Владимирський-Буданов, Михайло Флегонтович

Михайло Владимирський-Буданов

Владимирський-Буданов, Михайло Флегонтович
Народження	27.05.1838
Місце народження	Бороздіне
Смерть	06.04.1916
Місце смерті	Київ
Alma mater	Київський національний університет імені Тараса Шевченка
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	правознавство
Традиція/школа	Західноруського права школа

Влади́мирський-Буда́нов, Миха́йло Флего́нтович (27. 05. 1838, с. Бороздіне, тепер Новомосковського району Тульської області, тепер Росія — 06. 04. 1916, м. Київ, тепер Україна) — історик, археограф, історик держави і права, доктор російської історії, почесний доктор державного права (1913), професор, член-кореспондент Петербурзької АН (1903) (тепер Російська академія наук), засновник (разом із Ф. Леонтовичем) Київської історико-юридичної школи (Західноруського права школа).

Життєпис

Народився в родині священника. Навчався у Веньовському духовному училищі, далі — у Тульській духовної семінарії (закінчив 1857; закрита 1918), Київській духовній академії (закінчив 1860), на історико-філологічному факультеті Київського університету Святого Володимира (тепер Київський національний університет імені Тараса Шевченка), який закінчив 1864 зі ступенем кандидата. У студентські роки викладав у 2-й Київській гімназії (існувала до 1917), Київському кадетському корпусі (Києво-Володимирській військовій гімназії; існувала до 1919), був приватним викладачем П. Галагана. Після захисту кандидатської дисертації «Важська уставна грамота» (рос. «Важская уставная грамота») залишився в університеті для приготування до професорського звання. Після успішного складання магістерських іспитів, закордонного стажування та захисту магістерської дисертації «Німецьке право в Польщі і Литві» (1869) затверджений у званні магістра російської історії (1869). Як екстраординарний професор історії російського права викладав у новоствореному Демидівському юридичному ліцеї у м. Ярославлі (1870–1875), підготував дисертацію «Держава і народна освіта Росії XVIII ст.», після захисту якої в Харківському університеті (тепер Харківський національний університет імені В. Н. Каразіна) отримав ступінь доктора російської історії (1874). Почав викладацьку діяльність як ординарний професор Київського університету Святого Володимира на кафедрі історії російського права (1875–1915). Головний редактор Київської археографічної комісії (1882–1916), працював над виданням «Архів Південно-Західної Росії» (рос. «Архив Юго-Западной России»). Особисто підготував 5 томів видання, був редактором 23 томів. Як дійсний член і голова Історичного товариства Нестора Літописця (1887–1893) долучився до розбудови і функціонування товариства, під час його головування опубліковано 6 томів праць.

Вагомим складником викладацької діяльності ученого було головування у випускних екзаменаційних комісіях Казанського (тепер Казанський федеральний університет, м. Казань, Росія; 1894, 1896, 1899), Московського (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова; 1697), Новоросійського (тепер Одеський національний університет імені І. І. Мечникова; 1889, 1893, 1898, 1900) та Петербурзького університетів (тепер Санкт-Петербурзький державний університет; 1895, 1901). Почесний професор Харківського, Юрʼївського (тепер Тартуський університет) та Київського університету Святого Володимира.

Наукова діяльність

Наукова спадщина вченого — понад 150 праць. Серед пріоритетних тем — історія права, проблеми народної освіти тощо.

Розробник загальної історії руського права (масштаб і рівень якої дають змогу говорити про нього як про фундатора історії права як науки). Увів до наукового обігу чимало джерельних матеріалів. Укладені ним «Хрестоматія з історії руського права» (рос. «Хрестоматия по истории русского права», Вип. 1–2, 1875–1908), «Збірник законодавчих пам’яток давнього західноєвропейського права» (рос. «Сборник законодательных памятников древнего западно-европейского права», Вип. 1–2, 1906–1908; упорядковано разом із П. Виноградовим [1854; тепер Росія — 1925; Франція]) тривалий час були чи не єдиними історичними збірками правових пам’яток.

