Нікополь

Герб м. Нікополь

Прапор м. Нікополь

Ні́кополь — місто в Дніпропетровській області, адміністративний центр Нікопольського району, Нікопольської міської громади та агломерації області. Місто-герой України (з 2025).

Нікополь (Нікополь)
Країна	Україна
Область	Дніпропетровська область
Засновано	1639
Чисельність населення (тис.осіб)	105
Територія (кв.км.)	50
Уродженці	Сірко, Іван, Єфімов, Віктор Олексійович, Скороход, Анатолій Володимирович, Скороход, Валерій Володимирович, Білай, Віра Йосипівна, Іваницький, Анатолій Іванович, Дальський, Володимир Михайлович, Антонова, Олена Анатоліївна, Щуренко, Роман Анатолійович, Сова, Сергій Олександрович

Географічне положення

Завантаження мапи…

Розташоване у південній частині Дніпропетровської області, на правому березі р. Дніпра (Каховського водосховища). Відстань до м. Києва — 512 км (залізницею — 546 км), до обласного центру м. Дніпра — 123 км. На території міста — залізнична станція Нікополь, автовокзал, Нікопольський річковий порт і пристань. Територія — 50 км². Фізико-географічна зона — Причорноморська низовина. Висота над рівнем моря в місті — 13–78 м. Центр Нікопольського марганцевого басейну.

Історична довідка

Найдавніші сліди людської присутності в межах міста та його околиць датують епохою неоліту (4 тисячоліття до н. е.), міді–бронзи (3 — поч. 1 тисячоліття до н. е.), скіфських (5–3 ст. до н. е.) та сарматських (2 ст. до н. е. — 2 ст. н. е.) часів, черняхівської культури (2–4 ст.). Тут перетинаються торгові водний та сухопутний шляхи, відомі у 6–13 ст. як «із варяг у греки» та Соляний із Криму на м. Київ.

У 4–14 ст. край перебував у зоні кочовищ гунів, аварів, болгар, угрів, печенігів, половців.

Наприкінці 14 ст. землі увійшли до сфери впливу Великого князівства Литовського. Тут проходив торговий шлях із м. Азова (тепер Ростовської області, РФ) на р. Дон до м. Аккермана (тепер м. Білгород-Дністровський) на р. Дністер (частина північного відгалуження Великого шовкового шляху із Далекого Сходу до Західної Європи). У 16–17 ст. відбулося освоєння околиць м. Нікополя запорозькими козаками. У межах міста або поблизу нього існувала одна з переправ через р. Дніпро — Микитин Ріг, поблизу якої виникло козацьке поселення.

Засноване близько 1639 як Микитинська Січ.

Рятуючись від переслідувань коронного уряду, 1647 сюди прибув Б.-З. Хмельницький, де 1648 його обрано гетьманом України. Упродовж 17–18 ст. територія майбутнього міста й околиць входила до складу вольностей Війська Запорозького. У джерелах 17–18 ст. згадується як поселення Микитине.

Козаки, які переселилися до містечка після зруйнування 1775 Нової Січі, проживали у 200 будинках. Мешканці займалися торгівлею, рільництвом, рибальством. Діяли 3 водяні млини, 21 вітряк. Чумацьким шляхом через містечко возили сіль із Криму. У 1775–1783 та 1796–1802 — у складі Новоросійської губернії, 1802–1925 — Катеринославської губернії; 1784–1796 — Катеринославського намісництва; 1784–1921 — Катеринославського повіту. Сучасна назва — від 1782 (утворена шляхом буквального перекладу назви Микитине грецькою мовою).

Наприкінці 18 — на початку 19 ст. мешканці займалися землеробством та скотарством. Завдяки Нікопольській пристані у першій половині 19 ст. Нікополь розвивався як торгово-ремісниче містечко (3 кузні, більше 30 крамниць, понад 10 шинків, 4 ярмарки на рік). Щорічно до міст Херсона, Миколаєва, Одеси відправляли близько 200 річкових човнів із місцевими харчами, льоном, вовною.

Першу школу відкрито 1810.

У 1832 запущено цегляний завод. Заснований матроський цех (1834) перевозив товари водним шляхом.

У Нікополі під час Кримської війни 1853–1856 хірург М. Пирогов заснував військовий шпиталь № 30.

Станом на 1886 у містечку проживали 6570 осіб, діяли 2 школи, 2 церкви, 2 синагоги, салотопний завод, 2 цегельні заводи, 2 крамниці. За переписом 1897, кількість жителів зросла до 17 тисяч осіб.

