Бахмутський район

Бахму́тський райо́н — адміністративний район Донецької області України, центр — м. Бахмут.

Бахмутський район
Тип	район
Адміністративний центр	Бахмут
Країна	Україна
Регіон країни	Донецька область
Площа (кв. км)	1 747,6 км²
Чисельність населення (тис.осіб)	201,2 тис. осіб
Густота населення (осіб на кв.км)	115 осіб/км²
Найбільші міста	Бахмут, Сіверськ
Адміністративні кордони	Краматорський район, Горлівський район, Сєвєродонецький район

Музично-драматичний гурток Бахмута, 1911 р.

Географічне положення

Розташований у північно-східній частині області. Межує з Краматорським (на заході й північному заході) і Горлівським (на півдні) та Сєвєродонецьким (Луганська область; на сході й північному сході) районами.

Площа — 1 747,6 км².

Адміністративний поділ

До складу входять Бахмутська, Світлодарська, Сіверська, Соледарська, Торецька, Часовоярська міські громади та Званівська сільська громада. Об’єднує 111 населених пунктів.

Історична довідка

Початок заселення Донецького краю пов'язаний з тим, що в кінці 16 ст. запорожці сформували вихід до Азовського та Чорного морів річковими басейнами Лівобережної України. Постали козацькі займища, хутори і зимівники. У 16 ст. відбувався сезонний рух вільних солеварів і чумаків на Торських соляних озерах (сучасне м. Слов’янськ) (із 1676 був під управлінням Московської держави). У 1683 козаки Сухарівської слободи виявили соляні джерела поблизу р. Бахмутки. Виникли бахмутські соляні промисли та Бахмутська слобода у 1697 (тепер м. Бахмут) — постійне поселення солеварів. Нестача деревини для випарювання солі сприяла пошуку кам’яного вугілля. Перший вугільний промисел організований в урочищі Скелеватому. Можливості торгівлі кримською сіллю (яка накопичувалась у відстійниках природним шляхом) призвели до припинення діяльності бахмутських солеварень у 1770-х. 1874 почалося відновлення промислів на новому технічному рівні. 1879 була закладена перша шахта з видобутку кам’яної солі (поблизу теперішнього м. Соледара). Гіпсові родовища розробляли переважно штольневим способом. В одній із відпрацьованих гіпсових шахт у 1950 почали створювати Артемівський завод шампанських вин (з 2016 ПАТ «Артвайнері»), 1954 випустили першу партію вина.

07.11.1917 вперше на Донбасі, над Бахмутською повітовою земською управою піднято жовто-сині національні прапори. У Бахмуті та навколишніх селах діяли осередки товариства «Просвіта», українських партій, з літа 1917 організовували структури «Вільного козацтва». У грудні 1917 до влади прийшли більшовики. В лютому 1918 проголошено Донецько-Криворізьку радянську республіку. 26.04.1918 війська Армії Української Народної Республіки звільнили Бахмутську округу. Українська влада трималася до грудня 1918.

1923 утворено Бахмутський район у складі Харківської області, з 1932 — Сталінської (1941–1943 — Юзівської), від 1961 — Донецької. У 1924 перейменовано на Артемівський (на честь радянського державного діяча Ф. Артема). 1932 приєднано до Артемівської міської ради. Віж жовтня 1941 по вересень 1943 територія була тимчасово окупована німецькими військами. 1932–1933 населення страждало від голодомору. 1951 сюди (зокрема до с. Званівки) було переселено 340 родин лемків і бойків з території нинішньої Польщі. 2016 повернули історичну назву. У теперішньому складі Бахмутський район утворено згідно з Постановою Верховної Ради України № 807-IX від 17 липня 2020 в рамках Адміністративно-територіальної реформи в Україні.

Природа

Рельєф і корисні копалини

Район розташований на північних схилах Донецького кряжа у Донецькій північностеповій фізико-географічній провінції. Поверхня — хвиляста височина, розчленована ярами, балками, долинами річок. Корисні копалини: кам’яна сіль, гіпс, ангідрит, доломіт, крейда, глини вогнетривкі, керамічні, будівельні, пісковики, пісок тощо.

Ґрунти

Переважають чорноземи (близько 90 % площі району). У заплавах річок поширені лучні, лучно-чорноземні ґрунти.

Річки

Тут течуть р. Сіверський Донець (на північній межі району), її притоки Лугань і Бахмутка. Бере початок р. Луганка (притока р. Лугані). У південно-західній частині проходить канал Сіверський Донець — Донбас. Є Вуглегірське, Миронівське та Берхівське водосховища.

Клімат

Клімат — помірний, посушливий. Середня температура січня — –6,5 °C, липня — +22 °C. Середньорічна кількість опадів — близько 500 мм на рік, переважно в теплий період року.

