Феррі, Енріко

Феррі, Енріко (італ. Ferri Enrico; 25.02.1856, м. Сан-Бенедетто-По, Ломбардія, Італія — 12.04.1929, м. Рим, Італія) — італійський соціолог, кримінолог, політичний діяч.

Феррі, Енріко

(Ferri Enrico)

Рік народження 25.02.1856
Місце народження Сан-Бенедетто-По
Рік смерті 12.04.1929
Місце смерті Рим
Напрями діяльності кримінологія
Традиція/школа Кримінальна соціологія


Життєпис

1877 закінчив юридичний факультет Болонського університету. Стажувався в м. Турині у Ч. Ломброзо. Викладав в університетах Болоньї, Сієни, Пізи, Риму.

1886 очолив кафедру кримінального права у Римському університеті Сап’єнца. Викладання поєднував із науковою, адвокатською та політичною діяльністю. 1886 обраний депутатом італійського парламенту.

1893 став одним з лідерів Італійської соціалістичної партії. Працював головним редактором її газети «Avanti!».

1919 очолював комісію зі складання проекту кримінального кодексу. Значна кількість положень цього законодавчого акту згодом увійшла до складу фашистського італійського кримінального кодексу 1930. Наприкінці життя підтримав фашистський режим Б. Муссоліні.

Наукова діяльність

Один із основоположників кримінальної соціології (див. Соціологія девіантної поведінки). Вважав, що, на противагу схоластичному методу (див. Схоластика) школи класичного кримінального права, кримінальна соціологія повинна використовувати позитивістський (експериментальний) метод вивчення злочинної поведінки. Спираючись на досягнення антропології, психології, кримінальної статистики, кримінального права, вона повинна запропонувати дієві соціальні та юридичні способи боротьби зі злочинністю.

На основі взаємозв’язку соціальних, фізичних і біологічних факторів злочинної поведінки, Феррі зробив висновок про можливість соціальними заходами нейтралізувати негативний вплив спадкових рушійних сил злочину («тиранії організму»).

Запропонував класифікацію злочинців:

  • природжені злочинці з явно вираженими фізіологічними відхиленнями;
  • душевнохворі злочинці;
  • злочинці за придбаною звичкою (формуються під впливом спокус соціального середовища і слабкої моральної культури індивіда);
  • злочинці через пристрасть (такі, що здійснюють злочини під впливом раптового вибуху пристрасті, гніву, ображеної любові, ображеної честі);
  • випадкові злочинці (люди, що стають такими під впливом спокуси, зумовленої їхнім особистим соціальним положенням, фізичним або соціальним середовищем).

Відповідно до цієї класифікації, передбачалось застосування різноманітних соціальних заходів:

  • для душевнохворого злочинця — божевільня;
  • для природженого злочинця — ізоляція від суспільства;
  • для злочинця за придбаною звичкою (крім заходів громадської гігієни) — тимчасове видалення зі спільноти, робота в землеробських колоніях;
  • для випадкового злочинця — відшкодування збитків грошима або працею на користь держави або громад.

Злочинець з пристрасті в багатьох описаних Феррі випадках повинен був залишатися безкарним.

Негативно ставився до смертної кари; вважав її застосування таким, що суперечить моральному почуттю (див. Совість) суспільства. Соціальні хвороби повинні лікуватися соціальними засобами. Для реального прогресу у процесі зменшення злочинності необхідно покращувати суспільне середовище, культуру, освіту і виховання.

Розвинув соціологічні ідеї про еквівалентність покарань, що сприяли б розвитку непрямих (превентивних) форм соціального контролю за злочинною поведінкою. До еквівалентів покарань відносив:

