Авіація Сухопутних військ Збройних сил України (армійська авіація)

Емблема Авіації Сухопутних військ Збройних Сил України
Кругляк Авіації Сухопутних військ Збройних Сил України

Авіа́ція Сухопу́тних ві́йськ Збро́йних Си́л Украї́ни, армійська авіація — рід військ у складі Сухопутних військ Збройних Сил України (СВ ЗСУ), призначений для виконання завдань авіаційної підтримки. Основне озброєння — гелікоптери різного призначення.

Армійська авіація - ВУЕ.jpg

Історична довідка

На момент відновлення незалежності України 24.08.1991 і початку формування власних збройних сил угруповання армійської авіації колишньої Радянської армії, дислоковане на території України, складалось з 10 окремих гелікоптерних полків і 6 окремих ескадрилей. На початку 1992 дві частини колишнього Київського військового округу (51-й окремий гелікоптерний полк і 318-ту окрему гелікоптерну ескадрилью) передали Національній гвардії України (НГУ). 1993 всі частини армійської авіації, які лишалися в Сухопутних військах, передано до Військово-повітряних сил. Невдовзі це рішення визнане помилковим, і в липні 1994 армійська авіація повернулася до складу Сухопутних військ.

Структура армійської авіації, успадкована від збройних сил СРСР, була надмірною кількісно і складною організаційно. Упродовж 1993–1995 армійська авіація України зазнала скорочення та реорганізації. На базі гелікоптерних полків, батальйонів аеродромно-технічного забезпечення і рот зв’язку та радіотехнічного забезпечення утворили 7 бригад армійської авіації (БрАА), 2 з яких підпорядковано військовим округам, решту — армійським корпусам військовим (сформованим на базі колишніх загальновійськових і танкових армій):

  • 1-ша БрАА — с. Радянське (тепер с. Романівка Житомирського району Житомирської області) на базі 513-го окремого бойового гелікоптерного полку (ОБГП); підпорядкована 8-му армійському корпусу (АК);
  • 2-га БрАА — с. Чорнобаївка (Херсонського району Херсонської області) на базі 320-го окремого гелікоптерного полку (ОГП); підпорядкована Одеському військовому округу;
  • 3-тя БрАА — м. Броди (Львівської області) на базі 119-го ОБГП; підпорядкована 38-му АК;
  • 4-та БрАА — с-ще Вапнярка (Тульчинського району Вінницької області) на базі 488-го окремого гелікоптерного полку (бойового і управління; ОГП (БіУ)); підпорядкована 1-му АК, 1996 передана до 8-го АК;
  • 5-та БрАА — с. Жовтневе (тепер с. Сусваль Володимирського району Волинської області) на базі 442-го ОГП (БіУ); підпорядкована 13-му АК;
  • 6-та БрАА — с. Раухівка (Березівського району Одеської області) на базі 287-го ОБГП; підпорядкована 6-му АК;
  • 7-ма БрАА — м. Новий Калинів (Львівської області) на базі 340-го окремого транспортно-бойового гелікоптерного полку та з особовим складом і технікою розформованого 335-го ОГП (БіУ); підпорядкована Прикарпатському військовому округу.

За новою структурою бригада, яка об’єднала не тільки гелікоптерні підрозділи, але й усі необхідні складники для наземного забезпечення польотів, стала повністю автономною частиною.

1998 розформовано 5-ту БрАА, 1999 — 6-ту, 2003 — 1-шу і 4-ту. У складі Сухопутних військ лишилося тільки 3 частини армійської авіації, у грудні 2003 бригади перетворено в полки:

  • 3-й окремий полк армійської авіації (ОПАА; колишня 3-тя БрАА, м. Броди) — у підпорядкуванні Західного оперативного командування (ЗахОК), з 2005 — у складі 8-го АК;
  • 7-й ОПАА (колишня 7-ма БрАА, м. Новий Калинів) — у підпорядкуванні ЗахОК, з 2005 — у складі 13-го АК;
  • 11-й ОПАА (колишня 2-га БрАА, с. Чорнобаївка) — у підпорядкуванні Південного оперативного командування, з 2005 — у складі 6-го АК.

