Мінські угоди 2014–2015

Мі́нські уго́ди 2014–2015 — комплекс ситуативних політичних домовленостей стосовно умов і механізму мирного врегулювання гібридної війни Росії проти України (див. Російсько-українська війна), досягнутий на основі багатостороннього компромісу під час двох раундів переговорів у м. Мінську (Білорусь) у вересні 2014 та лютому 2015.

Історична довідка

Передумови

20.02.2014 збройні сили Росії порушили порядок перетину кордону державного України через Керченську протоку й розпочали операцію захоплення Кримського півострова. Від 07.04.2014 російські війська та організовані Росією незаконні збройні формування вели бойові дії на Сході України, окупували частину населених пунктів Донецької області та Луганської області. 12.04.2014 Рада національної безпеки і оборони України ухвалила рішення про початок антитерористичної операції на Сході України (АТО).

Від червня 2014 тривали переговори Тристоронньої контактної групи з мирного врегулювання ситуації в Донецькій і Луганській областях у складі:

• від України — другий президент Л. Кучма,
• від Росії — посол Росії в Україні М. Зурабов (1953; тепер Росія),
• представник Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ) — посол Г. Тальявіні (1950; Швейцарія).

У серпні 2014 після прямого вторгнення на українську територію регулярних підрозділів армії Російської Федерації безпекова ситуація на Сході України загострилася. На початку вересня 2014 р. у Мінську було розпочато переговори стосовно умов та механізму мирного розв’язання конфлікту.

Характеристика

Мінськ-1 (2014)

05.09.2014 в м. Мінську підписано Протокол за підсумками консультації Тристоронньої контактної групи (т. з. «Мінськ-1»).

У переговорах та підписанні підсумкового документа брали участь представники Тристоронньої контактної групи. У протоколі також є підписи самопроголошених лідерів тимчасово окупованих територій Донецької та Луганської областей О. Захарченка (1976–2018) та І. Плотницького (1964; обидва — тепер Україна) без визначення їхнього статусу.

Зміст угоди мав на меті виконання трьох цілей:

а) припинення бойових дій (двостороннє припинення застосування зброї, моніторинг перемир’я за допомогою ОБСЄ та обмін полоненими й заручниками);

б) політичне врегулювання конфлікту (децентралізація влади в Україні внаслідок ухвалення закону про особливий статус деяких районів Донбасу, проведення місцевих виборів у цих районах за новим законом, а також вжиття заходів для покращення гуманітарного та економічного становища в регіоні);

в) гарантування безпеки в зоні конфлікту (встановлення контролю над кордоном з боку ОБСЄ; виведення незаконних воєнізованих чи збройних формувань, бойовиків і найманців; гарантії безпеки для учасників конфлікту; продовження діалогу).

У ніч проти 20.09.2014 за підсумками переговорів контактної групи підписано меморандум про реалізацію протоколу від 05.09.2014. Його зміст полягав в уточненні та конкретизації комплексу заходів щодо забезпечення перемир’я, регламентації процесу припинення застосування зброї. Однак досягнути цілковитого двостороннього припинення застосування зброї та ефективно реалізувати пункти політичного врегулювання й гарантувати безпеку на Сході України не вдалося. Виконано лише окремі положення Мінського протоколу, зокрема, Верховна Рада України 16.09.2014 ухвалила Закон України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей». За законом окремим районам Донецької та Луганської областей (ОРДЛО), які не контролювали сили АТО, надано особливий статус терміном на 3 роки.

27 грудня 2017 р. відбувся обмін 306 полонених бойовиків на 74 полонених українців; окупаційна влада на окупованих територіях, мотивуючи свої дії виконанням пункту стосовно незаконних збройних формувань, розпочала консолідацію та централізацію своїх збройних сил шляхом ліквідації угруповань, які не визнавали Мінських домовленостей та не бажали підпорядковуватися центральній владі самопроголошених республік.

