Мюзикл

Мю́зикл (англ. musical — музичний) — сценічний театрально-видовищний жанр, характерною властивістю якого є синкретизм мистецьких компонентів: акторського мистецтва, слова, музики, співу, хореографії, сценографії. Сутнісні, визначальні ознаки мюзиклу: сценічність як зовнішня ознака втілення твору, театральність як особлива естетична природа, синкретичність як внутрішня мистецька організація, видовищність як важлива комунікаційна властивість жанру.

Історична довідка

Назва мюзикл виникла як скорочення словосполучень музична вистава (musical play), музична комедія (musical comedy).

Дві головні першопричини виникнення мюзиклу:

1) відродження традицій народного театру з характерними для нього свободою тлумачення сюжету, багатошаровим розвитком фабули, частим чергуванням сценічної дії з лірико-філософськими відхиленнями й алегоріями;

2) досвід сучасної музичної естради і мюзик-холу з його демократизмом вуличної пісні, схильністю до сценічної пародії та ексцентрики, декоративними і світловими ефектами, масовою хореографією.

Мюзикл спирався на існуючі музично-сценічні видовища, використовуючи і трансформуючи традиції баладної опери, театру менестрелів (minstrel-show), бурлеску, вар’єте, ревю, але наскрізною ідеєю нового жанру стало прагнення до цілісного музичного рішення, подолання номерного характеру і концертності.

Мюзикл почав формуватись у 1920-х — 1930-х у США. Першим мюзиклом більшість дослідників визнають постановку «Плавучий театр» (1927) Джерома Керна (1885–1945; США).

Термін «мюзикл» з’явився 1943 щодо бродвейської постановки «Оклахома!» Річарда Роджерса (1902–1979; США).

Бродвей (театральний квартал; див. Бродвейські театри) — історичний театральний район м. Нью-Йорка, головний центр розвитку американського мюзиклу. Саме тут упродовж 20 ст. сформувались художні й комерційні стандарти жанру, а бродвейські постановки стали еталоном професійної майстерності та сценічної видовищності. Поняття «бродвейський мюзикл» стало загальновизнаним позначенням найвищих професійних стандартів жанру.

Серед світових хітів мюзиклу: «Цілуй мене, Кет» (1948) Коула Портера (1891–1964; США), «Моя чарівна леді» (1956) Фредеріка Лоу (1901; Німеччина — 1988; США), «Вестсайдська історія» (1957) Леонарда Бернстайна, «Звуки музики» (1959) Річарда Роджерса, «Олівер!» (1960) Лайонела Барта (1930–1999; Велика Британія), «Скрипаль на даху» (1964) Джеррі Бока (1928–2010; США), «Смішне дівча» (1964) Джуліуса Стайна (1905; Велика Британія — 1994; США), «Хелло, Доллі!» (1964) Джеррі Германа (1931–2019; США), «Людина з Ламанчі» (1965) Мітча Лі (1928–2014; США), «Кабаре» (1966) і «Чикаго» (1975) Джона Кандера (нар. 1927; США), «Знедолені» (1980) Клода-Мішеля Шенберга (нар. 1944; Франція), «Евіта» (1979) і «Привид опери» (1986) Ендрю Ллойда Веббера (нар. 1948; Велика Британія), «Мама мія!» (1999) Б’єрна Ульвеуса (нар. 1945; Швеція) і Бенні Андерссона (нар. 1946; Швеція), «Ромео і Джульєтта» (2001) Жерара Пресгурвіка (нар. 1953; Франція) та ін.

Характеристика

До системи мистецьких компонентів мюзиклу входять: акторська гра, сценічне мовлення, музика, спів, хореографія; часто в мюзиклах можна побачити циркові елементи (акробатичні трюки, пантоміму, жонглювання тощо).

Головна риса мюзиклу полягає в особливій взаємодії всіх цих елементів — плавному, невимушеному перетіканні одного компоненту в інший (діалогу — в пісню, пісні — в танець, танцю — в монолог тощо) за повної відсутності вставних, інтермедійних номерів, адже кожний мистецький елемент за своїм змістом продовжує розвиток сюжету й драматургії.

Синкретичну природу мюзиклу втілює комплексно обдарований артист, який повинен бути органічним актором, переконливим у сценічній комунікації з партнерами. Поряд з акторською майстерністю від виконавця вимагається володіння технікою сценічного мовлення. Артист мюзиклу повинен володіти відмінними музичними здібностями, відчувати музику і професійно співати. Також артистові необхідно мати значні танцювально-рухові задатки, танцювальний досвід.

Мюзикл на екрані

Репрезентація мюзиклу (як і інших театральних жанрів) на екрані може здійснюватися у декілька способів: трансляція, адаптація, екранізація, екраноген.