  • обмеження монополій;
  • свободу еміграції;
  • зменшення митних тарифів для зменшення контрабанди;
  • введення системи оподаткування, що зменшує соціальну нерівність;
  • протидію безробіттю;
  • обмеження виробництва і продажу алкоголю;
  • підняття рівня життя;
  • зменшення кількості робочих годин;
  • розвиток законодавства регулювання діяльності банків із метою попередження шахрайського вилучення грошей у населення;
  • встановлення окладів, що відповідають нормальним потребам чиновників для перешкоджання хабарництва;
  • роздачу дров узимку в бідних селах для перешкоджання розкрадання лісу;
  • планування вулиць таким чином, щоб утруднювати непомітні напади;
  • забезпечення нічного освітлення вулиць;
  • знищення гетто та інших підозрілих кварталів;
  • будівництво нічних притулків;
  • застосування рентгенівських променів при огляді багажу;
  • створення кооперативних товариств і товариств взаємодопомоги для робітників;
  • організація адвокатури для бідних;
  • розвиток шкільної освіти та систем громадського виховання;
  • заборона жорстоких видовищ;
  • усунення проблеми безпритульності дітей.

Феррі доповнив антропологічні студії злочинної поведінки соціологічними розвідками, вважаючи, що людською волею керують біологічні, спадкові сили та соціальне середовище. Розглянуті у творчості Феррі проблеми боротьби зі злочинністю не втратили актуальності.

Додатково

Розвиваючи ідеї Ч. Ломброзо, вчений доводив, що особа, яка володіє ознаками природженого злочинця, не обов’язково вчинить злочин.

Цитати

«Наукове, дослідне вивчення злочину, а потім і превентивних та репресивних засобів боротьби — ось завдання кримінальної соціології…» (перекл. з рос.). Ферри Э. Уголовная социология: В 2-х т. / Пер. с франц. Санкт-Петербург : Просвещение, 1910. Т. 2. С. 431. «Боротьба за існування здійснюється кожною людиною у вигляді нормальної діяльності, тобто згідно з умовами існування інших індивідів та суспільства в цілому, або під впливом пертурбаційних природних факторів… у вигляді діяльності ненормальної, тобто противної індивідуальним і суспільним умовам існування. Ось чому спеціальні галузі соціології розвиваються у двох різних, але не зовсім розмежованих напрямках: маючи одну спільну основу — загальну соціологію, перші з них вивчають нормальну юридичну або суспільну діяльність, другі — діяльність анормальну, антисуспільну й антиюридичну». (перекл. з рос.). Ферри Э. Уголовная социология : в 2 т. / Пер. с фр. Санкт-Петербург : Просвещение, 1910. Т. 2. С. 427–428.

Праці

  • Sociologia criminale. Torino : Bocca, 1892. 848 p.
  • Difese penali: studi di giurisprudenza penale: Arringhe civili : in 2 vol. Torino : Unione tipografico-editrice torinese, 1923.
  • Социализм и позитивная наука. Санкт-Петербург : В. Д. Корчагин, 1906. 69 с.
  • Уголовная социология : в 2 т. Санкт-Петербург : Просвещение, 1910.
  • Преступные типы в искусстве и литературе. 2-е изд. Москва : Либроком, 2012. 174 с.

Література

  1. Recless W. C. The Crime Problem. 5th ed. New York : Appleton-Century-Crofts, 1973. 718 p.
  2. Рущенко І. П. Соціологія злочинності. Харків : Видавництво національного університету внутрішніх справ, 2001. 370 с.
  3. Азарова Л. А., Сятковский В. А. Психология девиантного поведения. Минск : Государственный институт управления и социальных технологий Белорусского государственного университета, 2009. 164 с.
  4. Мінц М. О. Соціологія девіантної поведінки. Миколаїв : Чорноморський державний університет імені Петра Могили, 2009. 244 с.
  5. Гумін О. Інтегративна функція кримінології в системі наук про людину // Вісник Національного університету «Львівська політехніка». Юридичні науки. 2014. № 782. С. 175–181.
  6. Vold G. B. Theoretical Criminology. 7th ed. New York : Oxford University Press, 2015. 400 p.
  7. Бесчастний В. М., Назимко Є. С., Лосич С. В. Кримінологічні теорії: загальне поняття та характеристика окремих напрямів // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. 2017. № 1 (59). С. 91–104.

Автор ВУЕ

М. Н. Єнін


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Єнін М. Н. Феррі, Енріко // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Феррі, Енріко (дата звернення: 1.03.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
08.02.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