Постійний інтерес вченого викликали проблеми народної освіти, що стали предметом його докторської дисертації «Держава і народна освіта в XVІІІ ст.» (рос. «Государство и народное образование в XVІІІ в.», 1874) та дістали розвиток у більш як 20 працях. Приділяв увагу окремим малодослідженим дискусійним питанням.

Автор понад 50 критичних статей, оглядів, рецензій та відгуків на нові книги з історії права, надрукованих в «Університетських вістях» (рос. «Университетских известиях»), «Журналі Міністерства народної освіти» (рос. «Журнале Министерства народного просвещения»), «Збірнику державних знань» (рос. «Сборнике государственных знаний»), «Читаннях в історичному товаристві Нестора Літописця» (рос. «Чтениях в историческом обществе Нестора-летописца»).

Паралельно з роботою над лекційним курсом з історії права та пам’ятками права створив ґрунтовний «Огляд історії руського права» (рос. «Обзор истории русского права», Вип. 1–7, 1886–1915), що побудований на основі авторської теорії правоутворення. У праці розглянуто процес розвитку права і закону, запропоновано їх співвідношення як цілого і частини.

Найбільше праць ученого присвячено історії литовсько-руського (західноруського) та українського права. Серед них — «Німецьке право в Польщі і Литві» (рос. «Немецкое право в Польше и Литве», 1868), «Уложення і Литовський Статут» (рос. «Уложение и Литовский Статут», 1881), «Населення Південно-Західної Росії від половини XІІІ ст. до половини XV ст.» (рос. «Население Юго-Западной России от половины XІІІ в. до половины XV в.», 1886), «Нариси з історії руського права: Маєтності Литовської держави» (рос. «Очерки из истории русского права: Поместья Литовского государства», 1889, вип. 1.), «Риси сімейного права XVІ ст.» (рос. «Черты семейного права XVІ в.», 1890, вип. 2), «Селянське землеволодіння в Західній Росії до половини XVІ ст.» (рос. «Крестьянское землевладение в Западной России до половины XVІ в.», 1893, вип. 3); «Заселення Південно-Західної Росії від другої половини XV ст. до Люблінської Унії» (рос. «Заселение Юго-Западной России от второй половины XV в. до Люблинской Унии», 1890).

Учений сформулював концепцію західноруського права, в основі якої твердження, що Московська держава не є винятковою правонаступницею Давньої Русі, що позбавляє західноруські землі (українські та білоруські) початку історії своєї державності, та твердження про існування «двох цілком незалежних держав» — Литовської і Московської (була покладена в основу роботи Комісії для виучування історії західноруського та українського права ВУАН).

Сповідував повагу до джерел, новаторство, методологічну витриманість та віру в прогресивний розвиток права.

Нагороди

Лауреат Уварівської премії (1870). Нагороджений орденами: Святого Станіслава II ступеня (1873) та I ступеня (1874), Святої Анни II ступеня (1877), Cвятого Володимира III ступеня (1883), срібною медаллю на пам’ять царювання Олександра ІІІ (1907), бронзовою медаллю на честь 300-ліття дому Романових (1907).

1888 присвоєно звання статського радника, 1913 — таємного радника.

Додатково

Заохочував учнів — студентів юридичного факультету до вивчення історії західноруського (українського) права. Про це свідчать запропоновані медальні теми на юридичному факультеті: «Історія уставних земських грамот Литовсько-руської держави» (рос. «История уставных земских грамот Литовско-русского государства», 1888), «Покарання за Литовським Статутом у його трьох редакціях» (рос. «Наказание по Литовскому Статуту в его трех редакциях», 1891), «Джерела карних законів Литовського Статуту» (рос. «Источники уголовных законов Литовского Статута», 1893), «Карне право Литовського Статуту у звʼязку з розвитком руського карного права загалом» (рос. «Уголовное право Литовского Статута в связи с развитием русского уголовного права вообще», 1894), які втілили тоді студенти, а згодом професори М. Ясинський, Г. Демченко, М. Максимейко, О. Малиновський.

