Натуралізація
Натураліза́ція (фр. naturalisation, лат. naturalis — природний, дійсний, справжній) — право набуття громадянства держави іноземним громадянином / підданим чи особою без громадянства, за їхнім клопотанням та за інших підстав, передбачених нормативно-правовими актами, здійснене уповноваженим державним органом відповідно до визначеної законодавством процедури з метою встановлення невід’ємного, стійкого, політико-правового зв’язку особи і держави, що зумовлює наявність між ними взаємних прав, свобод і обов’язків.
Зміст
Характеристика
Різновиди
Розрізняють два види натуралізації: індивідуальну і в результаті правонаступництва держави. Індивідуальну натуралізацію поділяють на таку, що відбувається: за клопотанням особи; на підставі закону (у разі усиновлення, опіки, встановлення батьківства). Натуралізація в результаті правонаступництва держави відбувається за умови утворення нової держави (насамперед враховують, що особа постійно проживала і надалі проживатиме на території новоутвореної держави).
Конвенція про статус апатридів
Конвенція про статус апатридів (ухвалена 28.09.1954 Конференцією уповноважених представників; в Україні набула чинності 23.06.2013) у ст. 32 «Натуралізація» передбачає, що договірні держави, наскільки це можливо, мають сприяти асиміляції та натуралізації апатридів. Зокрема, повинні робити все від них залежне для прискорення процедур натуралізації і можливого зменшення пов’язаних із ними зборів і витрат.
Поширеність
Натуралізацію як спосіб набуття громадянства містять законодавства більшості країн світу.
Конституція Грузії (1995; ч. 1 ст. 12) передбачає, що «громадянство Грузії набувається за народженням і шляхом натуралізації».
Конституція Бразилії (1988; глава 3, ст. 12-1 зі змінами, внесеними законами 1994, 1999 і 2007) регламентує, що бразильцями є особи за народженням та натуралізовані.
Конституція держави Аргентина (1853; ст. 20 із поправками 1860, 1866, 1898, 1957, і 1994) закріплює, що «іноземці на території Держави користуються тими самими громадянськими правами, що й її громадяни; вони можуть займатися своїм виробництвом, торгівлею та професією; мати власну нерухомість, купувати і продавати її; плавати на суднах по рікам та в прибережних водах; мають свободу віросповідання; можуть складати заповіт та укладати шлюб згідно із законом. Вони не зобов’язані набувати громадянства та сплачувати обов’язкові надзвичайні податки. Отримують громадянство після двох років безперервного проживання в Республіці; але влада може скоротити цей термін на користь заявника за умови і відповідного підтвердження служіння на користь Республіки».
Акт про громадянство (1981; ст. 6) Конституційних актів Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії (1707) врегульовує: якщо розглядаючи заяву про натуралізацію як громадянина, зроблену повнолітньою й дієздатною особою, державний секретар переконається, що заявник відповідає вимогам натуралізації, то він може вважати за потрібне видати йому посвідчення про натуралізацію як такого громадянина. Якщо розглядаючи заяву про натуралізацію як громадянина Великої Британії, зроблену повнолітньою й дієздатною особою, котра на момент подачі заяви перебуває у шлюбі з громадянином Великої Британії, державний секретар переконається, що заявник відповідає вимогам натуралізації, то він може вважати за потрібне видати йому свідоцтво про натуралізацію як такого громадянина.
Конституція Болгарії (1991; ч. 1 ст. 25) регламентує, що «болгарським громадянином є кожен, у кого хоча б один із батьків є болгарським громадянином, або той, хто народився на території Республіки Болгарія, якщо він не набув іншого громадянства за походженням. Болгарське громадянство може набуватися і внаслідок натуралізації».
В Україні
Відповідно до ст. 9 Закону України «Про громадянство України» (2235-III від 18.01.2001 зі змінами станом на 12.01.2023) іноземець або особа без громадянства можуть за їхньою заявою набути громадянства України за умов:
1) визнання і дотримання Конституції та законів України, що особа засвідчує у поданій в установленому порядку заяві про набуття громадянства України;
2) подання особою без громадянства декларації про відсутність іноземного громадянства, іноземцем — зобов’язання припинити іноземне громадянство (іноземці, які перебувають у громадянстві / підданстві кількох держав, подають зобов’язання припинити громадянство / підданство усіх цих держав);
3) безперервного проживання на законних підставах на території України протягом останніх п’яти років;
4) отримання дозволу на імміграцію;
5) володіння державною мовою або її розуміння в обсязі, достатньому для спілкування (частини 1–2 ст. 10 Конституції України, яка проголошує, що державною мовою в Україні є українська мова);
6) наявності законних джерел існування.
Згідно з частиною 1 ст. 25 Конституції України громадянин України не може бути позбавлений громадянства і має право змінити громадянство.
Джерела
- Конституція України // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254к/96-вр#Text
- Про громадянство України: Закон України № 2235-III від 18 січня 2001 р. // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 13. Ст. 65. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2235-14#Text
- Про імміграцію: Закон України № 2491-III від 7 червня 2001 року // Відомості Верховної Ради України. 2001. № 41. Ст. 197. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2491-14#Text
- Про ратифікацію Європейської конвенції про громадянство: Закон України від № 163-V від 20 вересня 2006 р. // Відомості Верховної Ради України. 2006. № 45. Ст. 437. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/163-16#Text
- Конвенція про статус апатридів ООН // Верховна Рада України. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/995_232#Text
Література
- Кінаш Н. Загальноєвропейські принципи громадянства: національно-правовий аспект реалізації. Івано-Франківськ : Місто НВ, 2023. 248 с.
- Сподинський О. Адміністративно-правові механізми набуття, припинення та втрати (позбавлення) громадянства в Україні (з урахуванням практик країн Європейського Союзу). Львів : Львівський державний університет внутрішніх справ, 2023. 168 с.
- Радченко О. І., Зінченко Д. А. Натуралізація як фактор включення мігрантів до суспільно-політичних процесів країни перебування // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. 2024. № 1 (1). С. 64–70.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Колодій А. М. Натуралізація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Натуралізація (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 29.08.2025
