Судочинство кримінальне

Судочи́нство криміна́льне — здійснювана відповідно до конституційних принципів правосуддя та норм кримінально-процесуального права діяльність неупередженого суду за участі інших учасників юридичного процесу. Вона спрямована на встановлення наявності чи відсутності в діяннях підсудного складу кримінального правопорушення (злочину чи проступку) та інших юридично значущих обставин справи, а також на забезпечення верховенства права, правильного застосування закону й ухвалення справедливого судового рішення.

Історична довідка

Еволюція поняття судочинства відображає перехід від права звичаєвого (інститутів помсти кровної та викупу) до публічно-правової процедури. У світовій практиці виділяють три основні форми процесу: обвинувальний (рівність сторін, пасивність суду; характерний для Римського права), розшуковий або інквізиційний (таємність, відсутність прав у обвинуваченого; характерний для Середньовіччя, тоталітаризму тощо) і змагальний (сучасна демократична модель).

На теренах України розвиток інституту пройшов шлях від норм «Руської правди» та Литовських статутів до судової реформи 1864 в Російській імперії (запровадження суду присяжних). Згодом утвердилася радянська інквізиційна модель із переважанням обвинувального ухилу, де слідство мало пріоритет над судом, роль захисту була обмежена, змагальність — формальною, домінувало досудове слідство, а прокурор відігравав активну роль. Сучасний етап розпочався з ухвалення Конституції України 1996 та Кримінально-процесуального кодексу України (2012), у яких закріплено гуманістичні стандарти правосуддя.

Характеристика

Кримінальне судочинство є невіддільним складником кримінального процесу, головне призначення якого — здійснення правосуддя. Мета судочинства полягає у правильному застосуванні закону: кожен, хто вчинив кримінальне правопорушення, має понести справедливе покарання, а жодна невинувата особа не повинна бути безпідставно притягнута до юридичної відповідальності.

Функції кримінального процесу:

розслідування;
нагляд і контроль;
обвинувачення;
правнича допомога та захист;
правосуддя.

Кримінальна процесуальна форма судочинства спрямована на забезпечення швидкого й ефективного правосуддя, встановлення об’єктивної істини, надійного захисту прав людини, протидії фальсифікаціям, створення системи достатніх гарантій від свавілля та судових помилок.

Судовий розгляд

Судовий розгляд — центральна стадія кримінального процесу. На цьому етапі суд (колегіально, у складі суду присяжних або суддя одноособово) у судовому засіданні досліджує всі обставини справи та вирішує головні питання: про наявність чи відсутність складу кримінального правопорушення та винність або невинність обвинуваченого.

Суд розглядає матеріали кримінального провадження по суті, ухвалює обвинувальний чи виправдувальний вирок або передбачену законом ухвалу.

Процес відбувається з додержанням засад гласності, змагальності, усності й безпосередності дослідження доказів та інших принципів правосуддя.

Етапи судового розгляду:

підготовка;
судове слідство;
судові дебати;
останнє слово підсудного;
ухвалення вироку чи іншого рішення.

Розгляд проводять лише стосовно особи, якій висунуто обвинувачення, і тільки в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта. Зміну обвинувачення в суді допускають як винятковий випадок (внаслідок складання прокурором нового обвинувального акта й ознайомлення з ним обвинуваченого).

Судове слідство

Судове слідство — складник судового розгляду, що передбачає діяльність із доказування. Його здійснюють в умовах гласності, усності, безпосередності, змагальності сторін і за активної участі потерпілого, підсудного, захисника та інших учасників процесу.

Принцип безпосередності виявляється в тому, що судді повинні особисто досліджувати всі докази у справі. Висновок про достовірність доказів, доведеність злочину і винуватість підсудного має ґрунтуватися саме на цьому дослідженні. Матеріали досудового розслідування не можуть бути підґрунтям вироку, якщо їх не дослідив безпосередньо суд.

Вимога повноти та всебічності зобов’язує суд перевірити всі можливі версії, ретельно дослідити всі докази, з’ясувати джерела інформації та надати можливість учасникам реалізувати свої права в дослідженні обставин.

Вирок

Вирок — акт кримінального судочинства, у якому суд на основі дослідження доказів ухвалює рішення про винуватість або невинуватість підсудного та про притягнення (або непритягнення) його до кримінальної відповідальності.

Судочинство кримінальне в Україні

В Україні порядок здійснення кримінального судочинства визначає Кримінальний процесуальний кодекс України (КПК).

Згідно із ч. 3 ст. 31 КПК України, кримінальне провадження в суді першої інстанції щодо злочинів, за вчинення яких передбачено довічне позбавлення волі, здійснює колегіально суд у складі трьох професійних суддів, а за клопотанням обвинуваченого — суд присяжних у складі двох професійних суддів і трьох присяжних. Кримінальне провадження стосовно кількох обвинувачених розглядає суд присяжних стосовно всіх обвинувачених, якщо хоча б один із них заявив клопотання про такий розгляд.