01.07.2007 внаслідок об’єднання 11-го ОПАА з 79-м окремим аеромобільним полком утворено 79-ту окрему аеромобільну бригаду. Під час формування з’єднання вивчали досвід країн Організації Північноатлантичного договору (НАТО), де частини армійської авіації часто поєднані з десантними підрозділами. Надалі заплановано об’єднати 7-й ОПАА з 80-м окремим аеромобільним полком, а 3-й — з 95-ю окремою аеромобільною бригадою. Однак через адміністративну неузгодженість полк армійської авіації невдовзі вивели з підпорядкування 79-ї бригади.

У грудні 2012 3-й та 11-й ОПАА переформовано відповідно в 16-ту та 11-ту окремі БрАА. Збереження 7-го ОПАА в попередньому статусі зумовлено намірами його майбутнього розформування, які не реалізовано.

У лютому 2015 в м. Полтаві утворено 18-ту ОБрАА. 2016 7-й полк реорганізовано у 12-ту ОБрАА. Усі чотири бригади підпорядковано безпосередньо командуванню Сухопутних військ через управління армійської авіації.

16-й ОБрАА присвоїли почесне найменування «Броди» (23.08.2017), 11-й ОБрАА — «Херсон» (15.10.2019). 12-ту ОБрАА названо ім’ям Віктора Павленка, 18-ту ОБрАА — Ігоря Сікорського (обидві — 05.12.2020).

Характеристика

Завдання

Технічне оснащення

Ударний гелікоптер Мі-24ПУ1

Основу гелікоптерного парку авіації Сухопутних військ становили машини типів Мі-24 (Див. Мі-24: українські модернізації) — бойові, з можливістю виконання транспортних функцій (зокрема спеціальні варіанти: гелікоптери радіаційно-хімічної розвідки Мі-24Р і коректувальники артилерійського вогню Мі-24К) та Мі-8 — середні транспортні, з обмеженою можливістю виконання ударних завдань (зокрема спеціальний варіант — повітряні командні пункти Мі-9). Їх доповнювали важкі транспортні гелікоптери Мі-6 і Мі-26. Частини армійської авіації колишньої Радянської армії, дислоковані на території України, мали 301 гелікоптер Мі-24, 298 Мі-8, 15 Мі-9, 60 Мі-6 і 24 Мі-26. Переважну більшість гелікоптерів Мі-24 виготовлено в 1980-х. Серед Мі-8 були як нові екземпляри (Мі-8МТ виробництва другої половини 1980-х — початку 1990-х), так і виготовлені на початку 1970-х. Усі Мі-6 випущено до кінця 1970-х, Мі-26 — наприкінці 1980-х.

Експлуатація Мі-6 припинилася в червні 1998 (через зношеність гелікоптерів), а Мі-26 — 1999 (за браком коштів на капітальний ремонт). Внаслідок реорганізацій і скорочень чисельність гелікоптерного парку армійської авіації до 2005 скоротилася до 106 одиниць, 2012 — до 72. Серед них були 40 (за іншими даними, 50) Мі-24, 30 (за іншими даними, 20) Мі-8 і 2 Мі-9.

2012 на озброєння армійської авіації взяли модернізований гелікоптер Мі-24ПУ1, 2014 — модернізований варіант Мі-8МСБ-В, 2016 — модернізований легкий гелікоптер Мі-2МСБ. Однак темпи модернізації були низькими, і повністю оновити парк гелікоптерів не вдалося. За зарубіжними відкритими публікаціями, авіація СВ ЗСУ станом на 2021 нараховувала 97 одиниць (53 Мі-8, 34 Мі-24 та 10 Мі-2).

Миротворчі операції

Український Мі-8 у складі миротворчої місіїї ООН

Улітку 1992 (коли ще не завершилась передача 51-го полку і 318-ї ескадрильї до НГУ) гелікоптери з їхнього складу (4 Мі-8 і 1 Мі-24) залучали до операції з прикриття державного кордону з Молдовою під час Придністровського конфлікту. 15 гелікоптерів Мі-8МТВ зі складу 320-го і 488-го полків (ОдВО) разом із 2 гелікоптерами Ка-27ПС з 555-го полку авіації морської 10–14.10.1993 брали участь у гуманітарній місії в Грузії. Упродовж п’яти днів вони евакуювали з гірських перевалів понад 7,6 тисяч біженців і перевезли майже пів тисячі тон гуманітарних вантажів (див. Гуманітарна допомога).

