Шедель, Йоганн Готтфрід

Ше́дель, Йо́ганн Ґо́ттфрід (нім. Schеdel, Johann Gottfried; 1680, м. Вандсбек, тепер район м. Гамбурга, Німеччина — 21.02.1752, м. Київ, тепер Україна) — архітектор, представник бароко, автор низки споруд у м. Києві.

Шедель, Йоганн Готтфрід (Schеdel, Johann Gottfried)
Народження	1680
Місце народження	Гамбург
Смерть	21.02.1752
Місце смерті	Київ
Місце діяльності	Україна, Росія
Напрями діяльності	архітектура

Шедель, Йоганн Готтфрід. Велика лаврська дзвіниця Києво-Печерської лаври

Шедель, Йоганн Готтфрід. Благовіщенська церква старого академічного корпусу Києво-Могилянської академії

Шедель, Йоганн Готтфрід. Мур Софійського монастиря у м. Києві з брамою Заборовського

Життєпис

Початкову фахову підготовку отримав у Німеччині, де на нього справила вплив стилістика нідерландського бароко та архітектурна творчість А. Шлютера (1662; тепер Польща — 1714; тепер Росія), у якого він, імовірно, навчався. 16.06.1713 О. Меншиков найняв Шеделя на російську службу і він переїхав до м. Санкт-Петербурга. У тамтешніх документах ім’я русифікували й стали писати як «Іван Іванович Шейден». 1713–1727 працював разом зі співавторами у м. Санкт-Петербурзі та його околицях, виконуючи архітектурні замовлення О. Меншикова. 1727–1729 був у штаті Будівельної канцелярії. 1729 атестований на архітектора й 1730 переїхав до м. Москви, де працював під керівництвом Б. Растреллі. 1731 на запрошення архімандрита Києво-Печерської лаври Романа (Копи; 1677–1736; тепер Україна) переїхав з родиною до м. Києва, де за підтримки митрополита Київського і Галицького Рафаїла (Заборовського) як головний архітектор митрополії створив свої найвизначніші споруди. З 1744 не отримував платні й неодноразово подавав прохання про дозвіл на повернення до Німеччини, однак не отримав його. 1748 вийшов у відставку з наміром мешкати разом з дружиною і дітьми на хуторі під м. Києвом, займаючись сільським господарством. Мешкав і помер у передмісті Києва Деміївці.

Творчість

Шедель як майстер пізнього європейського бароко спочатку працював над зведенням палацових ансамблів у містах Санкт-Петербурзі, Кронштадті, Стрєльні (обидва останні тепер — внутрішньоміська територія міста федерального значення Санкт-Петербурга, Росія), Оранієнбаумі, Москві (дерев’яний палац Анненгоф). Після переїзду до м. Москви запроєктував і розпочав будівництво там сакральних споруд — церков (Микільська церква у с. Домодєдові; тепер місто Московської області, Росія) і дзвіниці Донського монастиря.

У м. Києві талант Шеделя проявився повною мірою у створенні споруд, які дотепер визначають характер української національної архітектури, в якому загальноєвропейське бароко поєднано з місцевими архітектурно-мистецькими традиціями (див. Українське бароко). З 23-х відомих його творів 16 виконано в м. Києві. Споруди Шеделя надали мистецької завершеності визначним архітектурним ансамблям Києва — Софійського і Києво-Братського Богоявленського монастирів, Києво-Печерської лаври. Слушно вважав Велику лаврську дзвіницю Києво-Печерської лаври не тільки головним своїм твором, а й однією з найвизначніших споруд Європи. Завдяки 17-річній праці Шеделя на Наддніпрянщині розвинувся осередок своєрідної барокової архітектури європейського класу, а центром архітектурного процесу в Україні знову (як і в добу Давньої Русі) став Київ. Шедеври Шеделя стали блискучим підсумком розвитку української національної стилістики в елітарній архітектурі.

Серед архітектурних творів Шеделя:

палац О. Меншикова на Василівському острові у м. Санкт-Петербурзі 1713–1726;
палац О. Меншикова в м. Оранієнбаумі з брамою і церквою 1713–1725;
палац О. Меншикова в м. Стрельні 1716;
палац О. Меншикова в м. Кронштадті 1720–1724;
церква Благовіщення на Житному дворі у Московському кремлі 1731 (не збережено);
Велика лаврська дзвіниця Києво-Печерської лаври 1731–1744;
реконструкція з надбудовою старого академічного корпусу Києво-Могилянської академії 1732–1740;
мур Софійського монастиря у Києві з брамою Заборовського 1744–1746;
реконструкція і надбудова другого і третього ярусів дзвіниці Софійського монастиря у Києві 1746–1748;
реконструкція будинку намісника Києво-Печерської лаври 1740-х.

Визнання

Належне визнання київська творчість Шеделя отримала тільки на початку 20 ст. у працях істориків архітектури, котрі досліджували українське бароко — І. Грабаря, Ф. Ернста, Г. Лукомського та ін.

Другий і третій яруси дзвіниці
Софійського монастиря в Києві
Будинок намісника Києво-Печерської лаври

Додатково

Вивченню архітектурної діяльності Шеделя присвячено кандидатську дисертацію 1975 мистецтвознавиці Є. Горбенко (1914–2005; Україна). Проте весь тираж її монографії про Шеделя, виданої на основі дисертації, з невідомих причин було знищено.
Шеделю приписують авторство Кловського палацу, надбудови Будинку митрополита Софійського монастиря (обоє — у м. Києві), деяких прибудов у Києво-Печерській лаврі, проте ці гіпотези не підтверджено історичними джерелами.
1744 на виконання указу імператриці Єлизавети Петрівни Шедель розробив і надіслав до м. Санкт-Петербурга проєкт будівництва Андріївської церкви у м. Києві. 1747 до м. Києва з м. Санкт-Петербурга повернули переопрацьований проєкт за підписом Б. Растреллі, у якому було використано авторські інженерні й конструктивні рішення Шеделя. Це спонукало його відмовитися від подальшої професійної діяльності.

Цитата

Переклад
«І треба сказати, що якщо він і не цілком відчув, не зовсім угадав той напрям, у якому можна було б воскресити національне українське мистецтво, то все ж таки він безперечно вдихнув у нього нове життя і воно ще раз, хоч і не надовго, пишно розквітло (…) Винуватець другого розквіту української архітектури безсумнівно дочекається колись докладнішого дослідження.»
Оригінал:
«И надо сказать, что если он и не вполне почувствовал, не совсем угадал то направление, в котором возможно было воскрешение национального украинского искусства, то всё же он бесспорно вдохнул в него новую жизнь и оно ещё раз, хотя и не надолго, пышно расцвело (…) Виновник второго расцвета украинского зодчества несомненно дождется когда нибудь более подробного исследования.»
(Цит. за: Грабарь И. Готфрид Шедель // История русского искусства : в 6 т. Москва : И. Кнебель, 1914. Т. 3. С. 110–112. Переклад В. В. Вечерського)

Література

Грабарь И. Готфрид Шедель // История русского искусства : в 6 т. Москва : И. Кнебель, 1914. Т. 3. С. 97–112.
Горбенко Е. Архитектор И. Г. Шедель: к 300-летию со дня рождения // Строительство и архитектура. 1981. № 9. С. 26–29.
Ковпаненко Н. Г., Липа К. А. Шедель Йоганн-Готфрід // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. ред. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2013. Т. 10. С. 625.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Шедель, Йоганн Готтфрід // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Шедель, Йоганн Готтфрід (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 01.01.2024