Сластьон, Опанас Георгійович

(фото 1880-х рр.)

Сластьон, Опана́с Гео́ргійович (Сластіон, Сластіонов; псевдоніми — Гончар, Опішнянський гончар; 14.12.1855, м. Бердянськ, тепер Запорізької області, Україна — 24.09.1933, м. Миргород, тепер Полтавської області, Україна) — графік, артист-маляр, архітектор, кераміст, критик мистецтва, мистець-етнограф, громадський і культурно-мистецький діяч, педагог. Член Наукового товариства ім. Шевченка (з 1893).

Сластьон, Опанас Георгійович
Псевдоніми	Гончар, Опішнянський гончар
Народження	14.12.1855
Місце народження	Бердянськ
Смерть	24.09.1933
Місце смерті	Миргород
Напрями діяльності	образотворче мистецтво, архітектура, етнографія

Життєпис

О. Стастьон. Козацький Тоїцький собор у м. Самар (Новомосковськ). 1887 р. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Українські дерев’яні храми. Київ : Наш час, 2007. С. 142.

Народився в сім’ї іконописця (див. Іконопис), реставратора церковного малярства. Мати прищепила інтерес до фольклору та кобзарства.

Навчався в Академії мистецтв імператорській (1874–1882). Під час літніх канікул разом із П. Мартиновичем вивчав фольклор і малював побут селян та міщан Полтавщини.

Голова клубу українських мистців у м. Санкт-Петербурзі (1897–1900).

Від 1900 жив у м. Миргороді, викладав у художньо-промисловій школі імені М. В. Гоголя (тепер Миргородський фаховий коледж імені М. Гоголя Національного університету «Полтавська політехніка імені Юрія Кондратюка»), художньо-промисловому інституті та художньо-керамічному технікумі (до 1928).

Член Полтавської вченої архівної комісії (з 1905), Українського наукового товариства в Києві (з 1908).

1920 заснував Науковий і художньо-промисловий музей (тепер Миргородський краєзнавчий музей імені О. Сластьона), за його участі організовано Першу селянську капелу бандуристів імені Т. Шевченка (1926), Капелу бандуристів імені І. Франка (2-га половина 1920-х).

Похований на Троїцькому цвинтарі в м. Миргороді.

Діяльність

О. Стастьон. Покровська церква, збудована П. Калнишевським у м. Ромнах. 1895 р. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Втрачені об'єкти архітектурної спадщини України. Київ: НДІТІАМ, 2002. С. 337.

Як художник-енциклопедист і культурно-просвітницький діяч працював у різних сферах — мистецькій, музичній, театральній, літературній тощо. Був людиною демократичних і народницьких уподобань, тому активно займався громадською діяльністю.

Основним фахом Сластьона були графіка й малярство, працював також у сфері архітектури, ужиткового мистецтва, етномузики тощо.

Добре знав етнографію, народний музичний епос, класичну спадщину народного мистецтва, зокрема орнаментику, будівництво й архітектуру рідного народу. Завдяки цьому Сластьон продовжував традиції, трактуючи їх згідно з естетичними смаками своєї доби.

Сластьон і образотворче мистецтво

У малярських композиціях помітні впливи пізнього академізму й реалізму, у графіці — реалізму й стилю модерн.

Графічна спадщина: ілюстрації до творів Т. Шевченка, зокрема до поеми «Гайдамаки» (1883–1885, видано в м. Петербурзі 1886, перевидано в містах Коломиї, Києві, Лейпцизі, Едмонтоні, Москві); серія літографій до альбому «Старовина українська та запорізька» (рос. рос. «Старина украинская и запорожская»; 1894–1895; знищено під час повені в м. Санкт-Петербурзі); галерея портретів кобзарів Полтавщини, Чернігівщини й Харківщини (1875–1928); ілюстрації до літературних творів Д. Мордовця, Олени Пчілки, Б. Грінченка, М. Коцюбинського та історичних праць Д. Яворницького; етнографічні рисунки; замальовки предметів української старовини, козацького і селянського побуту, класичних зразків народного будівництва.

Автор ілюстрацій, заставок, обкладинок для періодики: петербурзьких видань «Стрекоза», «Осколки», «Нива», львівського «Зоря» (часопис, 1880–1897), київських «Рідний край», «Молода Україна», «Шершень», «Світло», «Українська хата». Ілюстрував також збірник «На вічну пам’ять Котляревському», літературно-артистичний альманах «Терновий вінок» (1908).

Малярські твори: «Українка» («Маруська», 1878), «Жниці» і «На річці Рось» (кінець 1870-х — початок 1880-х), «Волинь», «Цегельний завод» (1898), «Зима на Чернігівщині», «Миргород» (усі — 1901), «Сільський краєвид», «Вечір» і «Весна» (усі — 1904), «Проводи на Січ» (1910) тощо.

Твори митця експонували на виставках у містах Санкт-Петербурзі (1880–1902), Києві й Одесі (від 1890), Полтаві (1903–1911), Катеринославі (тепер м. Дніпро, 1905), Харкові (від 1913), Миргороді (1920).