Праці

1. Немецкое право в Польше и Литве. Санкт-Петербург : Печатня В. Головина, 1868. 312 с.
2. Государство и народное образование в России XVIII-го века. Ярославль : Типография Г. В. Фальк, 1874. 325 с.
3. Неизданные законы юго-западных славян. Законник города Каствы и закон общины Вепренской // Журнал Министерства народного просвещения. 1881. Ч. 214. № 3. С. 93–138.
4. История Императорского Университета Св. Владимира. Киев : Типография Университета Св. Владимира, 1884. 674 с.
5. Население Юго-Западной России от половины XIII до половины XVII века // Архив Юго-западной России : в 35 т. Киев : Университетская типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1886. Ч. 7. Т. 1. С. 1–85.
6. Обзор истории русского права : в 2 вып. Киев : Типография Г. Л. Фронцкевича, 1886.
7. Очерки из истории литовско-русского права : в 4 вып. Киев : Типография В. И. Завадского, 1889–1907.
8. Кому принадлежит главная роль в деле заселения Украины в конце XVI и начале XVII вв.? // Архив Юго-западной России : в 35 т. Киев : Университетская типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1905. Ч. 7. Т. 3. С. 1–81.
9. Церковные имущества в Юго-Западной России XVІ в. Киев : Типография В. І. Завадського, 1907. 224 с.
10. Заставное владение в Литовско-русском государстве XVІ в. // Архив Юго-западной России : в 35 т. Киев : Университетская типография Г. Т. Корчак-Новицкого, 1911. Ч. 8. Т. 6. С. 1–113.

Література

1. Владимирский-Буданов Михаил Флегонтович // Биографический словарь профессоров и преподавателей Императорского Университета Св. Владимира: (1834–1884) / Сост., под ред. В. С. Иконникова. Киев : Типография Императорского Университета Св. Владимира, 1884. С. 111–112.
2. Сборник статей по истории права, посвященных М. Ф. Владимирскому-Буданову его учениками и почитателями / Под ред. М. Н. Ясинского. Киев : Типография С. В. Кульженко, 1904. 488 с.
3. Тарановский Ф. В. Памяти М. Ф. Владимирского-Буданова. Опыт историографической характеристики // Юридический вестник. 1916. Кн. 14 (2). С. 84–86.
4. Яковкин И. М. Ф. Владимирский-Буданов // Журнал Министерства народного просвещения. 1916. № 2. С. 24–39.
5. Скакун О. Ф. М. Ф. Владимирський-Буданов як історик права // Проблеми правознавства. 1974. Вип. 27. С. 134–142.
6. Бондарук Т. I. Основоположники київської історико-юридичної школи М. Ф. Владимирський-Буданов і Ф. I. Леонтович. Киев : [б. в.], 1995. 25 с.
7. Михайло Флегонтович Владимирський Буданов // Бондарук Т. І. Західноруське право: дослідження і дослідники. Київ : Інститут держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2000. С. 24–37.
8. Малиновский И. А. Памяти учителя (Опыт характеристики учёной и преподавательской деятельности профессора М. Ф. Владимирского-Буданова). Острог : Острожская академия, 2013. 57 с.
9. Бондарук Т. І. Класик історико-правової науки (до 180-річчя від дня народження Михайла Флегонтовича Владимирського-Буданова // Часопис Київського університету права. 2017. № 3. С. 9–14.

Автор ВУЕ

• Т. І. Бондарук

Покликання на цю статтю: Бондарук Т. І. Владимирський-Буданов, Михайло Флегонтович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Владимирський-Буданов, Михайло Флегонтович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 09.01.2025