії між культурними та природними чинниками у житті урбаністичних утворень (міст та інших населених пунктів).
Завдання біоурбаністики
Завдання біоурбаністики:
- формування гармонійної єдності архітектурного середовища та містобудівної інфраструктури з живою природою;
- створення таких населених пунктів та архітектурних форм у них, які б вирізнялися красою і гармонією, властивою живій природі, та одночасно були б функціонально доцільними;
- пошук архітектурно-технічних рішень, які б дозволяли використовувати екологічно чисті види енергії — сонця (див. Сонячна енергія), вітру (див. Вітрова енергія), води (див. Гідроенергетика), геотермальну енергію тощо.
Напрями досліджень
Основні напрями наукових досліджень, експериментів, проєктних розробок у біоурбаністиці:
- біонічна урбаністика — дослідження щодо використання закономірностей живої природи в містобудуванні, зокрема на великих територіях у межах міських агломерацій і систем розселення;
- біонічна інфраструктура — дослідження щодо застосування біоніки для ефективнішої організації сучасної містобудівної інфраструктури;
- біоурбаністична екологія – дослідження щодо забезпечення екологічної рівноваги об’єктів містобудування (населених пунктів) та природи.
Література
- Кучерявий В. Урбоекологія. Львів : Світ, 2001. 440 с.
- Aldersey-Williams H. Zoomorphic: New Animal Architecture. London : Laurence King Publishing, 2003. 176 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Біоурбаністика // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Біоурбаністика (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.09.2022
