Стратифікація політична

Стратифіка́ція політи́чна (від лат. stratum — верства, шар і лат. facere — робити / чинити) — розташування представників різних політичних груп у межах ієрархічної шкали соціальних статусів; система стосунків політичної нерівності, що базується на неоднаковому становищі різних груп у системі владних інститутів; соціальний процес розподілу статусів і рангів агентів соціальних, внаслідок чого формується певний порядок політичний, що регулює їхній доступ до суспільних ресурсів і ступінь впливу на ухвалення політичних рішень.

Характеристика

Поняття «політична стратифікація» характеризує асиметрію в стосунках груп суспільних, що структурує суспільство, диференціює його відповідно до конкретних соціально-економічних та інших суспільних відносин у кожній конкретній країні. Зміст політичної стратифікації полягає у фіксації різного обсягу влади у політичних суб’єктів залежно від їхнього місця й ролі у діючій політичній системі суспільства та моделі політичного владарювання.

Своєрідним підґрунтям політичної стратифікації є диференціація суспільства на кілька основних груп:

• політичні еліти — лідери основних політичних партій, представники вищої ланки органів державної влади (виконавчої, законодавчої та судової влади), лідери органів місцевої влади, вище воєнне керівництво (генералітет), власники і керівники засобів масової інформації тощо; відіграють ключову роль у затвердженні й практичному втіленні принципових суспільно значимих рішень, що визначають політичне життя суспільства або ж здійснюють на нього помітний вплив;
• державна бюрократія, яка впливає на процес реалізації ухвалених політичних рішень (його механізми, форми, методи тощо);
• різнорідні / однорідні масові групи, які займають підлегле становище у системі владних стосунків.

Глибинна суть політичної стратифікації полягає у нерівномірному розподілі між різними соціальними групами прав і привілеїв, відповідальності й обов’язків, влади і впливу політичного.

Окремою формою політичної стратифікації постає гендерна асиметрія, суть якої полягає у нерівномірній репрезентації соціально-політичних і культурних ролей представників різних статей, диспропорції представництва чоловіків і жінок у структурах державної влади, економіці та суспільному житті. Гендерна асиметрія породжує нерівний доступ до ресурсів, механізмів прийняття рішень та кар’єрного зростання, що зумовлює ієрархічну перевагу чоловіків на вищих посадах при домінуванні жінок у нижчих статусних групах.

Ключовими індикаторами соціально-політичної диференціації є нерівність:

• доходів і матеріальних статків;
• рівня освіти;
• доступу до важелів влади і впливу на ухвалення принципових суспільно значимих рішень;
• професійного престижу;
• доступу до інформації, медіа-ресурсів та володіння цифровим капіталом.

Процес формування й підтримки політичної стратифікації не належить до природних і саморегульованих. Потужним чинником його корегування є діюча влада, її природа, характер і модель визначають ту чи іншу процедуру ранжування соціальних позицій. Намагаючись втримати свої позиції, представники діючої влади, як правило, прагнуть законсервувати політичну стратифікацію, що склалась, використовуючи для цього потужний арсенал інструментів суспільного впливу: соціальний контроль, прямий тиск, програмування, маніпулювання тощо.

Політико-соціальна мобільність

Ієрархічна політична система суспільства практично завжди перебуває у стані динамічної рівноваги: в ній постійно відбуваються коливання, зміни, зрушення як по вертикалі, так і по горизонталі, що складає суть процесу політико-соціальної мобільності (див. Мобільність політична, Соціальна мобільність). Стратифікація залежить від політико-соціальної мобільності.

Різновиди мобільності

Існує два типи мобільності: горизонтальний і вертикальний.

Горизонтальна мобільність — перехід індивіда або соціального об’єкта від однієї соціально-політичної позиції до іншої в межах одного стратифікаційного рівня (наприклад, керівник міського партійного осередку став лідером районного). Така дія, як правило, не веде до радикальної зміни політичних поглядів індивіда, його соціального статусу тощо.

Вертикальна мобільність має ширшу амплітуду й наслідки, оскільки, залежно від обставин, може бути: висхідною і розкривати значні перспективи — просування індивіда / партії на вищий рівень влади, появу нових ресурсів, практичну реалізацію суспільно значимих планів тощо; і низхідною — вести до падіння популярності партії / лідера політичного, дезінтеграції політичної структури, загострення боротьби за лідерство тощо.

Чинники мобільності

Основні чинники (способи, канали) політико-соціальної мобільності:

• вступ до перспективної політичної партії або істотна (фінансова, організаційна, ресурсна тощо) підтримка політичної сили, яка йде / прийшла до перемоги (оволоділа владними важелями у суспільстві);
• суттєві заслуги індивіда / групи перед суспільством у критичні періоди історичного розвитку (добу воєн, революцій, катастроф тощо);
• зміна характеру й образу життя (підкреслена демонстрація індивідом свого нового / вищого статусного рівня шляхом побудови модерного будинку, придбання престижного автомобіля, фірмових побутових речей та одягу);
• розвиток типової статусної поведінки (освоєння індивідуумом субкультури вищої соціальної верстви — характерні словесні звороти, манера спілкування, форми проведення дозвілля тощо);
• зміна соціального оточення (налагодження тісних регулярних контактів з окремими політичними лідерами, представниками провідних політичних партій та кіл, до яких намагається соціалізуватися індивід);
• шлюб із представником вищої статусної верстви (каталізатор політико-соціальної мобільності у всі часи).

Політична стратифікація виступає потужним важелем зміни і циркуляції еліт, оскільки стимулює активність акторів політичних. Разом з тим вона може не лише стимулювати, а й, навпаки, гальмувати процес оновлення еліт або консервувати наявний стан речей.

Література

1. Остапенко М. А. Соціальна стратифікація та політична стратифікація : кореляція понять // Науковий часопис НПУ імені М. П. Драгоманова. Серія 22 : Політичні науки та методика викладання соціально-політичних дисциплін. 2011. Вип. 6. С. 119–124.
2. Полторак В. А. Політична стратифікація сучасного демократичного суспільства та соціально-політичні групи // Вісник Одеського національного університету. Серія : Соціологія і політичні науки. 2013. Т. 18. Вип. 2 (1). С. 131–140.
3. Шиян О., Філіпенко Л., Самчук Л. Політична стратифікація українського суспільства // Грані : Науково-теоретичний альманах. 2023. Т. 26. № 4. С. 60–66.

Автор ВУЕ

• О. Д. Бойко

Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Стратифікація політична // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Стратифікація політична (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 17.02.2026