У середині 19 ст. працювали салотопні, цегельні, тютюнові підприємства. На розвиток міста вплинуло видобування з 1886 марганцевих руд. Заснували чавуноливарний і механічний завод Худякова (згодом — завод «Більшовик»; спеціалізація — дрібне обладнання для гірничої промисловості). 1895 відкрили механічний завод Каршевських. 1896 у м. Нікополі діяли цегельно-черепичний, олійний, миловарний, пивоварний заводи (усього понад 20), де працювали бл. 300 робітників.

Функціонували понад 150 ремісничих майстерень.

1896 відкрито лікарню на 25 місць.

1808 засновано парафіяльне училище (1838 перетворено на морське парафіяльне училище).

1903 запущено залізничну лінію Кривий Ріг — Нікополь — Олександрівськ. Залізничний вокзал міста споруджено 1905.

Напередодні Першої світової війни проживало 26 тисяч. Діяли 2 лікарні, 14 навчальних закладів, бібліотека, кінотеатр.

1915 містечко Нікополь отримало статус міста.

Влада неодноразово змінювалася під час подій Української революції (за 1917–1920 місто перебувало під контролем Української Народної Республіки, Української Держави, Добровольчої армії генерала А. Денікіна, Червоної армії, загонів Н. Махна).

У січні 1920 місто остаточно захопила Червона армія (у жовтні 1920 на кілька днів опинилося під владою білих військ П. Врангеля, однак 18.10.1920 Червона армія витіснила його загони з міста).

1921 Нікополь став центром новоутвореного Нікопольського повіту Катеринославської губернії, від 1923 — районним центром у складі Криворізької округи. Після ліквідації округ 1930 — центром району у прямому підпорядкуванні республіканському центру. Від 1932 — центром району в складі новоутвореної Дніпропетровської області.

Голод 1921–1922 забрав життя близько тисячі нікопольців, фіксували випадки канібалізму. Завдяки Американській адміністрації допомоги (англ. American Relief Administration, АРА) кількість жертв вдалося зменшити.

Попри кризові соціально-економічні явища в місті поступово розвивалася сфера культури. 1919 у м. Нікополі розпочав роботу мистецький музей, базою для якого стала конфіскована колекція предметів мистецтва й антикваріату з маєтку поміщиків Нечаєвих (1929 музей реорганізовано в історико-краєзнавчий, тепер Нікопольський краєзнавчий музей).

1922 поблизу міста засновано сільськогосподарську школу, згодом реорганізовану в сільськогосподарський технікум і переведену до м. Нікополя (тепер Нікопольський фаховий коледж Дніпровського державного аграрно-економічного університету).

Станом на 1925 в місті проживали 9 955 осіб.

Під час Голодомору 1932–1933 померло понад 1750 осіб.

1932 розпочато будівництво Нікопольського південнотрубного заводу (приїзд на будівництво був засобом врятуватися від голоду для селян із сусідніх сіл). Завод вступив у дію1935 і став одним із найбільших виробників прокатних труб у СРСР. Значно розширили виробництво інші 23 промислові підприємства.

1937 Нікополю надано статус міста обласного підпорядкування. До 1941 чисельність населення зросла до 70 тисяч.

Під час Другої світової війни з 17.08.1941 м. Нікополь окуповано (див. Окупація) німецькими військами. Звільнено 08.02.1944 у ході Нікопольсько-Криворізької операції 1944. Під час окупації місто стало центром Нікопольського гебіту генеральної округи Дніпропетровськ Райхскомісаріату Україна.

Після вигнання німецьких окупантів почалося відновлення промисловості й соціальної сфери міста. 1944 засновано металургійний технікум (тепер Нікопольський фаховий коледж українського Державного університету науки і технологій), який став базою для підготовки кадрів для промисловості міста.

У 1950–1980-х Нікополь став центром промислового вузла, основу якого становили металургійні підприємства — Південнотрубний завод і завод феросплавів (з 1966), машинобудування — заводи кранобудівний, легкої та харчової промисловостей, будівельних матеріалів.

Місто нагороджено орденом Трудового Червоного прапора.

У 1990-х падіння рівня життя, зростання безробіття призвели до депопуляції населення міста. За 1992–1998 населення зменшилося на 15 тисяч осіб (10 % від загальної кількості жителів, які проживали в місті на момент розпаду СРСР).

25.10.2014 повалено пам’ятник В. Леніну.

2020 проведено капітальний ремонт автошляху Дніпро — Нікополь.

Після адміністративно-територіальної реформи з 12.06.2020 м. Нікополь — адміністративний центр Нікопольської міської громади, від 19.07.2020 — новоутвореного Нікопольського району.

