Булигін, Євгеній Вікторович

Файл:EugenioBulygin.jpg

Були́гін, Євге́ній Ві́кторович (ісп. Eugenio Bulygin; 25.07.1931, м. Харків, тепер Україна — 11.05.2021, м. Буенос-Айрес, Аргентина) — правознавець, суддя, філософ права, заслужений професор Університету Буенос-Айресу (з 1997; далі УБА).

Булигін, Євгеній Вікторович (Eugenio Bulygin)
Народження	25.07.1931
Місце народження	Харків
Смерть	11.05.2012
Місце смерті	Буенос-Айрес (місто)
Alma mater	Університет Буенос-Айресу, Кельнський університет, Боннський університет
Місце діяльності	Аргентина
Напрями діяльності	юридичні науки, філософія права
Традиція/школа	позитивізм

Життєпис

Народився в інтелігентній сім’ї. Батько був інженером, мати — вчителькою, викладачем німецької та французької мов, походила з давнього козацько-дворянського роду Кандиб. Отримав якісну домашню освіту; у школі провчився лише рік.

1943 при наближенні радянських військ родина намагалася виїхати, але потрапила на примусові роботи в Німеччину у трудовий табір під м. Лінц (Австрія). Після звільнення з табору 1946–1949 навчався у федеральній середній школі м. Лінца.

1949 родина виїхала до Аргентини. 1953–1958 навчався на юридичному факультеті УБА.

В університеті зацікавився філософією, особливо філософією права. Свої захоплення поділяв з другом і майбутнім співавтором К. Е. Альчурроном (1931–1996; Аргентина). 1959 — лектор, 1960 — ад’юнкт-професор, викладав курси «Вступ до права» та «Філософія права». 1963 захистив дисертацію на тему «Валідність і дієвість права» («ісп. Validez y eficacіa del derecho»), отримав звання доктора права і соціальних наук. Того ж року одержав стипендію А. фон Гумбольдта і стажувався в Німеччині в Кельнському університеті (1963) під керівництвом професора У. Клуга (1913–1993; Німеччина) і Боннському університеті (1964) під керівництвом професора Г. Вельцеля (1904–1977; Німеччина). 1968 отримав стипендію Британської Ради; 1968–1969 проводив дослідження в Оксфорді під керівництвом професора Г. Л. А. Харта.

Викладав філософію права в Національному університеті Ла-Плати (ісп. Universidad Nacional de La Plata, UNLP, 1970–1980), від 1971 — в УБА.

Після військового перевороту 1966 в Аргентині обговорення актуальних філософсько-правових питань було зосереджено не в університетських аудиторіях, а в межах інтелектуального гуртка — Аргентинського товариства філософського аналізу (ісп. Sociedad Argentina de Análisis Filosófico, SADAF). До ядра товариства входили А. Гіоха (1912–1971), Х. Карріо (1922–1997), Х. Баке (1922–2014), К. Альчуррон, М. Фаррелл (нар. 1961), Е. Рабоссі (1930–2005; Аргентина), Р. А. Гібур (нар. 1938; Аргентина), К. С. Ніно (1943–1993) та Є. Булигін.

Після падіння воєнної хунти для забезпечення демократизації в управлінському, навчальному й науковому аспектах президент країни Р. Р. Альфонсин (1927–2009; Аргентина) призначив Булигіна деканом юридичного факультету УБА (1984–1986) з надзвичайними повноваженнями (ісп. decano normalizador). 1986–2001 — суддя Національного апеляційного суду в палаті з цивільних та комерційних справ.

Від 1972 виступав із лекціями в університетах Америки та Європи, був запрошеним професором в університетах Мексики, Іспанії, Італії, Німеччини, Фінляндії, Ізраїлю, Венесуели, Чилі, Бразилії.

Президент Міжнародної асоціації філософії права і соціальної філософії (1999–2003), від 2007 — почесний президент.

Помер внаслідок хвороби у розпал епідемії коронавірусу.

Наукова діяльність

Світогляд вченого формувався під впливом філософів І. Канта, Л. Вітгенштейна, Р. Карнапа, В. Куайна, А. Тарського і Г. Х. фон Врігта. Серед філософів права на нього значною мірою вплинули Г. Кельзен, Г. Л. А. Харт,А. Н. К. Росс і К. Е. Альчуррон.