Трансляція передбачає одномоментність сценічного й екранного варіантів вистави завдяки технічній можливості передавати репортаж з місця події у момент її звершення без попереднього запису.

Адаптація (або екранна версія) передбачає незбіг часу мюзиклу, що виконується на сцені, з часом його екранного існування. Зйомку на сцені здійснюють заздалегідь і потім режисер готує запис спектаклю до виходу на екран, використовуючи виражальні засоби кіно (плани, ракурси, монтаж тощо) та художні прийоми телемистецтва.

Екранізація — це режисерське прочитання сценічного твору художніми прийомами екранного мистецтва, тобто зйомка теле- чи кінофільму за сюжетом і музикою конкретного мюзиклу. Більшість мюзиклів-шедеврів було екранізовано. Найточнішим терміном для позначення екранізованого мюзиклу є «фільм-мюзикл». Приклад — «Вестсайдська історія» з музикою Леонарда Бернстайна (1961, режисери Дж. Роббінс і Р. Вайз; 2021, режисер С. Спілберг).

Екраноген (оригінальна екранна форма; етимологія терміна походить від синтезу слів «екран» і «генезис») — це первинний продукт, створений спеціально для екрану з урахуванням особливостей жанру мюзиклу, але без конкретного сценічного аналогу. Мюзикл-екраноген наслідує театральну структуру, стилістику, ритміку або жанрову логіку, проте виникає як оригінальний твір теле- чи кіномистецтва. Для позначення вживають терміни «кіномюзикл», «телемюзикл». Приклад — кіномюзикл «Ла-Ла Ленд» [2016, режисер Дам’єн Шазель (нар. 1985; США), композитор Джастін Гурвіц (нар. 1985; США)].

«"Show Boat" Full Production! Pro Shot [Musical Theater] 1989 Paper Mill Playhouse Great Performances».
Джерело ютуб канал «Theater Geek».

«West Side Story - America».
Джерело ютуб канал «Timestop Entertainment».

Мюзикл в Україні

Український мюзикл почав формуватися у 1980-х у контексті оновлення репертуару театрів оперети й музичної комедії, музично-драматичних і драматичних театрів та пошуку нових форм музично-театрального синтезу.

Жанр мюзиклу представлено у творчості О. Костіна, І. Поклада, Олександра Злотника (нар. 1948; тепер Україна), Геннадія Татарченка (нар. 1951; тепер Україна), Сергія Бедусенка (нар. 1952; тепер Україна), Олексія Коломійцева (нар. 1972; тепер Україна) та ін.

Важливою віхою в історії українського мюзиклу стала вистава «Екватор» (2003) — здійснення масштабної постановки, що відповідала міжнародним стандартам жанру. Композитор мюзиклу — О. Злотник, лібрето — Олександр Вратарьов (нар. 1936; тепер Україна), режисер — В. Шулаков. Прем’єра відбулася 03.11.2003 на сцені Київського національного академічного театру оперети. В основі сюжету мюзиклу біографія видатного мандрівника й етнографа М. Миклухо-Маклая, зокрема багаторічне перебування дослідника в Новій Гвінеї. «Екватор» став першим в Україні масштабним стаціонарним мюзиклом, реалізованим за принципами бродвейської постановки з використанням сучасних сценічних технологій, складних декорацій, світлових і мультимедійних ефектів.

У 2020-х український мюзикл переживає новий етап розвитку, пов’язаний із появою оригінальних авторських проєктів, активним використанням цифрових технологій, потребою осмислення національної історії й культурної пам’яті України. Значний суспільний резонанс здобули історичні мюзикли «Ти [Романтика]» (2024) та «Ребелія» (2025) творчого об’єднання МУР (засновано 2022).

Додатково

У США мюзикл є одним із найпотужніших комерційних мистецьких жанрів, що здійснює значний вплив на розвиток світової розважальної культури. Від 1947 у США щорічно присуджується премія «Тоні» (англ. Tony Award) за досягнення у сфері театру, і в кількох її номінаціях відзначають мюзикли.

Література

Вороніна І. Американський мюзикл (Між ангажованістю та мистецтвом) // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць. Вип. ХІ. Ч. ІІ. Київ: Міленіум, 2003. С. 131–141.
Шилова Н. В. Жанрові особливості мюзиклу // Актуальні проблеми історії, теорії та практики художньої культури: зб. наук. праць. Вип. ХІV. Київ : Міленіум, 2005. С. 161–170.
Фількевич Г. М. Музичний театр: навч. посібник. Київ : Стилос, 2012. 88 с.
Станіславська К. Музика на екрані: дванадцять «Чому?»: Монографічні нариси / Наук. ред. А. Пучков. Київ : Дух і літера, 2026. 144 с.

Автор ВУЕ

К. І. Станіславська

Покликання на цю статтю: Станіславська К. І. Мюзикл // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мюзикл (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 12.08.2026