Російсько-українська війна

Із розгортанням російсько-української війни та початком повномасштабного вторгнення Російської Федерації (РФ) в Україну м. Нікополь опинився на передньому краї активного збройного протистояння та від липня 2022 отримав статус території, на якій ведуться бойові дії.

12.07.2022 місто вперше зазнало обстрілу ворогом, відтоді воно піддається регулярним атакам із боку РФ, які призводять до значних руйнувань та втрат серед цивільного населення. Захоплення м. Енергодара Запорізької області та розташованої поблизу нього Запорізької атомної електростанції, які знаходяться на лівому березі р. Дніпра навпроти м. Нікополя, дозволяє російським окупаційним військам вести щоденні обстріли міста зі ствольної артилерії, а також за допомогою безпілотних літальних апаратів.

Російське вторгнення в Україну спровокувало хвилю українізації в місті, дедалі більше людей у спілкуванні обирають українську мову. Із метою деколонізації топонімів міста, пов’язаних із державою-агресором, враховуючи результати громадського обговорення та пропозиції робочої групи з питань дерусифікації, 28.02.2024 рішенням Нікопольської міської ради перейменовано 11 вулиць, 1 провулок.

Для відзначення подвигу, масового героїзму та стійкості громадян, виявлених у захисті міста під час відсічі збройній агресії РФ проти України Указом Президента України В. Зеленського 01.10.2025 м. Нікополю присвоєно почесну відзнаку «Місто-герой України».

Населення

Загальна кількість населення — 105 160 осіб (оцінка на 01.01.2022). Густота населення — близько 2 213 осіб /км².

Склад населення за етнічними групами (2001, перепис; %): українці (71,27), росіяни (25,62), білоруси (0,7), євреї (0,24), німці (0,19), вірмени (0,16), татари (0,12) та інші.

Мовна ситуація (2001, перепис): українську мову вважали рідною близько 56 % жителів, російську — 42,73 %; частки інших мов значно менші.

За статевими групами: до вторгнення 2022 жінки становили близько 55,6 %, чоловіки — 44,3 % населення.

Населення зменшується. Станом на листопад 2022 в умовах активних артилерійських обстрілів і небезпеки для життя чисельність фактичного населення впала до не більше 30 000 осіб. У подальші місяці відбулося часткове повернення мешканців, до 19.02.2024 їхня кількість оцінюється приблизно в 50 000 осіб. Підтверджено випадки загиблих і поранених серед цивільних унаслідок бойових дій.

Клімат

Клімат м. Нікополя помірно континентальний із посушливим літом та малосніжною зимою. Суттєво впливало на клімат міста Каховське водосховище (створювало додатковий тепловий ефект). Середньорічна температура повітря — +9,2 °C. Середня температура січня — ≈ -5,5 °C, липня — +21‒23 °С. Середньорічна кількість атмосферних опадів зменшується до 450–350 мм.

Господарство

Промисловість

Основним складником промисловості міста є металургія та обробка металів (95,6 % від загального обсягу виробництва промислової продукції міста). На промислових підприємствах м. Нікополя працюють понад 19 тисяч осіб (45 % від загальної кількості працівників). Головні наповнювачі міського бюджету — промислові підприємства: на них припадає понад половина від загального обсягу надходжень. Економічну основу міста становлять: АТ «Нікопольський завод феросплавів» (засновано 1962; промисловий гігант, найбільший у Європі та другий за розмірами у світі; основний виробник в Україні агломерату, флюсів, феросплавів), ЗАТ «Нікопольський південнотрубний завод» (асортимент труб), ПрАТ «Сентравіс Продакшн Юкрейн», ВАТи «Нікра» (запчастини для сільськогосподарської техніки, крани), «Нікопольський завод трубопровідної арматури» (засувки для трубопроводів), «Нікопольський прядильно-нитковий комбінат» (нитки, пряжа), «Пивзавод» (напої), «Механік» (товари широкого вжитку), «Хлібокомбінат» (хлібопродукти), ЗАТи «Рибокомбінат» (рибопродукти) і «Надія» (швейні вироби) та ін. 2018 поблизу міста в с. Старозаводське Нікопольського району розпочате будівництво сонячної електростанції потужністю 246 МВт, яка на момент завершення стане найпотужнішою сонячною електростанцією України та увійде до ТОП-3 найбільших в Європі. У лютому 2019 електростанцію запущено.

