Сердюк, Євген Наумович

Сердюк, Євген Наумович
Народження	1876 або 1877«або1877» не може бути присвоєно заявленому типу числа типу зі значенням 1876.
Місце народження	невідомо
Смерть	1921
Місце смерті	Кам’янець-Подільський
Alma mater	Ризький технічний університет
Місце діяльності	Україна
Напрями діяльності	архітектура

Сердюк, Євген Наумович. Школа імені І. Котляревського у Полтаві. Листівка 1910-х рр.

Школа імені І. Котляревського у Полтаві.
Рисунок В. Чепелика

Будинок Харківської селекційної станції.
Фото Д. Вітченка

Головний фасад будинку Харківської селекційної станції. Кресленик В. Чепелика

Будинок селекційної лабораторії Носівської сільськогосподарської станції. Фото О. Мальона

Будинок селекційної лабораторії Носівської сільськогосподарської станції. Графічна реконструкція головного фасаду В. Чепелика

Сердю́к, Євге́н Нау́мович [1876; за іншими даними — 17.01.1877 (точні дату й місце народження не з’ясовано) — 1921, м. Кам’янець-Подільський, тепер Хмельницької області, Україна] — архітектор, педагог, представник українського модерну, автор низки споруд в Україні.

Життєпис

У низці джерел прізвище архітектора подано помилково як Сердюков. Закінчив Ризький політехнічний інститут (тепер Ризький технічний університет). Від початку 20 ст. мешкав і працював у м. Полтаві. Став відомим від 1903 як автор проєкту будівлі школи імені І. Котляревського у м. Полтаві, що викликав обговорення у пресі. Будівництво школи на схилі Іванової гори, або Городища в історичному центрі міста відбувалося одночасно зі спорудженням неподалік будинку Губернського земства в Полтаві за проєктом В. Г. Кричевського. Ця обставина спричинила появу й поширення помилкового твердження про те, що Сердюк — учень Кричевського. Брав участь у роботі Полтавської ученої архівної комісії. 1907 переїхав до м. Харкова і став працювати архітектором у Харківському товаристві взаємного страхування від вогню (1907–1913), одночасно викладаючи архітектурне креслення та проєктування у Харківському технологічному інституті (тепер Національний технічний університет «Харківський політехнічний інститут») (1907–1917, у 1919 — позаштатний викладач). Був відповідальним секретарем Харківського відділення Імператорського технічного товариства (1912–1917), членом Харківського окружного суду (від 1909), мав чин колезького асесора. 1915–1916 викладав у Художньо–ремісничій навчальній майстерні декоративного живопису Харківського товариства грамотності ім. Бородоєвського. Наприкінці 1917 переїхав до м. Києва, а звідти 1919 — до м. Кам'янця-Подільського, де викладав архітектуру в Сільськогосподарському інституті та Кам’янець-Подільському державному українському університеті (тепер Кам'янець-Подільський національний університет імені Івана Огієнка), опрацював проєкт будівництва його корпусів (не реалізовано).

Творчість

Через історичні обставини архітектурна практика Сердюка була нетривалою — ледь більше десятиріччя: 1903–1915. Він займався проєктуванням і будівництвом громадських споруд (шкіл, училищ, лікарень, адміністративних будівель і церков) і приватних будівель (зокрема особняків, прибуткових та багатоквартирних будинків). Найвагомішим є його внесок у створення перших архітектурних комплексів наукових установ у стилі українського модерну. Насамперед був комплекс споруд Харківської селекційної станції на околиці тодішнього міста (головний будинок селекційної лабораторії, житлові будинки, господарські споруди, церква — реалізовано частково). На замовлення Чернігівського губернського земства створив комплекс Носівської дослідної сільськогосподарської (селекційної) станції з головним лабораторним корпусом і житловими будинками співробітників. Ознайомлений зі стилістикою українського модерну в інтерпретації В. Г. Кричевського, він не повторював його архітектурні особливості, а опрацював власний стилістичний напрям, більш раціоналістичний та економний щодо застосованих засобів архітектурної виразності і як наслідок — ощадливіший щодо коштів, витрачених на будівництво. Це мало велике значення за тогочасних умов, неспрятливих для української справи.

