Борачок, Северин Юліанович

Фото 1933 р. Національна бібліотека Польщі.

Борачо́к, Севери́н Юліа́нович (22.06.1898, с. Сороцьке, тепер Тернопільського району Тернопільської області, Україна — 08.07.1975, м. Ричмонд, штат Мен, США) — живописець, монументаліст, учасник польського мистецького об’єднання «Паризький комітет».

Борачок, Северин Юліанович
Народження	22.06.1898
Місце народження	Сороцьке
Смерть	08.07.1975
Місце смерті	Ричмонд
Alma mater	Краківська академія образотворчого мистецтва ім. Яна Матейка
Напрями діяльності	образотворче мистецтво

Фрагмент свідоцтва Борачка про завершення академічного року 1923‒1924 під керівництвом Ю. Панькевича у Краківській академії образотворчих мистецтв

Життєпис

Народився в сім’ї греко-католицького священника. Початкову освіту здобув у рідному селі, середню — у реальній гімназії в м. Теребовлі (тепер Тернопільської обл.), куди родина переїхала після смерті батька.

Воював у лавах добровольчого легіону Українських січових стрільців.

1921‒1924 навчався у Краківській академії образотворчих мистецтв (тепер — ім. Яна Матейка), спочатку у майстернях професорів В. Яроцького (1879; тепер Україна — 1965; Польща) та І. Пєньковського (1877‒1948; Польща), з 1922 — у Юзефа Панкевича (1866; тепер Польща — 1940; Франція). Ще студентом представив свої перші твори на Другій українській виставці (1923), організованій Гуртком діячів українського мистецтва (ГДУМ — об’єднання митців, що діяло 1922‒1931 у м. Львові).

Був співзасновником та учасником мистецького об’єднання «Паризький комітет» (пол. «Komitet Paryski», КР, звідси — назва капісти), заснованого з майстерні проф. Ю. Панкевича (1923). У вересні 1924 разом із членами «Паризького комітету» виїхав на продовження навчання до м. Парижа, де мешкав до 1931. Твори Борачка експонували на всіх виставках об’єднання: у паризькій галереї «Зак» (1930); галереї «Моос» в м. Женеві (1931); двічі у м. Варшаві — Польському мистецькому клубі (1931) та Інституті пропаганди мистецтва (1934); познанському Салоні 35 (1938), пересувних виставках у провінційних містечках тогочасної Польщі.

На початку 1930-х повернувся до Галичини, оселився у м. Теребовлі, не переривав зв’язки з мистецькими колами Кракова, Варшави, Мюнхена та Парижа. Брав участь і у спільних виставках (1931, 1932, 1934 та 1935) українських мистців у м. Львові, зокрема зорганізованих Асоціацією незалежних українських митців (АНУМ — мистецька організація, що функціонувала 1931‒1939 у м. Львові).

Заснував і очолив Музей імені князя Василька (діяв у 1933‒1944), перші експонати для якого збирав ще від 1927 з підземель зруйнованого монастиря кармелітів разом із братом Мар’яном (1912‒1993) і за сприяння декана о. Степана Могнацького. Паралельно з живописом станковим виконував поліхромії у храмах Галичини (1932‒1939).

Під час Другої світової війни емігрував до Німеччини. У грудні 1939 за програмою переселення фольксдойче (осіб, що мали німецьке коріння, але не були громадянами Райху), вимушено натуралізувався (див. Натуралізація). 1941 був призваний до лав німецької армії та служив перекладачем у таборі військовополонених у м. Радомі (тепер Польща). Після війни намагався емігрувати до США, перебував у таборі для переміщених осіб у м. Регенсбурзі (1945–1947, тепер Німеччина), проте отримав відмову.

Співзасновник і заступник голови (з 1947) Української спілки образотворчих мистців (УСОМ) у м. Мюнхені. Брав участь у виставках спілки, німецьких галереях. Член Асоціації німецьких художників.

1954 мав спільну виставку з Г. Круком у м. Парижі (Галерея Симона Бадіньє), 1957 — персональну виставку в м. Мюнхені.

Афіша персональної виставки Борачка у м. Мюнхені. Листопад-грудень 1957.

Представив на персональній виставці 1961 у м. Нью-Йорку (США) 49 малярських творів та 26 мозаїк. Після смерті дружини (1962) спочатку періодично, а з 1965 — постійно, мешкав у рідної сестри Дарії в м. Ричмонді (США). Був залучений до українських громадських та мистецьких організацій в діаспорі. За сприяння брата Мар’яна, брав участь у групових українських виставках у містах Торонто (Канада), Нью-Йорку, Детройті, Баффало, Чикаго, Клівленді та Філадельфії (усі — США). 1966 відбулася його персональна виставка в м. Оресті (шт. Мен, США).

Похований у м. Ричмонді.