Рослинний і тваринний світ

Трапляються окремі види степових трав: ковила, мітлиця, типчак, кипець. Тут ростуть: дуб, берест, ясен, липа, клен, дикі груша і яблуня, біла акація. У басейні річок мешкають тушканчики, ховрахи, миші та інші гризуни, з птахів — качки, кулики, ворони, горлиці.

Населення

Кількість населення — 201,2 тис. осіб (2020, оцінка), густота — 115 осіб/км².

Господарство

У 2022 район мав розвинуту диверсифіковану економіку. Припинили свою роботу через російсько-українську війну найбільший в Україні завод з обробки кольорових металів, машинобудівний завод «Вістек» (виробництво зварювальних електродів, дротів, високоміцних і скребкових ланцюгів для гірничошахтного устаткування), Вуглегірська теплова електростанція у м. Світлодарі. Тимчасово не працюють товариство «СІНІАТ» із видобутку гіпсового каменю, виробництва будівельного гіпсу, гіпсокартону, ПП «Сіверська ізоляція» (м. Сіверськ), ДП «Артемсіль», гіпсовий комбінат — підприємство-філію німецького концерну «Кнауф» («KNAUF») (м. Соледар). У відпрацьованих соляних шахтах на глибині 300 м діяли спелеосанаторій для профілактики та лікування захворювань дихальних шляхів. У м. Торецьку найбільш розвиненими були вугільна та хімічна промисловість. Діяло 3 шахти з видобування кам’яного вугілля, ремонтно-механічний завод, вантажно-транспортне управління та інші. Хімічна промисловість — КХЗ «Дзержинський фенольний завод». Працював електромеханічний завод «Сенсор» — монопольний постачальник високовольтної кабельної продукції для вітроенергетичних станцій України. У м. Часовому Ярі діяли комбінат вогнетривких виробів, заводи: ремонтний, залізобетонних виробів та дослідно-експериментальний. Перенесли своє виробництво фармацевтична компанія ПРАТ «Фітофарм» (працюють у м. Києві), завод шампанських вин «АртВайнері» (евакуювались на південь Одеської області).

У районі вирощували зернові культури (озима пшениця, ячмінь, кукурудза), соняшник, овочеві та кормові культури, було розвинуте садівництво.

Працювали готелі, ресторани, кафе, медичні заклади, відділення банків та пошти.

Пролягають міжнародні, територіальні та регіональні автомагістралі. Густа мережа залізничних шляхів. Залізниця, окрім пасажирських перевезень, обслуговувала вугільні шахти, металургійні, коксохімічні та трубні, машинобудівні й верстатобудівні заводи, збагачувальні фабрики, підприємства хімічної, легкої, харчової та інших галузей промисловості. Головні залізничні вузли: Бахмут, Сіверськ.

Наука, освіта, культура

Станом на 2022 у районі діяло 45 закладів загальної середньої освіти та 42 дошкільної, 2 ліцеї, 6 коледжів — медичний, педагогічний, індустріально фаховий, транспортної інфраструктури, культури та мистецтв, спортивного профілю. Працювали мистецька школа, музичне училище ім. Івана Карабиця. музичні та спортивні школи.

Працювали бібліотеки, кінотеатри, будинки культури, Бахмутський краєзнавчий музей (з 1924), музей Володимира Сосюри (м. Сіверськ).

Персоналії

Тут народилися політичний і громадський діяч М. Шаповал, військовий діяч і генерал-хорунжий Армії УНР М. Шаповал, співачка й народн артистка України А. Волкова, музикант і народний артист України Г. Нещотний, громадський діяч і Герой України Д. Чернявський та ін.

Додатково

Під час російсько-української війни Росія постійно завдає артилерійських та ракетних ударів по Бахмутському району. Господарство продовжує зазнавати руйнувань. Оскільки ситуація динамічно розвивається, остаточно оцінити масштаб пошкоджень можна буде тільки після закінчення війни.

Література

1. Пірко В. О. Заселення Донеччини у XVI–XVIII ст. (короткий історичний нарис і уривки з джерел). Донецьк : Східний видавничий дім, 2003. 180 с.
2. Подов В. І., Курило В. С. Історія Донбасу. Луганськ : Луганський національний університет імені Т. Г. Шевченка, 2009. 300 с.
3. Татаринов С. Й., Тутова Н. О., Тутов П. М. Бахмутський край — видатні сторінки історії. Харків : Мачулін, 2013. 408 с.
4. Мєлєкєсцев К. І. Історичний образ міста Бахмут у російсько-українському інформаційному протистоянні // Грані історії. 2020. Вип. 3. С. 162–167.
5. Гайко Г. І., Білецький В. С. Нарис історії гірництва в Україні. Київ : Видавничий дім «Києво-Могилянська академія», 2022. 189 с.

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Бахмутський район // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бахмутський район (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 20.10.2024