Історична школа права
Істори́чна шко́ла пра́ва — один із провідних напрямів у правознавстві 19 ст.
Зміст
Історична довідка
Фундатором школи вважають Г. Гуго — юриста, професора Геттінгенського університету імені Георга Августа. Його послідовниками були Ф. К. фон Савіньї та Г. Ф. Пухта (1798–1846; тепер Німеччина).
Принципи історизму й догматизму в розумінні права вплинули на формування течії юридичного позитивізму в 2-й половині 19 ст.
Г. В. Ф. Гегель, К. Маркс, Р. Штаммлер, П. Новгородцев та ін. критикували концептуальні засади історичної школи права за надмірне й невиправдане піднесення авторитету позитивного права, зневажання природно-правових ідей правильного і розумного права тощо.
На межі 19–20 ст. після періоду занепаду відроджується природне право, переважно на неокантіанських метафізичних засадах, а ідеї історизму та догматизму поступово втрачають популярність. Погляди історичної школи права поширював О. фон Гірке (1841–1921; тепер Німеччина) — юрист, професор Гайдельберзького університету та Берлінського університетів, фундатор концепції особливого соціального права. Його ідею соціально-правової держави згодом використано в теоретичних постулатах націонал-соціалізму та в державно-правових доктринах сучасного лібералізму. Фетишизування національного підґрунтя будь-якого права призвело, зокрема, до звеличення духу германізму, кріпосного права, німецької державницької ідеї як корпоративного союзу «вільних германців» з наголосом на винятковій ролі в реалізації цієї ідеї вождів нації.
Характеристика
Базові концепції
У центрі теоретичних досліджень — виникнення й розвиток права та державно-правових явищ у контексті критичного осмислення раціоналізму доби Просвітництва та ідей Французької революції 1789–1799.
Основні позиції праворозуміння, які утверджувала історична школа права:
- позитивне право — це не суто теоретична конструкція, утворена в процесі правотворчості законодавчих органів, а система, породжена низкою об’єктивних факторів;
- право (як публічне, так і приватне) витворюється в процесі суспільного розвитку, як мова та звичаї;
- право формується не так завдяки законодавству, як унаслідок самостійного розвитку через стихійне утворення відповідних норм спілкування, які добровільно приймає народ;
- позитивне право є похідним від права звичаєвого, зумовленого або й витвореного національним духом, народною свідомістю;
- право — невід’ємний елемент культури народу; його не може встановлювати свавільне бажання окремих індивідів або груп осіб;
- право завдячує своєму існуванню т. з. загальному переконанню нації (народній правосвідомості), а не діяльності індивідів тощо.
Провідним принципом у вивченні правових процесів представники школи вважали історичність права — його органічний зв’язок з народним життям, еволюційний розвиток і критерій правильності та розумності. Головним у вивченні історії права визначено дослідження першоджерел, тобто звичаєвого права. Право аналізують послідовно — від природного права до «вченого права». У першій стадії право знаходить вияв у свідомості народу, у другій — у свідомості науковців, які, з одного боку, відображають народну правосвідомість, а з іншого — досліджують право як окрему галузь науки. Заклик представників школи звертатися до витоків державно-правових явищ і досліджувати їх об’єктивно сприяв постанню науки історії права та розвитку науки права загалом.
Водночас абсолютизація народної правосвідомості призвела до виправдання рабства, кріпацтва, станового поділу суспільства як таких, що на різних етапах історичного розвитку відповідали народному духові. Представники історичної школи права вважали спадкову монархію найдосконалішим державним устроєм.
В Україні
У кінці 19 — на початку 20 ст. ставлення до історичної школи права було неоднаковим. Концептуальні основи школи критикували з позицій неокантіанства В. Довгович, Б. Кістяківський, М. Туган-Барановський та Є. Спекторський, з матеріалістичної платформи — марксисти (див. Марксизм). Водночас К. Неволін, М. Іванишев, М. Владимирський-Буданов, Ф. Леонтович, О. Кістяківський, П. Єфименко, О. Левицький використовували ідеї історичної школи права у своїх дослідженнях.
Погляди школи відображено в працях Комісії для виучування звичаєвого права України і Комісії для виучування історії західноруського та українського права, які діяли в системі Всеукраїнської академії наук.
Значення
Напрям з ідеями про закономірність виникнення, функціонування і розвитку правових інститутів став одним із центральних у науці права.
Цитати
Г. Ф. Пухта: «Ми зовсім не сумніваємося, що право від Бога. Питання лише в тому, як проявляє його Бог. Він в природу націй вклав силу створювати право. Із загальної народної волі виникають: 1) закони, за якими обговорюються різноманітні відносини людей одне до одного; 2) сам державний устрій, який забезпечує дійсне застосування права, який охороняє права, що належать приватним особам. Народна воля підпорядковує членів народу певній верховній владі, яка має своїм завданням реалізацію юридичного порядку. Завдяки такому підпорядкуванню, народ утворює державу».
Цит. за: Головко О. М. Погляди Г. О. Пухти на історію держави і права // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Право. 2018. Вип. 26. С. 19.
Праці
- Savigny Fr. K. Von. Das Recht des Besitzes. Gießen : Heyer, 1806. 560 p.
- Hugo G. Von. Lehrbuch des Naturrechts, als einer Philosophie des positiven Rechts, besonders des Privatrecht. Berlin : August Mylius, 1809. 564 p.
- Savigny Fr. K. Von. Vom Beruf unsrer Zeit für Gesetzgebung und Rechtswissenschaft. Heidelberg : Mohr und Zimmer, 1814. 162 p.
- Hugo G. Von. Beiträge zur civilistischen Büchenerkenntnis. Berlin : August Mylius, 1828. 540 p.
- Puchta G. Fr. Das Gewohnheitsrecht : in 2 bd. Erlangen : Palm, 1828–1837.
- Savigny Fr. K. Von. Geschichte des römischen Rechts im Mittelalter : in 7 bd. Heidelberg : Mohr und Zimmer, 1834–1851.
- Savigny Fr. K. Von. System des heutigen römischen Rechts : in 8 bd. Berlin : Veit und Comp., 1840–1849.
- Puchta G. Fr. Cursus der Institutionen : in 3 bd. Leipzig : Breitkopf und Härtel, 1841–1857.
Література
- Мироненко О. М. Історична школа права // Правова держава. Щорічник наукових праць. 1999. Вип. 10. С. 229–236.
- Бондарук Т. І. Теорія правоутворення Георга Фрідріха Пухти // Правова держава. Щорічник наукових праць. 2009. Вип. 20. С. 51–57.
- Ковальчук О., Хаврук В. Значення історичної школи права праворозуміння в збагаченні системи цінностей права // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Юридичні науки. 2011. Вип. 87. С. 55–58.
- Головко О. М. Погляди Г. О. Пухти на історію держави і права // Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія: Право. 2018. Вип. 26. С. 16–19.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Бондарук Т. І. Історична школа права // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Історична школа права (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 30.07.2025
