Скит Манявський

Скит Манявський. Загальний вигляд з Хрестоздвиженською церквою та Високою баштою (Скарбницею). Фото Вечерського В. В.
Скит Манявський. В’їзна башта. Фото Вечерського В. В.
Скит Манявський. Трапезна і в’їзна брама. Фото Вечерського В. В.

Ски́т Маня́вськиймонастир, пам’ятка архітектури національного значення, Богородчанський район, Івано-Франківська область., Україна. Розташований у Карпатському гірському масиві Горгани серед лісу біля с. Маняви.

Історична довідка

Православний чоловічий монастир Скит Манявський засновано 1606 церковно-освітнім діячем Йовом Княгиницьким (1550–1621) разом з І. Вишенським та Захарією (Копистенським). 1611 була поставлена перша дерев'яна келія, 1612 — перша дерев'яна церква, інтер’єр якої розмалював Й. Княгиницький, який став першим ігуменом монастиря. 1619 побудовано більшу Хрестоздвиженську церкву за зразком дерев'яного Хрестоздвиженського собору Межигірського Преображенського монастиря. Під час польсько-турецької війни 1673–1676 монастир було зруйнувано. Відбудова провадилася за сприяння Московського царя Федора Олексійовича. 1681 збудовано нову дерев'яну Хрестоздвиженську церкву на кам'яному підмурку. Монастир перетворився на ансамбль мурованих і дерев'яних споруд, обведених високим оборонним муром з баштами.

Хрестоздвиженська церква належала до типу гуцульських і була хрещатою, одноверхою, оточеною по периметру опасанням. 1698–1705 інтер'єр розмальовано і влаштовано іконостас, виконаний артіллю художників під керівництвом Йова Кондзелевича (1667–1740). Цей іконостас відомий в історії українського мистецтва як Богородчанський.

1785 австрійською владою монастир закрито, він зазнав руйнувань. З монастиря було вивезено бібліотеку, частина книжок якої тепер у м. Відні, а частина — у м. Львові. Хрестоздвиженську церкву перенесли у м. Надвірну, де вона згоріла під час Першої світової війни. Іконостас 1785 продали в Троїцьку церкву м. Богородчан, звідки він 1916 був евакуйований до м. Кракова й далі до м. Відня. 1920 іконостас перевезли до м. Варшави, 1924 — до Національного музею у Львові, де він зберігається дотепер. Реставраційні роботи на пам’ятках скиту проведені 1972–1980. 1980–1998 тут діяв історико-архітектурний музей — філія Івано-Франківського обласного краєзнавчого музею. З 1998 — Манявський Хресто-Воздвиженський чоловічий монастир Української Православної Церкви – Київського Патріархату (тепер Православної Церкви України).

Характеристика

Ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд оточено кам'яним муром із чотирикутними мурованими баштами. Триярусна в'їзна башта-дзвіниця замикає північно-західний мур. У центрі північно-східного муру розташовано двоярусну з наметовим завершенням башту. Чотириярусна башта Висока (Скарбниця) стоїть посередині південно-східного муру. З південного сходу територію замикає прямокутна в плані двоярусна трапезна, поруч з якою — в'їзна брама з невеликою баштою. Центром ансамблю є Хрестоздвиженська дерев’яна церква, відтворена 2002 (за зразком спаленої 1914), відповідно до проекту архітектора-реставратора І. Могитича.

Значення

Став осередком духовності, книжності й мистецтва України. 1620 Константинопольський патріарх надав скитові право ставропігії. У середині 17 ст. скит мав до 200 ченців і десятки підпорядкованих монастирів у Галичині, Буковині й Молдавії. 1686 кількість монастирів, підлеглих Скиту Манявському, зросла до 556. Тут у різний час перебували такі діячі, як К. Сакович, К. Транквіліон-Ставровецький, Йов Залізо (1551–1651), Йосип Шумлянський (1643–1708), Лев Шептицький (1717–1779) та інші.

Додатково

Київський митрополит Петро Могила писав про скит, який він дуже любив: «Піди на Покуття, де двісті ангелів, у тілі проживаючих, образ життя Божого провадять». (Цит. за: Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 358).

Пам’ятці присвячена поема українського письменника, громадського діяча і греко-католицького священика Антіна (Антонія) Могильницького «Скит Манявський. Піснетвір епічний, оснований на повістях народних». Поема планувалася в трьох частинах, перша частина вийшла друком 1852. Твір так і лишився незакінченим.

Література

  1. Целевич Ю. Iсторiя Скиту Манявського враз з сборником грамот, листiв i деяких судових документов дотичних того монастиря. Львiв : Товариство iмені Шевченка, 1887. 136 с.
  2. Скрипник І. Скит Манявський // Туристичні ресури України. Київ : [б. в.], 1996. С. 188–194.
  3. Вечерський В. В., Годованюк О. М., Тиманович Є. В. та ін. Пам'ятки архітектури й містобудування України: Довідник Державного реєстру національного культурного надбання. Київ : Техніка, 2000. С. 124.
  4. Вечерський В. В. Українські монастирі. Київ : Наш час, 2008. С. 358–361.
  5. Великий скит у Карпатах : у 3 т. Патерик Скитський. Синодик. Івано-Франківськ; Львів : Манускрипт, 2013–2017.
  6. Кугутяк М. Історія Великого Скиту як наукова проблема // Галичина. 2013. Ч. 22–23. С. 455–471.
  7. Феогност (Бодоряк), ігум. Великий скит у XVII ст.: поширення Студійського та Єрусалимського уставів // Православний вісник Київського Патріархату. 2017. № 7. С. 36–43.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Скит Манявський // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Скит Манявський (дата звернення: 24.10.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
24.02.2020

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