У співавторстві з К. Е. Альчурроном написані основні книги: «Нормативні системи» («англ. Normative Systems», м. Відень — м. Нью-Йорк, 1971). Перекладена іспанською (1975), німецькою (1994), італійською (2005), російською мовами (2011, 2013); «Про існування юридичних норм» («ісп. Sobra la existencia de las normas juridicas», м. Валенсія, 1980, м. Мехіко, 1995) та «Логічний аналіз і право» (ісп. «Análisis Lógico y Derecho» м. Мадрид, 1991), а також 23 статті.

Однією з найважливіших у правовій філософії 2-ї пол. 20 ст. стала праця «Нормативні системи», де проаналізовано фундаментальні поняття правової теорії, зокрема «правова система», «прогалина» (див. Лакуна законодавча), «протиріччя у законі» і «протиріччя між законами».

Філософським підґрунтям праць Булигіна була аналітична філософія. Послідовно дотримувався позитивістського ідеалу (див. Позитивізм) вільної від цінностей науки та прагнення в обґрунтуванні головних завдань цього напряму спиратись на методологію науки й мови. Пропагував застосування апарату сучасної логіки формальної до аналізу нормативних систем і правової сфери в цілому.

Правові погляди Булигіна є варіантом аналітичного методологічного позитивізму. До правового позитивізму він відносив теоретичні конструкції, які ґрунтуються на двох основоположних тезах: роздільній і тезі про джерела права (суть: всі формальні джерела права можуть бути встановлені без звернення до моральних оцінок; все право є людським творінням, артефактом). Роздільна теза заперечує необхідний (понятійний) зв’язок між правом і мораллю.

До цих двох загальних тез Булигін додав тезу про невизначеність: закон може не давати рішення для загального випадку, у такому разі судді мають дискреційні повноваження вирішити цей випадок, спираючись на власну оцінку цієї ситуації, тобто по суті створити новий закон. На підставі цієї тези вчений створив концепцію подолання прогалин у праві.

Одним із основних положень правової концепції Булигіна є розмежування правових норм і нормативних речень. Правові норми — прескриптивні, вони приписують належну поведінку. На відміну від норм, правові речення дескриптивні і лише констатують, що норми, імперативи існують і діють у суспільному житті. У логічній структурі правових речень немає імперативної модальності (повинності).

Норми можуть бути чинними і нечинними, ефективними й неефективними, але лише нормативні речення можуть бути істинними або хибними. Оскільки правова наука здатна формулювати істинні нормативні речення про зміст права, тому можлива позитивістська правова наука, вільна від цінностей.

Всупереч Г. Кельзену він заперечував тезу про відсутність прогалин і суперечностей у праві, але на відміну від Р. Дворкіна він уважав, що для заповнення прогалин і усунення суперечностей у праві не треба звертатися до моральних принципів чи інших соціальних регуляторів.

Одним із найважливіших внесків у теорію і філософію права Булигіна був розвиток теорії валідності, або чинності права. Учений розрізняв системну валідність, або валідність як належність; нормативну валідність та фактичну валідність.

Автор понад 17 книг і 180 статей різними мовами, перекладів 9 книг і понад 11 статей з англійської і німецької мов на іспанську. Ознакою світового визнання академічних заслуг вченого є видання збірки вибраних творів «Есе з правової філософії» (видавництво Оксфордського університету, Велика Британія, 2015) та публікація у «Кембриджському довіднику з правового позитивізму» розділу «Аналітичний позитивізм Булигіна».

2003 як президент IVR відвідав Україну, провів творчі зустрічі із науковцями міст Києва, Одеси, Харкова. Перші переклади статей вченого російською мовою з’явилися в часописі Всеукраїнської асоціації філософії права і соціальної філософії «Проблеми філософії права» — «До проблеми об’єктивності права» (т. ІІІ, 2005) та «До проблеми обґрунтування прав людини» (т. IV–V, 2006–2007). У журналі «Філософія права і загальна теорія права» вийшли переклади статей Булигіна українською мовою «Кант і сучасна філософія права» (2014, № 1–2), «Норми права, логіка та істина» (2015, № 1–2), «Моє бачення раціональності права» (2016, № 1–2).

Нагороди та визнання

Заслужений професор Університету Буенос-Айреса (з 1997). Почесний доктор університетів Аргентини, Іспанії та Уругваю. Лауреат премій Фонду Гуггенхайма (1975) та Фонду А. фон Гумбольдта (1996).

У 1999–2003 — президент Міжнародної асоціації філософії права і соціальної філософії (IVR), з 2007 — її почесний президент. «Орден Свободи» (2016).