Сфера послуг

У м. Нікополі діють торговельні центри, заклади роздрібної торгівлі, відділення 10 банків. Медичну допомогу населенню надають 3 лікарні, пологовий будинок, станція швидкої медичної допомоги, стоматологічна поліклініка, 16 амбулаторно-поліклінічних установ.

Туризм зосереджено переважно навколо краєзнавства (історія міста та його походження) і промислового туризму (пов’язаного з геологією та видобутком марганцевої руди у Нікопольському марганцевому басейні).

Транспорт

У м. Нікополі розташовано річковий порт, залізничну станцію на магістралі Кривий Ріг — Апостолове — Запоріжжя, автостанцію.

Містом проходить автошлях національного значення Н23 Кропивницький — Запоріжжя. Відстань до обласного центру пролягає автошляхом національного значення Н08, який переходить у Р73.

Освіта, культура

Освіта

У місті функціонують 29 дошкільних закладів та 26 загальноосвітніх шкільних закладів, 2 професійно-технічні училища, Нікопольський центр професійної освіти, 4 вищі навчальні заклади I–II рівня акредитації (зокрема Нікопольський фаховий коледж Українського державного університету науки і технологій, Нікопольський коледж Дніпропетровського державного аграрного університету). Діяли 5 вищих навчальних закладів III–IV рівня акредитації (серед них — Нікопольський економічний університет, Нікопольський факультет Національного університету «Одеська юридична академія», Нікопольський філіал Запорізького національного університету), які припинили існування.

Культура та мистецтво

У місті працює Нікопольський краєзнавчий музей (1919), який станом на 2021 зберігав понад 45 тисяч експонатів. Із початком широкомасштабної війни будівля музею тричі зазнала прямого ураження ворожими снарядами.

У м. Нікополі функціонують 11 бібліотек, палац культури, Палац урочистих подій, 6 клубів, школа мистецтв, кінотеатр. У місті діють духовий оркестр, народний фольклорний ансамбль «Микитин Ріг», народний ансамбль танцю «Радість», український народний музично-драматичний театр, естрадний театр танцю «Богема». 2014 відбулися зйомки фільму «Милий Ханс, дорогий Петро» на заводі феросплавів, околицях (режисер — О. Міндадзе).

Архітектура

Історичну забудову м. Нікополя зосереджено у Старому місті, на Микитиному Розі. Споруджену 1795–1797 дерев’яну п’ятикупольну Свято-Покровську церкву зруйновано 1934. Під час розбудови міста наприкінці 19 — на початку 20 століть поглинуто села Сулицьке, Лапинку, Довгалівку й Новопавлівку, які були вздовж ріки. При цьому збережено малоповерховий садибний характер забудови цих частин міста на березі р. Дніпра. У стилістиці старої забудови переважає неоренесансний напрям історизму. Трубний завод зводили на відстані від первісної сельбищної території, унаслідок чого утворено Нове місто, в якому зосереджено більшість значних споруд середини 20 ст. Тривалий час Нове місто розвивалося відокремлено від Старого, унаслідок чого центр сучасного Нікополя має забудову 1960–1980-х. У 1990-х поряд зі Старим містом споруджено кілька модерністських мікрорайонів. У м. Нікополі одна пам’ятка архітектури національного значення — церква Різдва Пресвятої Богородиці в Сулицькому (1812), 20 пам’яток архітектури й містобудування місцевого значення (серед них — будівлі річкового та залізничного вокзалів). Перший поштамт міста (пам’ятка архітектури) згорів улітку 2014.

Релігійні споруди: Свято-Покровський храм, Спасо-Преображенський кафедральний собор; храми Пресвятої Трійці, Святого Іоанна Дамаскіна Святого Петра Калнишевського (усі — Православної церкви України); Хрестовоздвиженський, Свято-Знаменський, Свято-Миколаївський, Ікони Божої Матері «Усіх скорботних Радість», Святого Іоанна Хрестителя, Трьох Святителів, Ікони Божої Матері «Лікарка» (усі — Української православної церкви в єдності з Московським патріархатом); католицька каплиця Святого Антонія з Падуї; Центральна церква ЄХБ «Дім молитви»; 2 Зали Царства свідків Єгови, Духовний центр адвентистів сьомого дня тощо.

Пам’ятки, пам’ятники, пам’ятні знаки

На державний облік у м. Нікополі взято 68 пам’яток місцевого значення, з них історії — 44, монументального мистецтва — 3. Встановлено пам’ятний знак нікопольчанам-потьомкінцям, технічну пам’ятку — літак МіГ-17 (на честь 40-ї річниці перемоги у Другій світовій війні), стелу Героям Радянського Союзу, меморіальний комплекс у парку Перемоги. 2021 у місті відкрито Алею Слави.