Авіацію СВ ЗСУ активно залучали до миротворчих місій під егідою Організації Об’єднаних Націй. Завдяки цьому екіпажі гелікоптерів і наземний персонал набули досвіду за умов, максимально наближених до бойових. Кошти, отримані за участь у миротворчих операціях, спрямовували на ремонт техніки.

У середині і другій половині 1990-х основним районом застосування армійської авіації України в миротворчих операціях стала територія колишньої Югославії. Першим підрозділом був 15-й окремий спеціальний гелікоптерний загін (3 Мі-8 і 2 Мі-26), який відправили до Хорватії 29.06.1995. Він виконував завдання в інтересах місії Охоронних сил ООН (ЮНПРОФОР) до середини лютого 1996. Відповідно до Постанови Верховної Ради України від 25.03.1996 для участі в Миротворчих силах ООН у Східній Славонії скерували 2 гелікоптерні ескадрильї: 8-му окрему протитанкову (6 Мі-24П і 4 Мі-24К) та 17-ту окрему транспортну (6 Мі-8). Наприкінці 1996 обидві ескадрильї об’єднано в 17-ту окрему гелікоптерну ескадрилью. У травні 1997 зі Східної Славонії виведено 6 українських Мі-24, а 1998 місію повністю завершено. 14.07.1999 Президент України Л. Кучма підписав Указ про направлення миротворчого контингенту для участі в міжнародній миротворчій операції в Косово. За два дні указ відповідним законом схвалила Верховна Рада України. До складу українського контингенту, поряд з іншими підрозділами, увійшов 14-й окремий гелікоптерний загін (4 Мі-8), який прибув до Косова наприкінці серпня 1999. Українські вертолітники виконували завдання в складі сил Міжнародних сил з підтримки миру в Косово (КФОР) до початку квітня 2001.

У 2000-х основним регіоном участі армійської авіації України в миротворчих місіях була Африка. Тривалість місій збільшено — в операції ООН у Ліберії українські пілоти брали участь упродовж 14 років (2004–2018), у Кот-д’Івуар — 5 років (2011–2016), у Демократичній Республіці Конго — майже 10 років (2012–2022). В операціях використовували транспортні гелікоптери Мі-8МТ та ударні Мі-24П; їхня кількість зазвичай не перевищувала кількох одиниць (винятком був початковий етап операції в Ліберії, у якому задіяли 14 машин — 8 Мі-8МТ і 6 Мі-24П).

Авіація СВ ЗСУ в Антитерористичній операції на Сході України

Армійські гелікоптери брали участь в Антитерористичній операції на Сході України (АТО) на Донбасі, яку оголошено 14.04.2014. 15 квітня транспортні вертольоти Мі-8 під прикриттям бойових Мі-24 висадили десант, який встановив контроль над аеродромом м. Краматорська. Він став головною базою для армійської авіації, хоч використовували й інші (наприклад, у квітні 2014 4 Мі-24П зі складу 11-ї ОБрАА базувалися в аеропорту м. Маріуполя). У м. Краматорську армійська авіація зазнала першої втрати: 25 квітня внаслідок атаки терористів пострілом із ручного протитанкового гранатомета вражено Мі-8МТ з 16-ї ОБрАА.

02.05.2014 на горі Карачун (поблизу м. Слов’янська) з гелікоптерів Мі-8 (під прикриттям Мі-24) висадили десант. При цьому противник збив переносними зенітними ракетними комплексами (ПЗРК) 2 Мі-24, 5 членів екіпажів загинули, 1 потрапив до полону.