Додатково

Встановив тривалі дружні стосунки з філософами права з усього світу, серед яких постійний співавтор К. Альчуррон, аргентинський філософ права і дипломат Е. Г. Вальдес (1927; Аргентина — 2023; Німеччина), вчені, з якими познайомився в Оксфорді — Г. Г. фон Врігт, А. Пріор (1914; Нова Зеландія — 1969; Норвегія), Дж. Л. Макі (1917; Австралія — 1981; Велика Британія) та П. Ф. Строусон (1919–2006; Велика Британія), Р. Дворкін, який високо цінував його особисті та професійні якості.

Цитата

М. Атієнса (нар. 1951, Іспанія) про працю Є. Булигіна:

«…Вона є внеском у науку права, тому має увійти у будь-яку антологію за темами, які, поза всяким сумнівом, є центральними у фундаментальному дослідженні юридичних питань»

Цит. за: Атиенза М. Евгений Булыгин и теория юридической аргументации, пер. с англ. С. И. Максимова. Проблеми філософії права, т. IV–V. Київ-Чернівці: Рута, 2008, 245–251.

Праці

Norme, validità, sistemi normativi. Torino : G. Giapichelli, 1995. 310 p.
El positivismo jurídico. México : Fontamara, 2015. 176 p.
Essays in Legal Philosophy. Oxford : Oxford University Press, 2015. 378 p.
Lógica deóntica, normas y proposiciones normativas. Madrid : Marcial Pons, 2018. 140 p.
У с п і в а в т. — Normative Systems. Wien; New York : Springer, 1971. 208 p.
Sobre la existencia de las normas juridicas. Valencia : Oficina Latinoamericana de investigaciones jurídicas y sociales, 1979. 113 p.
Análisis lógico y derecho. Madrid : Centro de Estudios Constitucionales, 1991. 625 p.
Las lagunas del derecho. Madrid : Marcial Pons, 2005. 217 p.
Normas y sistemas normativos. Madrid : Marcial Pons, 2005. 95 p.
Una discusión sobre la teoría jurídica. Madrid : Marcial Pons, 2007. 161 p.
Un diálogo con la teoría del derecho de Eugenio Bulygin. Madrid : Marcial Pons, 2007. 225 p.
Neutrality and Theory of Law. Dordrecht : Springer, 2013. 273 p.
La pretensión de corrección del derecho. 2a ed. Bogotá : Universidad Externado de Colombia, 2022. 235 p.
У к р. п е р е к л. — Кант і сучасна філософія права // Філософія права і загальна теорія права. 2014. № 1–2. С. 304–311.
Норми права, логіка та істина // Філософія права і загальна теорія права. 2015. № 1–2. С. 298–311.
Моє бачення раціональності права // Філософія права і загальна теорія права. 2016. № 1–2. С. 318–323.

Література

Атиенза М. Евгений Булыгин и теория юридической аргументации // Проблеми філософії права. 2006–2007. Т. 4–5. С. 245–251.
Navarro, Pablo E. Normative Systems and Legal Positivism. Eugenio Bulygin and the Philosophy of Law // Bulygin E. Essays in Legal Philosophy. Oxford : Oxford University Press, 2015. P. 1–21.
Максимов С. І. Євгеній Булигін: концепція права як нормативної системи // Філософія права і загальна теорія права. 2016. № 1–2. С. 310–317.
Максимов С. І. Булигін Евгеній Вікторович (Eugenio Bulygin) // Велика українська юридична енциклопедія : в 20 т. Харків : Право, 2017. Т. 2. С. 81–86.
Alonso Juan Pablo. Eugenio Bulygin (1931–2021) // International Association for Philosophy of Law and Social Philosophy. 2021. URL: https://ivronlineblog.wordpress.com/2021/05/16/eugenio-bulygin-1931-2021
Redondo M. Cr. Bulygin’s Analytical Legal Positivism // The Cambridge Companion to Legal Positivism / Ed. by T. Spaak. New York; Cambridge : Cambridge University Press, 2021. P. 371–393.
Максимов С. І. Методологічний правовий позитивізм Євгенія Булигіна (пам’яті видатної особистості) // Філософія права і загальна теорія права. 2022. № 2. С. 147–172.
Eugenio Bulygin en la Teoría del Derecho contemporánea : in 2 vol. Madrid : Marcial Pons, 2022.

Автор ВУЕ

С. І. Максимов

Покликання на цю статтю: Максимов С. І. Булигін, Євгеній Вікторович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Булигін, Євгеній Вікторович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.08.2025