Доробок Сластьона зберігають у музеях міст Києва, Львова, Миргорода, Полтави, Лохвиці, Сімферополя, Харкова (усі — Україна), Симбірська (тепер Росія).

Сластьон і архітектура

О. Стастьон. Літургія в Мотронинському монастирі. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» 1885 р. Джерело ілюстрації: Шевченко Т. Гайдамаки. Київ : Дніпро, 1968. С. 45.

Стояв біля витоків творення національно-романтичного напряму в українській архітектурі (за визначенням сучасників — український архітектурний стиль). Як піонер цього руху писав про потребу відійти від наслідування й запозичення, натомість самостійно розвивати природну творчість.

За проєктами Сластьона споруджено земські школи на Лохвиччині (1910–1916), будинки: лікаря І. Рубцова в м. Миргороді (1910), кредитово-кооперативних товариств у селищі Багачка (1911), с. Устивиця, с. Великі Сорочинці і с. Хомутець (спільно з М. Єлагіним; усі — 1913–1914, тепер Миргородського району Полтавської області), санаторний комплекс Миргородського курорту, зокрема будівлі водолікарні, їдальні-клуба, грязелікарні (спільно з М. Єлагіним, В. Зуєвим; усі — 1916–1918, знесено 1974–1986).

Сластьон і мистецтвознавство

Упродовж життя збирав і вивчав фольклор, записав на фонограф гру та спів кобзарів. Матеріали упорядкував, уклавши альбоми — орнаменту, вишивки, різьблення, кераміки тощо.

Автор досліджень про орнаментику й архітектуру; нарисів про Т. Шевченка (з новим трактуванням малярських творів і графічних аркушів митця), нарисів і спогадів про П. Мартиновича; розвідок і статей, пов’язаних із висвітленням мистецького життя.

Науковому і художньо-промисловому музею (м. Миргород) передав понад 100 мистецьких творів, речі етнографічного характеру. Серед них: автографи, посмертна маска, погруддя Т. Шевченка, старовинні зразки українського народного малярства, колекції гравюр, літографій, зброї, монет, власні картини та етюди, малюнки, проєкти архітектурних споруд.

Свої колекції й твори подарував Природничо-історичному музею Полтавського губернського земства (тепер Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського), Київському науковому і художньо-промисловому музею (тепер Національний художній музей України), Музею етнографії при Науковому товаристві ім. Шевченка в м. Львові (тепер Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України), Всеукраїнській академії наук, Українській картинній галереї в м. Харкові (тепер Харківський художній музей), Дніпропетровському історичному музею (тепер Дніпропетровський національний історичний музей ім. Д. І. Яворницького).

Визнання та вшанування

Портрети Сластьона створили: художники П. Мартинович (1878, Харківський художній музей), Н. Юмудський (1890, обидва — олівець), С. Чуприненко (1917, до 1943 зберігався в Миргородському краєзнавчому музеї), скульптор і графік Є. Путря (мідна пластина, карбування, 1981, Миргородський краєзнавчий музей імені О. Сластьона, графічні портрети — 1978, 1980, 1983), портретист В. Брикулець (1989, 1996, музей Миргородського фахового коледжу імені М. Гоголя; 1998, санаторій «Полтава» у м. Миргороді), В. Чепелик (1993, туш, перо, збірка родини Чепеликів у м. Києві) й А. Шевченко (1994, олівець).

На честь митця названо вулицю в м. Миргороді (з 1980-х); перейменовано провулок у м. Полтаві (2015), вулицю в м. Києві (2022), вулицю й провулок у с. Руденківка Полтавського району (2024).

У м. Миргороді встановлено меморіальні дошки:

на будинку, де мешкав Сластьон (вул. Троїцька, 86);
на чільному фасаді старого навчального корпусу Миргородського фахового коледжу імені М. Гоголя (1995, скульптор Ю. Войтович);
на будинку краєзнавчого музею як засновнику (2010, портрет із написом на чорному мармурі);
на «Стіні гончарної слави України» на фасаді Музею мистецької родини Кричевських (2011, скульптор М. Білик) у Національному музеї-заповіднику українського гончарства в Опішному.

На могилі Сластьона на Троїцькому цвинтарі встановлено надгробок із червоного граніту (1989, скульптор Р. Гусаренко).

Галерея

О. Стастьон. Тарас Шевченко і герої його поезії. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» 1885 р.
О. Стастьон. Козацьке військо. Ілюстрація до поеми Т. Шевченка «Гайдамаки» 1885 р.
О. Стастьон. Будинок Я. Лизогуба (будинок І. Мазепи) у Чернігові. 1895 р. Джерело ілюстрації: Вечерський В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ: Вид. дім А.С.С., 2005. С. 38.
О. Стастьон. Проєкт дохкомплектної школи Лохвицького повітового земства. 1910 р. Експозиція Лохвицького краєзнавчого музею (фото В. Вечерського)
О. Стастьон. Водолікарня курорту у м. Миргороді 1916-1918 рр. (не збережено). Фото 1950 р. Джерело ілюстрації: Історико-містобудівні дослідження: Суми, Миргород, Корець / За ред. Вечерського В. В. Київ: Фенікс, 2013. С. 226.
О. Стастьон. Кам’яниця П. Полуботка у Любечі. 1895 р. Джерело ілюстрації: Вечерський В. В. Пам’ятки архітектури й містобудування Лівобережної України: виявлення, дослідження, фіксація. Київ: Вид. дім А.С.С., 2005. С. 146.