26.05.2014 українські війська встановили контроль над аеропортом м. Донецька (див. Бої за Донецький аеропорт 2014–2015). Тут висадили гелікоптерний десант із 4 Мі-8 під прикриттям гелікоптерів Мі-24 та винищувачів МіГ-29. 03–04 червня в боях поблизу м. Слов’янська уражено 3 Мі-24, з них безповоротно втрачено один. До кінця червня армійська авіація України втратила ще один Мі-8, у липні втрат не мала. Активізація бойових дій у серпні 2014 призвела до інтенсифікації польотів армійської авіації, яка виконувала різні завдання. 07 серпня в районі гори Савур-Могила збили Мі-8, який мав евакуювати поранених. 20 серпня в Луганській області збили гелікоптер Мі-24ВП з 7-го ОПАА. У квітні — серпні 2014 безповоротні втрати авіації СВ ЗСУ становили 8 гелікоптерів: 5 Мі-24 і 3 Мі-8. Загинули 11 авіаторів. Ще 3 Мі-24 і 2 Мі-8 зазнали ушкоджень, але їх вдалося евакуювати із зони бойових дій.

05.09.2014 підписано «План мирного врегулювання ситуації на сході України» («Мінська угода»). 19 вересня його умови конкретизовано в меморандумі, який визначав параметри перемир’я. Встановлено зону безпеки завширшки 30 км (по 15 км із кожного боку від лінії бойового зіткнення), над якою заборонено польоти будь-яких літальних апаратів (крім літальних апаратів місії Організації з безпеки та співробітництва в Європі). Цим фактично припинено участь української авіації в АТО.

Під час АТО гелікоптери здійснювали бойові польоти зазвичай на висоті 5–10 м, іноді знижуючись до 3 м, що убезпечувало від ураження ракетами ПЗРК. Мі-8 здебільшого діяли парами: поки один гелікоптер розвантажували, другий залишався в повітрі, а його екіпаж вів спостереження. Додатково до екіпажу на борт Мі-8 брали бортових стрільців. Вони прикривали гелікоптер кулеметним вогнем і вели спостереження, підвищуючи ситуаційну обізнаність екіпажів.

Від середини квітня до середини жовтня 2014 гелікоптери армійської авіації здійснили понад 8000 бойових вильотів, налітавши близько 8000 годин. Використовували переважно некероване озброєння: 80-мм ракети С-8, 12,7-мм кулемети, 23-мм і 30-мм гармати. Протитанкові керовані ракети «Штурм» застосовували з Мі-24 тільки один раз — для удару по імпровізованому «бронепотягу» сепаратистів. Серед найуспішніших операцій армійської авіації — висадки десантів в Донецькому аеропорту та на Савур-Могилі. Головною проблемою був брак засобів захисту від ракет ПЗРК — систем постановки завад «Адрос» та екранно-вихлопних пристроїв.

Авіація СВ ЗСУ під час відбиття широкомасштабної агресії Росії

Армійські гелікоптери беруть участь у відбитті російської агресії від 24.02.2022. Завдяки розосередженню техніки на запасних аеродромах і польових майданчиках вдалося уникнути значних втрат від першого російського масованого авіаційно-ракетного удару. З постійних баз бригад армійської авіації втрачено Чорнобаївку (поблизу м. Херсона), яка 27.02–11.11.2022 перебувала в окупації.

Для компенсації втрат і підвищення бойових спроможностей авіації СВ ЗСУ зарубіжні партнери почали передавати вживані гелікоптери радянських зразків. У квітні 2022 надходили гелікоптери Мі-8 та Мі-17 із США, Словаччини, Хорватії, Латвії, Литви, у травні — Мі-24 (постачальниками були Північна Македонія, Чехія, Польща), у грудні — Мі-35 з Чехії.

Інформації про використання українських гелікоптерів для висадки тактичних десантів у доступних джерелах немає. Головним завданням армійської авіації була вогнева підтримка наземних частин, ураження ворожих позицій, скупчень військ і техніки. При цьому застосовували здебільшого 80-мм некеровані авіаційні ракети С-8, рідше — 122-мм С-13. Українські гелікоптери також адаптовано під 70-мм некеровані авіаційні ракети стандарту НАТО, які постачають у межах міжнародної технічної допомоги.