Творчість

У творчості С. Борачка умовно вирізняють кілька періодів:

краківський (1921–1924);
паризький (1924–1931);
теребовлянський (1932–1939);
мюнхенський (1945–1965);
американський (1965–1975).

1920-ті (краківський період) були часом формування світогляду митця та кристалізації його індивідуального стилю. Навчання у Ю. Панкевича та участь у «Паризькому комітеті» відіграли в цьому процесі ключову роль.

Як і для його друзів-капістів (інша назва — колористи), провідним творчим завданням для митця було опанування кольору як основного засобу художнього вираження, через який передавали світло, простір і форму. У цей період митець створював переважно пейзажі, рідше — портрети та натюрморти. Його художнє бачення ґрунтувалося на інтуїтивному сприйнятті та емоційності, що надавало творам своєрідності та відбивало модерністські тенденції (див. Модернізм) у мистецтві.

У паризькій квартирі-майстерні Борачка. Українська паризька група, 1930 р. Перший ряд (зліва направо): О. Третяків, С. Борачок (в окулярах); другий ряд: М. Андрієнко-Нечитайло, К. Редько, М. Глущенко, В. Ємець, В. Хмелюк, О. Лагутенко, М. Кричевський, О. Савченко-Більський, Р. Турин; третій ряд: В Перебийніс.

1930-ті стали надзвичайно плідним етапом творчої та виставкової діяльності Борачка. Його роботи експонували на престижних виставках, зокрема у галереях міст Парижа та Женеви, а також у виставкових залах Варшави та Познані. Художник активно співпрацював з українськими мистецькими організаціями. Серед його колег-капістів були обдаровані польські митці: Я. Цибіс (1897‒1972; Польща) із дружиною Г. Рудською-Цибісовою (1897‒1988; Польща), Ю. Чапський (1896; тепер Чехія — 1993; Франція), З. Валішевський (1897; тепер РФ — 1936; тепер Польща), Ю. Ярема (1900; тепер Україна — 1974; Німеччина), А. Нахт-Самборський (1898‒1974), П. Потворовський (1898‒1962; обидва — Польща) та ін. Підтримував листування з ними упродовж багатьох років.

Серед відомих за репродукціями, збереженими фотографіями та каталогами творів цього десятиліття — «Пейзаж», «Спляча жінка», «Автопортрет», «Прачки», «Млин», «На березі річки», «Квіти», «Сад», «Сніданок», «Город», «Дерева». У музейних колекціях — «Пейзаж (Дерева)» (1931; Львівська національна галерея мистецтв імені Б.Г. Возницького).

Теребовлянський період творчості Борачка вирізняє інтенсивна робота над поліхроміями у греко-католицьких храмах Галичини. До найважливіших проєктів цього часу належать розписи у церквах: Святого Миколая у м. Глинянах (1932–1934, тепер Львівської обл.), Вознесіння Господнього в с. Настасів (1937–1938), Святого Йоана Богослова в с. Ілавче (1937, обидва села — тепер Тернопільського р-ну Тернопільської обл.), а також поліхромія церкви Святого Миколая в м. Теребовлі (1939, не завершена через початок Другої світової війни). Серед збережених розписів (тільки у церквах с. Настасів та м. Глиняни) цього періоду особливу цінність має монументальний розпис «Різдво Христове» у центральній наві храму с. Настасів, виконаний у неовізантійському стилі з виразним включенням національних мотивів — елементів української вишивки та традиційного вбрання. Така інтерпретація сакрального мистецтва засвідчує прагнення митця поєднати візантійську іконописну традицію (див. Іконопис) з українською культурною ідентичністю. Серед творів у музейних колекціях — «Сільський пейзаж» (1933, полотно, олія; Національний музей у Варшаві).

Мюнхенський період став етапом найбільшого розквіту творчості Борачка. Роботи цього часу (а це більшість його збережених творів) вирізняє впізнавана стилістика, що поєднує декоративність, особливу увагу до кольору та гармонійне зіставлення переважно жовтих і зелених відтінків. У композиціях відчутна тенденція до абстрагування: кольорові площини мають чітко окреслені межі, подібно до орнаментальних структур, що споріднені з візерунками декоративного текстилю. Тематичний спектр творів цього періоду є досить стабільним: жіночі постаті за працею або в дозвіллі, міські й сільські пейзажі, а також експресивні зображення коней і вершників. Серед відомих творів — «Жнива», «Сонячна купіль», «Жінки в полі», «Вершник», «Вершники в горах», «Дівчина на вітрі», «Діана-мисливиця», «Задумана», «Гопак» та інші.

У 1950–1960-х митець певний час працював у техніці кольорового скла, створивши мозаїчні композиції різножанрового характеру. Три з них — «Краєвид», «Риби» та «Розрита могила» — зберігаються в Українському музеї у Нью-Йорку, решта перебувають у приватних колекціях. Кульмінацією його діяльності в цій техніці стали роботи для іконостасу в каплиці Українського дому о. Павла Когута в Маквіллері (1964, Франція) та образ святого Андрія для каплиці в Мюнхені (1960). Через хворобу Паркінсона художник змушений був припинити роботу зі склом, однак продовжив експерименти з фактурою — використовував у живописі пісок, створював мозаїчні композиції з різнобарвних камінців.