Уповільненість реалізації Мінських угод на цьому етапі пояснюється тим, що практично у кожної зі сторін не було однозначного ставлення як до самого документу так і до його виконання. Частина суспільства в Україні, Росії, Євросоюзі, на окупованих територіях сприймала укладені угоди як компроміс заради миру; інша звинувачувала підписантів у «зраді національних інтересів держави» (Україна), «капітуляції, односторонньому роззброєнні ополчення і його виведенні з території Донбасу» (Росія) в свою чергу на окупованих територіях лунали заяви про те, що «самопроголошені республіки брали участь у мирних переговорах в якості спостерігачів, а не безпосередніх учасників» і тому Мінські угоди можна розглядати лише як «протокол про наміри», «основу можливих майбутніх переговорів, але виконувати всі його 12 пунктів зараз не уявляється можливим». У цьому контексті грубим порушенням угод стало проведення 02.11.2014 в ОРДЛО виборів, які суперечили укрраїнському законодавству.

Мінськ-2 (2015)

Драматичні події в районі Дебальцево у січні 2015 р. стали не лише фоном, а й важливим важелем впливу у ході переговорів, що розпочалися в цей час у Мінську.

11–12.02.2015 в м. Мінську відбулися переговори за участі лідерів Німеччини, Франції, України та Росії у форматі «нормандської четвірки». Перемовини тривали 17 годин за зачиненими дверима. Контактна група (складалася з представників Росії, України та самопроголошених очільників окупаційної адміністрації РФ в ОРДЛО) узгодила та підписала Комплекс заходів щодо виконання Мінського протоколу (т. з. «Мінськ-2»).

Документ передбачав:

• негайне і всеосяжне припинення вогню в ОРДЛО;
• відведення всього важкого озброєння обома сторонами на рівні відстані з метою створення зони безпеки;
• ефективний моніторинг і верифікація з боку ОБСЄ режиму припинення вогню та відведення важкого озброєння;
• визначення модальності проведення місцевих виборів відповідно до українського законодавства і Закону України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей», а також про майбутній режим цих районів на підставі зазначеного закону;
• забезпечення помилування й амністії через набуття чинності закону, що забороняє переслідування і покарання осіб у зв’язку з подіями, що мали місце в ОРДЛО;
• звільнення й обмін всіх заручників і незаконно утримуваних осіб на основі принципу «всіх на всіх»;
• гарантування безпечного доступу, доставки, зберігання й розподілу гуманітарної допомоги нужденним на основі міжнародного механізму;
• визначення модальностей повного відновлення соціально-економічних зв’язків, зокрема соціальних переказів — пенсій та інших виплат (надходження і доходи, своєчасна оплата всіх комунальних рахунків, відновлення оподаткування в межах правового поля України);
• відновлення повного контролю над державним кордоном з боку уряду України, що має розпочатися в перший день після місцевих виборів і завершитися після всеосяжного політичного врегулювання (місцеві вибори в ОРДЛО на підставі Закону України, а також конституційна реформа);
• виведення всіх іноземних збройних формувань, військової техніки, а також найманців з території України під спостереженням ОБСЄ;
• проведення конституційної реформи в Україні, що передбачає децентралізацію (з урахуванням особливостей ОРДЛО);
• інтенсифікацію діяльності Тристоронньої контактної групи, зокрема внаслідок створення робочих груп щодо виконання відповідних аспектів угод.

Наслідки

Позитивні

• зупинка активної фази експансії російських та проросійських сил, переведення збройного протистояння у війну позиційну;
• досягнення домовленостей щодо стабілізації лінії зіткнення сторін, що дало змогу уникнути масштабних наступальних операцій бойовиків;
• визнання та закріплення цілісності територіальної України (Мінські угоди 2014–2015 однозначно фіксують, що Донецька і Луганська області — невід’ємна частина України);
• невизнання окупаційної адміністрації РФ на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей;
• блокування реалізації проєкту щодо створення так званої Новоросії (офіційно визнавши Донецьку та Луганську області частиною України, Росія унеможливила подальшу експансію на територію південно-східної України без порушення угоди);
• створення переговорного інструменту — Тристоронньої контактної групи за участю України, Росії та ОБСЄ;
• визначення механізму обміну полоненими за принципом «всіх на всіх»;
• зв’язок санкцій проти Росії із виконанням нею Мінських угод 2014–2015.