Поряд з ударними гелікоптерами Мі-24 (Мі-35) для виконання завдань вогневої підтримки застосовуються транспортні Мі-8 (Мі-17) із різним озброєнням. Задля зниження вразливості від ПЗРК та інших зенітних засобів застосовують стрільбу некерованими ракетами з кабрирування. Це дає змогу збільшити дальність пуску, але знижує точність.

Гелікоптери авіації СВ ЗСУ діють переважно парами або поодинці. Використовуються «аеродроми підскоку» — польові майданчики неподалік лінії фронту, де гелікоптери заправляють паливом та поповнюють бойовими комплектами.

Джерела

  1. Про участь контингенту Збройних Сил України в Миротворчих Силах Організації Об’єднаних Націй у Східній Славонії: Постанова Верховної Ради України № 102/96-ВР від 25 березня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 14. Ст. 66. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/102/96-%D0%92%D0%A0#Text
  2. Про схвалення Указу Президента України «Про направлення миротворчого контингенту для участі України у міжнародній миротворчій операції в Косово, Союзна Республіка Югославія»: Закон України № 1006-XIV від 16 липня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 41. Ст. 376. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1006-14#Text
  3. Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України та уточнення деяких найменувань: Указ Президента України № 234/2017 від 23 серпня 2017 р. // Президент України. 2017. URL: https://www.president.gov.ua/documents/2342017-22422
  4. Про присвоєння почесних найменувань військовим частинам Збройних Сил України: Указ Президента України № 753/2019 від 15 жовтня 2019 р. // Президент України. 2019. URL: https://www.president.gov.ua/documents/7532019-29965
  5. Про присвоєння почесного найменування 12 окремій бригаді армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України: Указ Президента України № 545/2020 від 5 грудня 2020 р. // Президент України. 2020. URL: https://www.president.gov.ua/documents/5452020-35869
  6. Про присвоєння почесного найменування 18 окремій бригаді армійської авіації Сухопутних військ Збройних Сил України: Указ Президента України № 547/2020 від 5 грудня 2020 р. // Президент України. 2020. URL: https://www.president.gov.ua/documents/5472020-35881

Література

  1. Біла книга 2005: Оборонна політика України. Київ : Заповіт, 2006. 136 с.
  2. Біла книга 2012: Збройні Сили України. Київ : МО України, 2013. 80 с.
  3. Мараев Р., Пистрюга В. Украинская армейская авиация на Донбассе // Авиация и время. 2014. № 5. С. 28–30.
  4. Gawęda M. Ukraińskie lotnictwo w wojnie o Donbas // Lotnictwo. 2014. № 11. Р. 54–63.
  5. Trendafilovski V. Ukraine’s Army Aviation: Caught in the crossfire // Air Forces Monthly. 2014. № 5. P. 88–90.
  6. Zagdański S. Ukraińskie śmiglowcy armijne // Lotnictwo. 2014. № 1. Р. 70–75.
  7. Біла книга 2016: Збройні Сили України. Київ : МО України, 2017. 113 с.
  8. Біла книга 2018: Збройні Сили України. Київ : МО України, 2019. 172 с.
  9. Харук А., Мельник В. Армійська авіація Сухопутних військ Збройних сил України як складова забезпечення обороноздатності держави // Воєнно-політичні інтереси України в ієрархії суспільних пріоритетів (кінець ХХ — початок ХХІ століть) / За. ред. І. Соляр; упоряд. О. Муравський, М. Романюк. Львів : Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича, 2021. С. 154–165.
  10. World Air Force 2021. London : Flightglobal, 2021. 36 p.
  11. Ткачук П., Попко С., Харук А. та ін. Нарис історії Сухопутних військ Збройних Сил України (1991–2021). Львів : Національна академія сухопутних військ імені Гетьмана Петра Сагайдачного, 2022. 269 с.


Автори


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Харук А. І., Мельник В. В. Авіація Сухопутних військ Збройних сил України (армійська авіація) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Авіація Сухопутних військ Збройних сил України (армійська авіація) (дата звернення: 19.10.2026).



Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 26.07.2024


Отримано з https://vue.gov.ua/index.php?title=Авіація_Сухопутних_військ_Збройних_сил_України_(армійська_авіація)&oldid=443637
Увага! Опитування читачів ВУЕ. Заповнити анкету ⟶