Ломброзо, Чезаре
Ломбро́зо, Че́заре (італ. Lombroso, Cesare ; 06.11.1835, м. Верона, тепер Італія — 19.10.1909, м. Турин, Італія) — лікар-психіатр, професор психіатрії та кримінальної антропології, засновник антропологічного напряму в кримінальному праві та кримінології.
|
Ломброзо, Чезаре (Lombroso, Cesare) | |
|---|---|
| Народження | 06.11.1835 |
| Місце народження | Верона |
| Смерть | 19.10.1909 |
| Місце смерті | Турин |
| Alma mater | Падуанський університет |
| Місце діяльності | Італія |
| Напрями діяльності | психіатрія, кримінальна антропологія |
Життєпис
Народився в заможній єврейській сім’ї торговця (батько — Ароне Ломброзо, мати — Дзефора Леви).
В університетах міст Падуї, Відня та Парижа вивчав археологію, літературу та лінгвістику.
1859 став військовим хірургом. Від 1862 — професор Павіанського університету (Італія). 1871 очолив психіатричну лікарню в м. Пезаро (Італія). Від 1876 — у Туринському університеті: професор судової медицини та суспільної гігієни, з 1896 — професор психіатрії. 1898 заснував у м. Турині Музей психіатрії та кримінології.
Наукова діяльність
У книзі «Геніальність і божевілля» (італ. «Genio e follia»; 1864) провів паралель між видатними людьми та божевільними. Писав про фізичну схожість геніальних людей із божевільними, вплив різних явищ (атмосферних, спадковості) на геніальність і божевілля, наводив численні свідчення медичного характеру про наявність у низки письменників психічних відхилень, а також описував особливості геніальних людей, які водночас були божевільними. На його думку, не можна стверджувати, що геніальність є божевіллям. Серед геніальних людей є божевільні, а серед божевільних — генії. Однак було й немало геніальних людей, у яких не можна знайти жодних ознак божевілля.
Ломброзо переніс еволюційну теорію Ч. Р. Дарвіна у сферу дослідження злочинності. Провів системні дослідження особистості злочинця, ставши творцем кримінальної психології. Експериментальною базою його досліджень стали матеріали, отримані із застосуванням антропологічних методів вимірювання, спостереження та опису зовнішності значної кількості ув’язнених у м. Турині. У роботі «Злочинна людина» (італ. «L’Uomo delinquente»; 1876) схарактеризував злочин і особистість злочинця в категоріях біології та антропології.
Одним із перших застосував антропометричний метод для вивчення злочинців. В основу його концепції закладено тезу про природний характер і вічність існування злочинності в суспільстві. Висунув ідею про біологічну схильність людини до вчинення злочину. На думку Ломброзо, людина вчиняє злочин не завдяки соціальним чинникам, а внаслідок тих рис, які успадковує при народженні. Бути злочинцем деяким людям призначено долею. Схильність до злочинної поведінки також визначається інстинктом.
Ломброзо вважав, що внутрішній, психологічний світ злочинного типу «атавістічний» (від лат. atavus — віддалений предок), тобто у ньому спостерігається генетичне зрушення назад до якостей, притаманних первісним людям. Злочинець — людина з атавістичними функціями, типовими для наших далеких пращурів, тобто примітивна людина. Учений визначив характерні риси злочинця: низький лоб, великі щелепи, грубі риси обличчя, плоский ніс, схильність до марнославства, цинізм; відсутність почуття провини та співчуття, здатності до каяття і докорів сумління; агресивність, мстивість, схильність до жорстокості та насильства, до екзальтації та демонстративних форм поведінки, наявність визначальних ознак особливого співтовариства (татуювання, кримінальний жаргон).
