Княгиницький, Іван

Княгини́цький, Іва́н [у чернецтві — Єзекіїль (Ієзекиїл), Йов (Іов); також Йов Манявський; бл. 1550, м-ко Тисмениця, тепер місто Івано-Франківської обл., Україна — 29.12.1621, Скит Манявський, біля с. Маняви, тепер Івано-Франківського району Івано-Франківської області, Україна] — релігійний діяч, філософ, містик, письменник-полеміст, канонізований як преподобний. Засновник Скита Манявського.

Княгиницький, Іван
Народження	бл. 1550«бл» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 0.155.
Місце народження	Тисмениця
Смерть	29.12.1621
Місце смерті	Скит Манявський
Місце поховання	Скит Манявський
Alma mater	Острозька академія
Місце діяльності	Галичина (історична область)
Напрями діяльності	богослов'я, філософія, література, подвижництво
Традиція/школа	православ'я

Життєпис і діяльність

Скит Манявський. Сучасний вигляд

Відомостей про життєпис діяча дійшло небагато.

Походив зі шляхетної родини. Навчався у школі при православному Унівському монастирі (див. у ст. Унівська Свято-Успенська лавра). Згодом продовжив навчання в Острозькій академії, де залишився вчителювати.

Спрямований князем Костянтином-Василем Острозьким на Афон, повернувся бл. 1603–1604. За наступної поїздки на Святу Гору прийняв постриг (з ім’ям Єзекіїль) і перебував близько 13 р. в афонській обителі. По поверненні впорядкував Свято-Михайлівський монастир в Угорниках (тепер Івано-Франківський район), сприяв реорганізації низки ін. православних монастирів. Активно протидіяв поширенню унії (див. Берестейська церковна унія 1596) та католицизму на землях України.

Брав участь у діяльності Дерманської друкарні, зокрема, випустив «Октоїх» (1604).

Дружив і листувався з Іваном Вишенським. З його ініціативи заснував монастирську обитель Скит Манявський, де прийняв схиму з ім’ям Йов (1611 була поставлена перша дерев’яна келія, 1612 — дерев’яна церква, інтер’єр якої розмалював Княгиницький). Став першим ігуменом монастиря, його зусиллями обитель набула 1620 ставропігію. Тут провів решту життя.

Мощі спочивають у монастирській Хрестовоздвиженській церкві.

Погляди. Праці

В Острозькій школі репрезентував містичну аскетичну течію. Разом із Острозьким духовним осередком доклав важливий внесок у розвиток тогочасної української культури та містичного напряму української думки.

Світогляд Княгиницького формувався під впливом східнопатристичної (див. Патристика) філософії та вчення ісихазму. Поділяв погляди І. Вишенського щодо протиставлення світу й Бога, «внутрішнього» й «зовнішнього» в людині, реформаційні ідеї в річищі православної доктрини. Висновують, що подвижник не заперечував спасіння власними вольовими зусиллями вірянина (через заповіді, молитви, піст, чернечу аскезу), але радив поєднувати такі зусилля з рятівною силою Церкви. Виняткового значення надавав аскезі, чернечому способу життя як виразу духовного протесту проти соціального зла та шляху до морального вдосконалення людини. Цінував також індивідуальне проникнення в сутність біблійних текстів, яке супроводжувало б самопізнання, мовчазне самозаглиблення, внутрішня духовна «перебудова». Міркував про преображення людини зі «старої» на «нову», здатну й готову увійти в духовний контакт з Богом задля внутрішнього осяяння божественною істиною й набуття богоподібності.

Дійшли свідчення, що до подвижника зверталися за порадами та допомогою у налагодженні монастирського життя.

Збереглися праці: «Извещение краткое о латинских прелестях» (близько 1593–1596) та лист до ієромонаха Кирила (Транквіліона) Ставровецького з критичним коментарем на його твір «Зерцало богословії» (1619), а також листи Івана Вишенського до Йова Княгиницького.

Визнання

Йов і Феодосій Манявські. Поштова марка України, 2003

Заснований Йовом Книгинецький Скит Манявський став відомим культурним, господарським центром Галицької Русі.

Канонізований Українською православною церквою (в єдності з Московським патріархатом) 1994 як місцево-шанований святий, 2004 долучений Українською православною церквою Київського патріархату до святих загальноцерковного пошанування.

Пам’ять преподобного Йова Княгиницького вшановують 29 грудня за юліанським або 11 січня за новоюліанським календарем та в третю неділю після П’ятидесятниці зі Собором Галицьких святих.

Житіє Йова Княгиницького було складене у 1620-х монахом Ігнатієм з Любарова (2-га пол. 16 — сер. 17 ст.; тепер Україна). Мощі святого є об’єктом паломництва.

Джерела

Петрушевич А. Жизнь преподобного отця Іова, основателя ставропигіальной обителі Чину св. Василія Великого, списана современником ієромонахом Ігнатієм із Любарова // Зоря Галицькая яко альбум на годь 1860. Львов : Типом Института Ставропигійського, 1860. С. 225–251.
Княгиницкий И. Письмо основателя Саитской обители схимонаха Іова къ ієромонаху Кириллу Транквиллиону... // Голубев С. П. Киевский митрополит Петр Могила и его сподвижники. Киев : Типография С. В. Кульженко, 1883. Т. 1. 1168 с.

Література

Мицько І. З. Острозька слов’яно-греко-латинська академія: 1576–1636. Київ : Наукова думка, 1990. 190 с.
Нічик В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. М. Гуманістичні і реформаційні ідеї на Україні (XVI — початок XVII ст.). Київ : Наукова думка, 1990. 382 с.
Гайдай Л. І. Історія України в особах, термінах, назвах і поняттях (від найдавніших часів до Хмельниччини). Луцьк : РВВ «Вежа», 2000. 436 с.
Княгиницький, Йов // Філософський енциклопедичний словник / Гол. редкол. В. І. Шинкарук. Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України ; Абрис, 2002. С. 284–285.
Кашуба М. В. Княгиницький Іван // Енциклопедія історії України : у 10 т. / Гол. ред. В. А. Смолій. Київ : Наукова думка, 2007. Т. 4. С. 365.

Автор ВУЕ

А. М. Колодний

Покликання на цю статтю: Колодний А. М. Княгиницький, Іван // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Княгиницький, Іван (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.07.2024