Американський період позначений зниженням творчої активності митця через стан здоров’я, проте був помітно присутнім у виставковому житті. Презентував свої роботи, переважно створені в мюнхенський період у США та Канаді. У цей час з’явився новий цикл робіт — «Місто», натхненний враженнями від мегаполісу. Для цих творів характерні площинність зображення, виразна контурність форм, обведення кожного архітектурного об’єкта темною лінією та відсутність людських фігур, що підкреслює роль міського середовища як головного «персонажа» твору.

Нагороди та визнання

1929 здобув нагороду в конкурсі живописних робіт, організованому послом Польщі у Франції А. Хлаповським спільно з Об’єднанням польських художників у Парижі. До складу журі увійшли відомі митці та критики: Ж. Руо, Р. Дюфі, Андре Салмон (1881‒1968; Франція) та ін. Виставка відзначених творів (у майстерні скульптора А. Замойського) мала значний резонанс і стала помітною подією у мистецькому житті м. Парижа.

Твори митця представлені у музейних і приватних колекціях. Найбільші зібрання творів мюнхенського та американського періодів зберігаються в українських музеях у США: Українському музеї в Нью-Йорку, Українському національному музеї в Чикаго та Українському музеї і бібліотеці Стемфорда. Персональна виставка митця пройшла 02‒24.04.2004 в Українському національному музеї в м. Чикаго.

Галерея

Твори
Місто. Полотно, олія, 1960-ті рр. Приватна колекція (США).
Жнива. Полотно, олія, 1945-1947 рр. Репродукція твору Борачка із альманаху «Українське мистецтво».
Вершники у горах. Олія, текстура, 1950-1960-ті рр. Приватна колекція (Польща).
Розмова жінок. Темпера, текстура, 1960-ті рр. Приватна колекція (США).
Сільський пейзаж. Полотно, олія, 1933 р. Колекція Національного музею у Варшаві.
Іконостас каплиці українського дому о. Павла Когута в Маквіллері (Франція) з іконами авторства Борачка.

Додатково

Одружився 1929 з Діксі (Магдаленою) Гіммігофен, дочкою заможного німецького купця, з якою познайомився в м. Ніцці.
Кінець 1940-х — 1950-ті стали періодом інтенсивної творчої активності митця, яка, проте, не завжди мала очікувані результати. Як засвідчують публікації в мюнхенській пресі української еміграції, зокрема в газеті «Український самостійник», у цей час художник працював плідно, хоча був змушений передусім створювати твори для німецького Вольфартсамту ( нім. Wohlfahrtsamt — німецьке відомство соціального забезпечення). Щомісяця він мав подавати одну картину як підтвердження своєї творчої активності – це було необхідною умовою для отримання допомоги безробітним у розмірі 120–130 німецьких марок. Імовірно, ці твори згодом передавали до місцевих музейних установ або ж продавали, однак їхня подальша доля наразі залишається невідомою.

Література

Кивелюк В. Про творчість С. Борачка і Г. Крука // Сучасність. 1962. № 6 (18). С. 25‒32.
Стебельський Б. Северин Борачок // Естафета. 1974. Ч. 2. С. 237‒258.
Попович В. Северин Борачок (1898‒1975). Спогад // Нотатки з мистецтва. 1985. Чис. 25. С. 51‒54.
Кейван І. Українські митці поза Батьківщиною. Едмонтон; Монреаль : [Б. в.], 1996. 227 с.
Денисюк О. До питання українсько-польських мистецьких взаємин 1920–30-х рр.: Северин Борачок і діяльність мистецького об’єднання «Паризький комітет» (1923–1939 рр.) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури. 2006. Вип. 16. С. 86‒97.
Стельмащук Г. Борачок Северин: маляр-постімпресіоніст // Українські митці у світі. Матеріали до історії українського мистецтва XX століття. Львів : Апріорі, 2013. С. 87–93.
Денисюк О. Северин Борачок: нові факти біографії та мистецької спадщини українського художника з діаспори // Актуальні питання гуманітарних наук. 2025. Вип. 85. Т. 1. С. 133‒143.
Денисюк О. Творчість Северина Борачка повоєнного періоду (1945‒1975): аналіз мистецької спадщини та виставкової діяльності митця // Українська академія мистецтва. 2025. № 37. С. 119‒130. URL: https://journals.naoma.kyiv.ua/index.php/uam/article/view/203/190

Автор ВУЕ

О. Ю. Денисюк

Покликання на цю статтю: Денисюк О. Ю. Борачок, Северин Юліанович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Борачок, Северин Юліанович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: оприлюднено
Оприлюднено: 29.08.2025