Негативні

• нечітке визначення механізму виконання угод, що ускладнило їх практичну реалізацію;
• необхідність внесення змін до Конституції України 1996, які мали враховувати особливості ОРДЛО;
• ускладнення процесу покарання воєнних злочинців і сепаратистів з огляду на вимогу угод про забезпечення помилування і амністії осіб, які брали участь у подіях на території ОРДЛО;
• необхідність проведення виборів в ОРДЛО до встановлення українського контролю за кордоном, що загрожувало легітимацією окупаційної адміністрації Росії в ОРДЛО;
• відсутність чітких гарантій безпеки для населення мирного;
• формальне усунення Росії від відповідальності за виконання Мінських угод 2014–2015, оскільки документ не містив чітких зобов’язань для російської сторони щодо врегулювання ситуації;
• спрямування угод на врегулювання гібридної війни Росії проти України без згадки про анексовану Автономну Республіку Крим.

Значення

Мінські угоди 2014–2015 не були повноцінним договором міжнародним, який укладено відповідно до міжнародного права. Це — ситуативна політична угода, багатосторонній компроміс, у якому задіяні ключові світові гравці. Певної легітимності документ набув після того, як 17.02.2017 РБ ООН одноголосно схвалила резолюцію, у якій висловлено підтримку угодам, а також суверенітету державному та територіальній цілісності України.

15.02.2022 Державна дума Росії ухвалила звернення до президента В. Путіна щодо визнання територій тимчасово окупованих районів Донецької та Луганської областей як окремих республік. 21.02.2022 Росія офіційно визнала незалежність зазначених територій, що означало її вихід із Мінських угод 2014–2015. 24.02.2022 розпочалося широкомасштабне вторгнення Росії в Україну.

Джерела

1. Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей: Закон України № 1680-VII від 16 вересня 2014 р. // Відомості Верховної Ради. 2014. № 45. Ст. 2043. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1680-18#Text
2. Протокол за результатами консультацій тристоронньої контактної групи (Мінськ 05/09/2014) // Представництво України при Європейському Союзі. 2014. URL: https://ukraine-eu.mfa.gov.ua/news/27596-protocolon-the-results-of-consultations-of-the-trilateral-contact-group-minsk-05092014
3. Радбез ООН ухвалив резолюцію щодо мінських угод // Українська правда. 2015. URL: https://www.pravda.com.ua/news/2015/02/17/7058923/
4. Комплекс мер по выполнению Минских соглашений // OSCE. URL: https://www.osce.org/files/f/documents/5/b/140221.pdf
5. Протокол по итогам консультаций Трехсторонней контактной группы относительно совместных шагов, направленных на имплементацию Мирного плана. Президента Украины П. Порошенко и инициатив Президента России В. Путина // OSCE. URL: https://www.osce.org/files/f/documents/a/a/123258.pdf

Література

1. Кубієвич С. П. Участь Організації з безпеки і співробітництва в Європі у процесі мирного врегулювання конфлікту на Донбасі в контексті виконання Мінських домовленостей // Часопис Київського університету права. 2016. № 2. С. 356–359.
2. Артьомов І. Мінські угоди, їх наслідки та значення для України // Геополітика України: історія і сучасність. 2020. Вип. 1 (24). С. 41–53.
3. Марков В. В., Войціховський А. В. Питання юридичної природи Мінських домовленостей (міжнародно-правовий аналіз) // Право і Безпека. 2020. № 4. С. 20–25.

Автор ВУЕ

О. Д. Бойко

Покликання на цю статтю: Бойко О. Д. Мінські угоди 2014–2015 // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мінські угоди 2014–2015 (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.01.2025