Згідно з ч. 3 ст. 333 КПК України, якщо під час судового розгляду виникне необхідність перевірки обставин, що мають істотне значення і не можуть бути встановлені в інший спосіб, суд за клопотанням сторони має право доручити органу досудового розслідування провести певні слідчі (розшукові) дії. Докази, які слідчий надає суду, досліджують у судовому засіданні за загальними правилами.

Вирок ухвалюють іменем України у встановленому порядку в нарадчій кімнаті з дотриманням таємниці наради суддів. Проголошення вироку завжди відбувається публічно, навіть якщо справу розглядали в закритому судовому засіданні.

Законодавство України передбачає окремі (спрощені чи ускладнені) форми та режими здійснення кримінального судочинства, зокрема:

провадження в суді присяжних;
провадження на підставі угод;
провадження у формі приватного обвинувачення;
провадження щодо кримінальних проступків;
спеціальне судове провадження (лат. in absentia — за відсутності обвинуваченого);
особливий режим досудового розслідування в умовах воєнного стану, надзвичайного стану або в районі проведення антитерористичної операції;
провадження щодо осіб зі статусом недоторканності, адвокатів та інших осіб із підвищеним ступенем захисту;
провадження у справах про злочини неповнолітніх;
провадження щодо застосування примусових заходів медичного характеру;
провадження у справах, що містять державну таємницю;
провадження на території дипломатичних представництв, консульських установ України, на повітряних, морських чи річкових суднах під прапором України за її межами.

Кримінальне судочинство передбачає інститути перегляду рішень: апеляційне (див. Апеляція) і касаційне (див. Касація) провадження, а також провадження за нововиявленими або винятковими обставинами.

Провадження за нововиявленими обставинами — інститут усунення судових помилок, виявлених після набрання рішенням законної сили (спрямований на зміцнення гарантій законності).

Провадження за винятковими обставинами — перегляд судових рішень Верховним Судом України у випадках:

встановлення міжнародною судовою установою (наприклад, Європейським судом з прав людини), юрисдикцію якої визнає Україна, порушення Україною міжнародних зобов’язань при вирішенні справи;
встановлення вини судді у вчиненні злочину або зловживання слідчого, прокурора, слідчого судді під час провадження;
визнання Конституційним Судом України неконституційності закону, застосованого судом при вирішенні справи.

Значення

Кримінальне судочинство — єдиний легітимний механізм реалізації юридичної відповідальності, що забезпечує невідворотність покарання винних і захист особи від незаконного обвинувачення. Воно є індикатором демократичності режиму політичного, гарантує баланс між публічним інтересом у розкритті злочинів та дотриманням основоположних прав і свобод людини.

Джерела

Конституція України // Відомості Верховної Ради України. 1996. № 30. Ст. 141. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text
Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини : Закон України від 23.02.2006 р. № 3477-IV // Відомості Верховної Ради України. 2006. № 30. Ст. 260. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3477-15#Text
Кримінальний процесуальний кодекс України : Закон України від 13.04.2012 р. № 4651-VI // Відомості Верховної Ради України. 2013. № 9–13. Ст. 88. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4651-17#Text
Про Вищий антикорупційний суд : Закон України від 07.06.2018 р. № 2447-VIII // Відомості Верховної Ради України. 2018. № 24. Ст. 212. URL : https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2447-19#Text

Література

Особливі порядки кримінального провадження: за ред. О. В. Капліної. Харків : Право, 2024. 366 с.
Сачко О. В. Проблеми реалізації верховенства права при застосуванні особливих форм та режимів кримінального провадження : монографія. Дніпропетровськ : Ліра ЛТД, 2018. 404 с.
Каланча І. Г. Електронне кримінальне судочинство : передумови виникнення, сучасний стан та перспективи розвитку : монографія. Харків : Право, 2019. 240 с.
Тертишник В. М. Кримінально-процесуальне право України. Київ : Алерта, 2026. 674 с.
Picinali F. Justice In-Between : A Study of Intermediate Criminal Verdicts : monograph. Oxford : Oxford University Press, 2022. 304 p.
Helm R. K. How Juries Work : And How They Could Work Better : monograph. Oxford : Oxford University Press, 2024. 234 p.
Тертишник В. М. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. 21-ше вид., доповн. і перероб. Київ : Алерта, 2024. 1128 с.

Автор ВУЕ

В. М. Тертишник

Покликання на цю статтю: Тертишник В. М. Судочинство кримінальне // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Судочинство кримінальне (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 10.04.2026