Цитата

Сластьон про Т. Шевченка: «Шевченко перший своїми малярськими творами показав, що Україна мала свою історію і що сюжети її варті того, щоб на них зупинитись художникам … Шевченко й тут одчинив кріпко забиті ворота нашого національного шляху, і через них ми побачили, що той шлях хоч і не протоптаний, але широкий і пожиточний».
Цит. за: Сластьон О. Шевченко як маляр // Рідний край. 1906. № 8. С. 14.

Додатково

Підкреслював, що в Україні віддавна застосовували традиційні для мурованої та дерев’яної архітектури форми: дверні й віконні прорізи, які мали трапецієподібний (шестикутний) абрис; коробові арки; шатрові покриття (чотирисхилі й восьмисхилі з уступами у вигляді пірамід, наметів); колони й колонки, що мали звивисту, кручену форму або з врізаними трикутниками; дахи із заломами (що нагадували двоповерхові); відкриті галереї типу «опасань» у культових спорудах чи «піддаш» у приватних будівлях.

У проєктах земських шкіл і будинків різного призначення використовував названі традиційні форми, органічно поєднав три класичних правила архітектури, відомі ще з часів античності. Вони відповідають функціональним, техніко-будівельним і естетичним вимогам, мають своєрідний національний колорит, пов’язані з місцевим ландшафтом, мальовничою природою.

Праці

Музикознавчі й мистецтвознавчі праці: Кобзарь Михайло Кравченко и его думы // Киевская старина. 1902. Т. 77. С. 301–331.
К возрождению украинского архитектурного стиля // Археологическая летопись Южной России. 1903. № № 3–4. С. 218–241.
Церковное пение и культура ХVІІ и ХVІІІ ст. в Украине и Московки // Киевская старина. 1905. Т. 89. С. 48–54.
Шевченко як маляр // Рідний край. 1906. № 8. С. 13–16.
Мелодії Українських дум і їх записування // Рідний край. 1908. № 35. С. 4–6; № 37. С. 5–7; № 41. С. 5–7.
Записування дум на фонографі // Рідний край. 1909. № 22. С. 8–9; № 23. С. 7–10; № 24. С. 6–8.
Українські керамічні вироби в Австрії, на Віденській кустарній виставці й наша допомога кустарництву // Рідний край. 1911. № 11. С. 14–16;
Шевченко у мистецтві // Малюнки Тараса Шевченка. Вип. 1. Петербург : Вид. Общества им. Т. Г. Шевченка, 1911. С. 1–14.
Лікарні, амбулаторії, будинки для лікарів і будинки для служб в українському стилі // Рада. 1913. № 229. С. 3.
Портрети Антона Головатого // Наше минуле. 1918. № 3. С. 37–48.
Мартинович: Спогади О. Сластьона. Харків : «Рух», 1931. 174 с.
Микола Віталійович Лисенко: Спогади // М. В. Лисенко у спогадах сучасників / Упоряд. О. М. Лисенко. Київ : Музична Україна, 1968. С. 249–276.

Література

Рогозівський. Сластьон Панас Юрович: [Некролог] // Червона трибуна, № 97, 26 вересня 1933.
Драган М. Опанас Сластьон // Мистецтво. L’art. 1936. Зош. 1. С. 7–9.
Портрети українських кобзарів О. Сластіона. Київ : Видавництво Академії Наук Української РСР, 1964. 64 с.
Аббасов А. М. Опанас Сластьон: Життя і творчість. Нарис. Київ : Мистецтво, 1973. 72 с.
Опанас Сластьон: Бібліографічний покажчик / Упоряд. В. Ханко. Київ : Наукова думка, 1988. 82 с.
Листування Опанаса Сластьона / Упоряд.: о. Ю. Мицик, І. Тарасенко. Запоріжжя : «Дике Поле», 2010. 236 с.
Портрети українських кобзарів Опанаса Сластьона / Упоряд. О. О. Савчук. Харків : Видавець Олександр Савчук, 2018. 36 с.
Ханко В. Опанас Сластьон. Харків : Видавець Олександр Савчук, 2022. 297 с.
Ханко В. Опанас Сластьон: Життєвий шлях, національний мистецький спадок. Харків : Видавець Олександр Савчук, 2024. 128 с.
Власенко А., Степанова С. Сад українського модерну. Українська стилістика в архітектурі першої половини ХХ ст. Київ ; Харків : Видавець Олександр Савчук, 2025. 400 с.

Автор ВУЕ

В. М. Ханко

Покликання на цю статтю: Ханко В. М. Сластьон, Опанас Георгійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Сластьон, Опанас Георгійович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.11.2025