Певні риси, властиві злочинцям, притаманні також дикунам і мавпам. Як і дикуни, злочинці люблять татуювати своє тіло. Учений визначив характерні риси зовнішності для різних типів злочинців: убивць, ґвалтівників, злодіїв, політичних злочинців. Так, на його думку, вбивцю можна розпізнати за важкою нижньою щелепою, великими вилицями, чорним і густим волоссям, блідим обличчям із рідким волосяним покровом. Особи, які схильні завдавати жертвам тілесних ушкоджень, мають довгі руки, відносно широке чоло, їм притаманна брахіцефалія (круглоголові). У ґвалтівників короткі руки, вузький лоб, часто трапляється світле волосся, аномалії носа і статевих органів. У грабіжників зазвичай незначні відхилення в розмірах черепа, густе волосся, малопомітна рослинність на обличчі. Палії мають відносно невелику вагу, довгі кінцівки, анормальну голову. Шахраї відрізняються великими щелепами та вилицями, значною вагою, блідим обличчям. Кишенькові злодії мають довгі руки, досить високий зріст, часто чорне волосся і незначний волосяний покров на обличчі.
Ломброзо запропонував класифікацію злочинців, що вплинула і продовжує впливати на подальші спроби кримінологів систематизувати злочинців, поділити їх на групи:
- 1) природжені злочинці (становлять близько 40 % усіх порушників закону);
- 2) душевнохворі злочинці;
- 3) злочинці за пристрастю, до яких він відносив і «політичних маніяків»;
- 4) випадкові злочинці (псевдозлочинці);
- 5) звичайні злочинці.
На основі антропологічних досліджень злочинців Ломброзо склав таблицю ознак, або стигм вроджених злочинців, багато з яких можна виявити шляхом безпосереднього вимірювання і вивчення їхнього тіла. Для запобігання злочинам рекомендував виявляти людей із вказаними ним анатомічними особливостями черепа і превентивно їх страчувати, довічно ув’язнювати, висилати на безлюдні острови.
У пізніших роботах Ломброзо модифікував свою теорію на основі аналізу значної кількості чинників, що впливають на злочинність. В останньому за життя виданні книги «Злочинна людина» (1895) до причин злочинної поведінки, поряд з атавізмом, він став відносити епілепсію і моральне божевілля. На його думку, на поведінку правопорушника також впливає освіта, расова приналежність, спадкові чинники, економічні, культурологічні, етнічні, виховні та інші, однак усе це не відіграє вирішальної ролі. Головне — чинники біологічні. Ломброзо визнавав, що природжений злочинець не обов’язково буде вчиняти злочини. За сприятливих зовнішніх, соціальних умов, злочинні схильності людини можуть не реалізуватися впродовж життя.
Погляди Ломброзо розвивали його учні — учені Р. Гарофало (1851–1934; Італія) і Е. Феррі, при цьому вони приділяли увагу здебільшого соціальним чинникам злочинності.
Праці
- Genio e follia. Milano : Tipografia e Libreria di Giuseppe Chiusi, 1864. 46 p.
- L’Uomo bianco e l’uomo di colore. Padova : E. F. Sacchetto, 1871. 223 p.
- L’Uomo delinquente. Milano : U. Hoepli, 1876. 256 p.
- Il delitto Ppolitico e le rivoluzioni in rapporto al diritto, e’antropologia criminale della scienza di governo. Torino : Fratelli Bocca, 1890. 555 p.
- La donna delinquente, la prostituta e la donna normale. Torino : L. Roux, 1893. 640 p.
- Le crime, causes et remédes. Paris : Schleicher frères, 1899. 610 p.
Література
- Костенко О. М. Ломброзо // Юридична енциклопедія : в 6 т. / Відп. ред. Ю. С. Шемшученко. Київ : Українська енциклопедія, 2001. Т. 3. С. 521–522.
- The Cesare Lombroso Handbook / Ed. by P. Knepper, P. Ystehede. London : Routledge, 2014. 384 p.
- Тимошенко В. І. Злочин, злочинність і покарання в історії політико-правової думки: монографія. Київ : 7БЦ, 2023. С. 152–155.
Автори ВУЕ
Покликання на цю статтю: Тимошенко В. І. Ломброзо, Чезаре // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Ломброзо, Чезаре (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.07.2024
