Державна таємниця

Держа́вна таємни́ця — інформація, яка має важливе значення для певної держави та не є загальнодоступною (відкритою), оскільки її неправомірне використання може завдати шкоди інтересам державним. Власником (розпорядником) такої інформації є держава, яка встановлює для неї відповідний режим використання, поширення, зберігання та охорони.

Характеристика

Державна таємниця в Україні

Верховна Рада України визначає державну політику щодо державної таємниці як складник засад внутрішньої політики та зовнішньої політики в Україні. Відповідно до законодавства України, державна таємниця — вид таємної інформації, яку за порядком доступу вважають інформацією публічною з обмеженим доступом. Державна таємниця охоплює відомості у сфері оборони, економіки, науки і техніки, зовнішніх відносин, безпеки державної та охорони правового порядку.

Суттєвою відмінністю державної таємниці від інших видів інформації з обмеженим доступом є потенційна можливість завдати шкоду національній безпеці в разі неправомірного використання.

Залежно від важливості державної таємниці встановлюють гриф секретності («особливої важливості», «цілком таємно», «таємно»), що визначає ступінь обмеження доступу до неї та рівень її охорони державою.

Віднесення інформації до державної таємниці, визначення ступеня секретності та обрахування шкоди національній безпеці здійснюють мотивованим рішенням державного експерта з питань таємниць.

Переліки відомостей, які згідно з рішеннями державних експертів з питань таємниць становлять державну таємницю, зводять в окремий акт — Звід відомостей, що становлять державну таємницю України (ЗВДТ). Процедура введення в дію ЗВДТ передбачає формування його Службою безпеки України на підставі рішень державних експертів з питань таємниць, реєстрацію в Міністерстві юстиції України та відкрите опублікування в офіційних виданнях України.

Інформацію вважають державною таємницею з часу опублікування ЗВДТ, де зазначено цю інформацію, чи зміни до нього в порядку, встановленому Законом України «Про державну таємницю».

На підставі ЗВДТ здійснюють засекречування (розсекречування) матеріальних носіїв державної таємниці внаслідок надання їм відповідного грифу секретності.

На підставі та в межах ЗВДТ, з метою конкретизації та систематизації даних про державну таємницю державні органи можуть створювати галузеві або відомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю, а також формувати міжгалузеві або міжвідомчі розгорнуті переліки відомостей, що становлять державну таємницю.

Важливість засекречування матеріальних носіїв інформації полягає у введенні у встановленому законодавством порядку обмежень на поширення та доступ до конкретної державної таємниці через надання відповідного грифу секретності матеріальним носіям цієї інформації.

Оформлення права на використання державної таємниці реалізують із застосуванням допускної і доступної системи, що має свої особливості для різних категорій осіб (громадяни України; особи, залучені до конфіденційного співробітництва з оперативними підрозділами та іншими спеціально уповноваженими органами; іноземці та особи без громадянства та ін.).

Ефективність охорони державної таємниці полягає в комплексному поєднанні організаційно-правових, інженерно-технічних, криптографічних та оперативно-розшукових заходів, спрямованих на запобігання розголошенню державної таємниці та втратам її матеріальних носіїв.

До державної таємниці не може бути віднесена інформація, якщо цим будуть звужуватися зміст і обсяг конституційних прав та свобод людини і громадянина, завдаватиметься шкода здоров’ю та безпеці населення.

Певна інформація також не може бути обмежена в доступі та становити державну таємницю, зокрема, про стан довкілля; про якість харчових продуктів і предметів побуту; про аварії, катастрофи, небезпечні природні явища та інші надзвичайні ситуації, що сталися або можуть статися та загрожують безпеці громадян; про стан здоров’я населення тощо.

Джерела

1. Про інформацію: Закон України № 2657-12 від 02 жовтня 1992 р. // Відомості Верховної Ради України. 1992. № 48. Ст. 650. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2657-12#Text
2. Про державну таємницю: Закон України № 3855-XII від 21 січня 1994 р. // Відомості Верховної Ради України. 1999. № 49. Ст. 428. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3855-12#Text
3. Про доступ до публічної інформації: Закон України № 2939-VI від 13 січня 2011 р. // Відомості Верховної Ради України. 2011. № 32. Ст. 314. URL: http://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2939-17

Література

1. Шлапаченко В. М., Ворожко В. П., Шамсутдінов О. В. Становлення та розвиток кримінально-правової охорони державної таємниці в Україні: історичний огляд. Київ : Національна академія СБ України, 2006. 55 с.
2. Ботвінкін О. В., Шлапаченко В. М., Ворожко В. П. та ін. Історія охорони державної таємниці в Україні. Київ : Науково-видавничий відділ Національної академії СБ України, 2008. 155 с.
3. Ворожко В. П., Бернадський Б .В., Бортвінкін О. В. Нарис історії охорони державної таємниці в Україні. Київ : Лазурит-Поліграф, 2012. 188 с.
4. Корченко О. Г., Архипов О. Є., Дрейс Ю. О. Оцінювання шкоди національній безпеці України у разі витоку державної таємниці. Київ : Національна академія СБ України, 2014. 332 с.
5. Усов Д. С. Кримінально-правова характеристика розголошення державної таємниці. Харків : НікаНова, 2015. 256 с.
6. Олійник В. І. Концептуальні засади кримінально-правового та кримінологічного забезпечення охорони державної таємниці в Україні. Київ : Людмила, 2022. 423 с.

Автор ВУЕ

• С. О. Князєв

Покликання на цю статтю: Князєв С. О. Державна таємниця // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Державна таємниця (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.11.2024