Нестурх, Федір Павлович
|
Нестурх, Федір Павлович | |
|---|---|
| Справжнє прізвище | Нештурха |
| Народження | 22.06.1857 |
| Місце народження | Одеса |
| Смерть | 01.05.1936 |
| Місце смерті | Одеса |
| Місце поховання | Одеса |
| Alma mater | Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна |
| Місце діяльності | Україна, Росія |
| Напрями діяльності | архітектура, містобудування |
| Традиція/школа | історизм |
|
Відзнаки | |
|---|---|
| Ордени | Святого Станіслава (ІІІ ст.) |
Не́стурх Фе́дір Па́влович (Нештурха; 22.06.1857, м. Одеса, тепер Україна — 01.05.1936, там само) — архітектор, представник історизму, автор низки споруд у м. Одесі.
Життєпис
Народився у сім’ї працівника друкарні (літографічного закладу), нащадка козацького роду. Навчався у м. Одесі в народній школі, потім — у повітовому училищі. 1874–1877 працював креслярем у одеського архітектора Л.-С. Оттона (1822; Франція — після 1890; тепер Україна). 1878–1881 успішно навчався (неодноразово отримував золоті й срібні медалі) у Санкт-Петербурзькій (Імператорській) Академії мистецтв (тепер Санкт-Петербурзький державний академічний інститут живопису, скульптури й архітектури імені І. Ю. Рєпіна). За проєкт театрального училища 1887 отримав звання класного художника I ступеня. 1888–1900 працював у м. Пскові (тепер РФ) головним архітектором міста, створив і реконструював там кілька значних споруд. Повернувся до м. Одеси 1900 на посаду інженера-контролера при міському голові. 1902–1922 — головний архітектор м. Одеси. У 1903, 1907, 1914 виїздив у різні країни Європи (зокрема в Німеччину) для вивчення передового досвіду будівництва бібліотек, лікарень, ринків, холодильників, інших виробничих споруд. 1928–1933 — професор Одеського художнього інституту (тепер Одеський театрально-художній фаховий коледж).
Попри хронічну хворобу (у зрілому віці почав сліпнути) був активним у громадському житті, особливо в українському русі м. Одеси: 1905–1909 — член товариства «Просвіта», після закриття його владою від 1910 — член Українського клубу, 1911–1917 — член товариства «Українська Хата в Одесі». Відстоював ідею незалежності України, підтримував Українську революцію. Від 1901 був членом ради Товариства образотворчого мистецтва, очолював: 1903–1921 архітектурний відділ Одеського відділення Російського технічного товариства; 1914–1921 — Одеське товариство архітекторів-художників. Брав участь у всеросійських з’їздах зодчих, виступав у дебатах на ІІ й IV з’їздах. Радянська влада звільнила його з Одеського художнього інституту як «елемент, соціально чужий робітникам і селянам Одеси».
Творчість
Практичних навичок як архітектор-проєктувальник та адміністратор набув під час роботи у м. Пскові. В Одесі створив нормативний документ, який регулював забудову міста — обов’язкові постанови по будівельній частині 1903. Розглядав і коригував проєктну документацію щодо забудови м. Одеси, реконструкції будівель і споруд, створення інженерних мереж, благоустрою територій. Виконував технічний нагляд за будівництвом, поєднуючи із власною архітектурною практикою. Основні творчі праці виконано протягом 1900–1910-х. Працював у різних напрямах стилістики історизму, переважно необароко, неокласицизму, неоренесансу. У 1920-х склав план перспективного розвитку м. Одеси.
Серед творів найвизначніші (усі — у м. Одесі):
- дача Аршинцевої на 6-й станції Великого Фонтану 1901;
- Торговельна (комерційна) школа біля залізничного вокзалу 1903;
- станція швидкої допомоги на провулку Валіховському 1903–1905;
- Міська публічна бібліотека 1904–1906;
- корпус психіатричної лікарні на Слобідці 1910–1912;
- Міська освітлювальна станція і міський газовий завод 1911–1914;
- фруктовий пасаж на Привозі 1914–1915;
- готель для хворих і поранених на Куяльнику 1915;
- Міська грязелікарня на Куяльнику 1915;
- Вищі жіночі курси на вулиці Торговій 1916.
Автор статей та опублікованих у пресі виступів з питань архітектури, зокрема щодо регулювання міської забудови, статусу архітектора, а також щодо споруд, створених за його проєктами.
Визнання
За роботу у м. Пскові нагороджений орденом Святого Станіслава ІІІ ступеня (1895).
Більшість збережених будівель і споруд авторства Нестурха у м. Одесі мають статус пам’яток архітектури.
На споруді Міської публічної бібліотеки у м. Одесі встановлено меморіальну дошку.
Джерело
- Кондаков С. Н. Юбилейный справочник Императорской Академии художеств. 1764—1914. Санкт-Петербург : Товарищество Р. Голике и А. Вильборг, 1915. Т. 2. С. 364.
Література
- Тимофієнко В. І. Нестурх (Нештурха) Федір Павлович // Зодчі України кінця XVIII — початку ХХ століть: Біографічний довідник. Київ : Науково-дослідний інститут теорії та історії архітектури і містобудування, 1999. С. 273–274.
- Історико-містобудівні дослідження Одеси. За ред. Вечерського В. В. Київ : Фенікс, 2008. 156 с.
- Пилявский В. А. Зодчие Одессы. Историко-архитектурные очерки. 2-е издание. Одесса : Optimum, 2010. 212 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Нестурх, Федір Павлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Нестурх, Федір Павлович (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 13.05.2026