Активно виступав у пресі з питань розвитку української національної архітектури. Одним із перших почав вживати термін «модернізований український стиль» (тепер назва цієї стилістики — український модерн) Наполягав на спорудженні шкільних будівель в українському національному стилі з тим, щоби школа була середовищем, у якому виховують не просто освічених людей, а патріотів України. Обстоював необхідність органічної єдності функції, розпланування та об’ємної композиції кожної будівлі. Застерігав проти вад, наявних на ранньому етапі розвитку українського модерну, головна з яких — неузгодженість між планом споруди та її об’ємним вирішенням.

Т в о р и:

школа імені І. Котляревського у м. Полтаві 1903–1905 (у співавторстві; не збережено);
будинок Харківської селекційної станції 1909–1913 (у співавторстві);
житловий будинок Харківської селекційної станції 1913 (у співавторстві);
прибутковий будинок Г. Висоцького у м. Харкові 1910–1912 (у співавторстві);
будівля комерційного училища у м. Барвінковому Ізюмського району Харківської області 1911;
будинок селекційної лабораторії Носівської сільськогосподарської (селекційної) станції у с. Дослідному Ніжинського району Чернігівської області 1911–1913;
двоквартирний житловий будинок Носівської сільськогосподарської (селекційної) станції у с. Дослідному 1913–1914;
будівля кредитно-кооперативного товариства у м. Мерефі Харківського району Харківської області 1912 (у співавторстві);
будинок громадських зібрань у м. Слов’янську Краматорського району Донецької області 1913–1914 (перебудовано після руйнувань часів німецько-радянської війни 1941–1945);
лікарня у м. Дергачах Харківського району Харківської області 1914–1915.

Визнання

Збережені архітектурні твори Сердюка визнано пам'ятками культурної спадщини України.

Цитата

В. Чепелик:
«Архітектурна творчість Є. Н. Сердюка була непересічним явищем в українському мистецтві початку 20 ст., і хоча його твори протягом десятиліть лишались невідомими навіть фахівцям і розкрили своє значення лише за останню чверть (20) століття, внесок митця в український архітектурним модерн вартий доброго слова і високої оцінки.»
(Цит. за: Чепелик В. В. Український архітектурний модерн. Київ : Київський національний університет будівництва та архітектури, 2000. С. 307.)

Двоквартирний житловий будинок Носівської сільськогосподарської станції. Графічна реконструкція головного фасаду (В. Чепелик)
Прибутковий будинок у Харкові.
Фото Д. Вітченка
Будинок громадських зібрань у Слов’янську. Первісний вигляд. Рисунок В. Чепелика
Будинок громадських зібрань у Слов’янську. Сучасний вигляд

Праці

Школа им. Котляревского // Кіевская старина. 1904. № 9. С. 96–99.
Из впечатлений на XIII Археологическом съезде в Екатеринославе // Діло. 1905. 30 серпня. № 194. С. 1–2.
Про памятник Шевченкові // Рада. 09.03.1907. № 57. С. 1.
Pro domo sua // Сніп. 1912. № 2. С. 2.
До стильної народної школи // Сніп. 1912. № 15. С. 6.
Український стиль у Харкові: Наші гласні // Сніп. 1912. № 29–30. С. 13–14.

Література

Цапенко М. П. З історії шукань національного стилю в архітектурі України // Питання історії архітектури та будівельної техніки України. Київ : Держбудвидав УРСР, 1959. С. 285–302.
Чепелик В. В. Теоретична спадщина українського архітектурного модерну // Архітектурна спадщина України. Вип. 1. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1994. С. 162–180.
Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 339.
Чепелик В. В. Український архітектурний модерн. Київ : Київський національний університет будівництва та архітектури, 2000. 378 с.
Вітченко Д. М. Український модерн Євгена Сердюка // Пам'ятки України. 2016. № 2. С. 72–81.
Вітченко Д. М. Український традиційний контекст в архітектурному доробку Є. Н. Сердюка харківського періоду творчості // Архітектурний вісник КНУБА. Київ : Київський національний університет будівництва та архітектури, 2017. Вип. 11–12. С. 29–40.
Власенко А., Степанова С. Сад українського модерну. Українська стилістика в архітектурі першої половини ХХ ст. Київ ; Харків : Видавець Олександр Савчук, 2025. 400 с.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Сердюк, Євген Наумович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Сердюк, Євген Наумович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 06.01.2026