Спорт

У місті функціонують 2 стадіони, 3 спортклуби, 5 спортшкіл, яхт-клуб. Найбільш розвинутими видами спорту у місті є легка атлетика, футбол, волейбол, вітрильний спорт, кікбоксинг, дзюдо, самбо. Професійний футбольний клуб «Нікополь» від 2015 виступає у другій лізі на Чемпіонаті України з футболу.

Персони

У м. Нікополі народилися: кошовий І. Сірко; академіки НАН України — фахівець у галузі металургії та технології металів В. Єфімов, математик А. Скороход, матеріалознавець В. Скороход; члени-кореспонденти НАН України — ботанік В. Білай та музикознавець, фольклорист А. Іваницький; актор В. Дальський; спортсмени О. Антонова і Р. Щуренко; Герой України С. Сова та інші.

Тут побували діячі науки, культури, мистецтва: В. Жуковський, Т. Шевченко, А. Скальковський, О. Афанасьєв-Чужбинський, М. Костомаров, І. Рєпін, Д. Яворницький.

Додатково

Навколо міста зосереджено значні поклади марганцевих руд (складають один із найбільших у світі Нікопольський марганцевий басейн). Виявлено й інші корисні копалини: залізні руди, уранові руди, газ природний, вугілля, каолін.

Нікополь має всі сучасні види зв’язку, є телеретранслятор, телеграф, міжміська телефонна станція, радіовузол, працюють 3 міські телестудії.

Серед друкованих видань — газети «Грані», «Говорить Нікополь», «Нікопольська правда», «Репортер», «Булава», «Капітан», «Кримінал (факти, версії)», «Сила», «Південна зоря», «Електрометалург». Створено також Інтернет-видання: «NikopolNews» (2009), «Прихист» (2015), «Нікополь.City», «NikopolToday» (обидва — 2019). Із містами-побратимами Нікополя м. Зімнічею (Румунія), м. Котором (Чорногорія), м. Ллойдмінстером (Канада), м. Толідом (США), м. Чіатурою (Грузія), м. Колліном (Данія) встановлено партнерські відносини.

Джерела

Нікопольська районна державна адміністрація. URL : https://nikrda.dp.gov.ua/search?key=2025
Нікопольський краєзнавчий музей. Нікопедія. URL : https://nikopolmuseum-1919.jimdofree.com
Про присвоєння почесної відзнаки «Місто-герой України» : Указ Президента України № 720/2025 від 30 вересня 2025 р. // Президент України. 2025. URL : https://www.president.gov.ua/documents/7202025-56637

Література

Історія міст і сіл Української РСР : у 26 т. / Гол. ред. П. Т. Тронько. Київ : Головна редакція Української радянської енциклопедії АН УРСР, 1969. Т. 4: Дніпропетровська область. С. 435–455.
Шапошников Г. С. Як виникло місто Нікополь. Нікополь : [б. в.], 1991. 49 с.
Нариси про Нікополь : Громадсько-політичне видання / Гол. ред. В. П. Глядченко. Дніпропетровськ : Пороги, 2005. 115 с.
Жуковський М. П. Нікополь: стислий історико-статистичний нарис з історії міста. Нікополь : [б. в.], 2013. 44 с.
Ріенер Райан (Іватович К.). Топ-16 відомих людей, які народились у Нікополі — пишаємось! // NikopolToday. 07.01.2020. URL : https://www.nikopoltoday.com/article-345/nikopol-top-16-vidomih-ludej-aki-narodilis-u-nikopoli-pisaemos
Широчин С. Урбаністика. Нікополь майже щодня потерпає від обстрілів. Подивіться на його величну архітектуру, яку ворог намагається знищити // Заборона. 16 серпня, 2022. URL : https://zaborona.com/nikopol-majzhe-shhodnya-poterpaye-vid-obstriliv-podyvitsya-na-jogo-velychnu-arhitekturu-yaku-vorog-namagayetsya-znyshhyty/
Ільєнко В. Нікополь — місто історії, промисловості та козацької слави // Нікополь.City. 28 вересня 2024. URL : https://nikopol.city/articles/383078/nikopol-misto-istorii-promislovosti-ta-kozackoi-slavi
https://www.nikopol-art.com.ua/
Nikopol Urban Community. URL : https://cities4cities.eu/community/nikopol-urban-community

Автор ВУЕ

Редакція ВУЕ

Покликання на цю статтю: Нікополь // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нікополь (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 19.01.2026