Етнарх

Етна́рх (грец. εθνάρχης — глава народу, від грец. έθνος — народ і грец. αρχων — володар) — багатозначний термін.

1) У ранній Римській імперії — титул правителя провінції, васального царства. Припускають, що титул вперше з’явився на еллінізованому Близькому Сході, в Юдеї. У Першій книзі Маккавеїв термін «голова народу» вжито щодо вождя і первосвященника Симона, сина Маттатія (1 Мак. 14:47; 15:1‒2). За свідченнями Йосипа Флавія, імператор Октавіан Август призначив Ірода Архелая (сина Ірода І Великого; бл. 23 до н. е. — 18 н. е.) етнархом Самарії, Юдеї та Ідумеї та обіцяв дарувати титул царя, якщо Архелай доведе свою здатність до правління. У Новому завіті згаданий етнарх Дамаска за часів правління царя Арети (2 Кор. 11:32).

2) У часи античності — очільник етнічної діаспори, наділений широкими повноваженнями, виконавчою та судовою владою. Цей титул мав, зокрема, провідник єврейської діаспори в м. Александрії Єгипетській. Він управляв життям народу, розглядав скарги, здійснював суд, наглядав за виконанням законів. Згодом імп. Октавіан Август замінив одноосібного етнарха радою старійшин (герусією).

3) У Візантійській імперії — початково загальний термін на позначення правителів варварських племен або королівств. У 10‒11 ст. — командувач контингентом іноземних воїнів-найманців, які служили у візантійській армії, охороняли імператора.

4) В Османській імперії — офіційно визнані лідери етнорелігійних меншин (євреїв, християн), які представляли їхні інтереси перед імперською владою. Нерідко цей статус обіймали глави помісних церков: так, представником грецької православної спільноти в імперії став Константинопольський патріарх; вірян орієнтальних церков (вірменів, коптів, сирійців) — Вірменський патріарх Константинополя; аналогічний статус мали першоієрархи у Балканських країнах. Впливову єврейську діаспору представляв головний рабин.

5) У сучасному вжитку — епітет, «батько нації», пасіонарний діяч у проводі національної, релігійної спільноти, носій духовного й морального авторитету. Для Греції такою постаттю на поч. 20 ст. став державний і політичний діяч Е. Венізелос (1864; Крит — 1936; Франція); для Кіпру — перший президент країни і предстоятель Кіпрської православної церкви архієпископ Макаріос ІІІ (світське прізвище та ім’я — Мускос, Михаїл Христодулу; 1913‒1977, Кіпр). Серед українського народу термін поширився після поразки Української революції 1917–1922. Постаттю, яка перебрала на себе функції етнарха в Західній Україні, називають митрополита Андрея Шептицького. Етнархом, який єднав українців на еміграції, — Йосифа Сліпого.