Арій

А́́рій (грец. Ἄρειος; бл. 260, Киренаїка, тепер Лівія — 336, м. Константинополь, тепер м. Стамбул, Туреччина) — релігійний діяч, філософ, богослов, засновник однієї з впливових течій у ранньому християнстві — аріанства; Стародавній Рим.

Арій
Народження	260
Місце народження	Киренаїка
Смерть	336
Місце смерті	Стамбул
Напрями діяльності	аріанство, богослов'я

Життєпис і погляди

Основними джерелами про життя й діяльність Арія, окрім фрагментів його власних творів, є праці Афанасія Великого, Єпіфанія Кіпрського, істориків церкви Сократа Схоластика, Созомена, Феодорита.

Відомостей про походження і молоді роки Арія бракує. У м. Антіохії студіював різні науки під керівництвом пресвітера Лукіана. У 300 був висвячений у сан і поставлений пресвітером у м. Александрії.

Близько 318 почав проповідувати і поширювати своє вчення. Його основні постулати базувалися на запереченні єдиносутності божественної Трійці: передвічним є один Бог-Отець; Ісус Христос — не Бог, а найдосконаліше створіння Боже, є не трансцендентною, а поцейбічною особою. Водночас Христос володіє перевагою над ін. створеними істотами, має найвище достоїнство після Бога-Отця.

Вчення Арія було категорично засуджене александрійським патріархом Олександром (у 318) та церковним синодом в м. Александрії (320). Самого Арія було піддано анафемі й вигнано з міста. На деякий час Арій знайшов притулок у м. Нікомедії (тогочасна східна столиця Римської імперії), до якої дістався через Палестину, отримав підтримку від місцевого єпископа (і приятеля з учнівських часів) Євсевія.

Нікейський собор 325 засудив аріанство, а самого Арія, який був присутній на соборі, імп. Костянтин Великий вислав до Іллірії. Долю Арія розділив і Євсевій Нікомедійський. Після 330 імператор повернув вигнанців із заслання; у 336–381 аріанство було офіційно визнаною релігією Римської імперії (повторно засуджено як єресь на І Константинопольському соборі 381).

Арій помер у 80-літньому віці напередодні його урочистого повернення/прилучення у лоно Церкви.

Творчість

Від творчої спадщини Арія зберігся фрагментарно невеликий прозово-віршований твір «Бенкет» (грец. «Θάλια»), а також два листи з його епістолярію, який був знищений за наказом імп. Костянтина. Перший лист був написаний до Євсевія бл. 321 в Сирії під час подорожі до Нікомедії, другий — перед Нікейським собором. Другий лист звернений до патріарха Олександра і є де-факто посланням Арія синодові в м. Нікомедії з викладом його вчення.

Визнання

Погляди Арія були предметом гострої богословської та філософської полеміки у 4–5 ст., свідченням чого є значна кількість полемічних праць грецькою і латиною.

Послужили основою для виникнення низки антитринітарних течій (див. Антитринітаризм). У 16 ст. ідеї аріанства були трансформовані й розвинуті в социніанстві, яке утвердилося в Польщі, звідти поширилося й в Україну; запозичені окремими протестантськими (див. Протестантизм) і неопротестантськими конфесіями, свідками Єгови.

Додатково

Твір «Бенкет» був написаний Арієм прозою і віршами у Нікомедії з метою популяризації свого вчення. Створюючи його, автор орієнтувався на праці давньогрецького поета 3 ст. до н. е. Сотада. Однодумці Арія не тільки читали цей твір, але й співали його.

Література

Стельмашова А. Аріанство в давній Україні // Пам’ятки України. 1993. № 1– 6. С. 85–86.
Лаба Василь. Патрологія: Життя, письма і вчення Отців Церкви. Репринт вид. Львів : Свічадо, 1998. С. 202-203.
Williams R. Arius: Heresy and Tradition. London, 1987. 378 р.
Newman J. H. The Arians of the 4th Century / An introd. and not. by R. Williams. Notre Dame, 2001. 510 р.
Жданович О. Аріанство в епоху Константина Великого. Київ: Ін-т історії НАНУ, 2009. 222 с.
Latinovic V. Arius Conservativus? The Question of Arius' Theological Belonging // Studia Patristica. XCV. Leuven: Peeters, 2017. Р. 27– 42.