Метаболізм (архітектура)

Метаболі́зм (фр. mеtabolisme, від грец. μεταβολή — зміна, перетворення) — напрям в архітектурі й містобудуванні 1960-х.

Метаболізм. Архітектор К. Танге. Метаболізм у застосуванні до містобудування. Проєкт розширення забудови м. Токіо на акваторію Токійської затоки, 1960

Метаболізм виник у Японії 1960 і прийшов на зміну безнаціональній, раціоналістичній архітектурі сучасній (модернізму, функціоналізму). Спираючись на японську національну будівничу традицію, метаболізм поетизував міста і їхню архітектуру як природні живі організми, що народжуються, зростають, розвиваються і трансформуються. У пошуках засобів подолання кризи тогочасних великих міст це зумовило:

в архітектурі — проєктування капсульно-чарункових модульних (див. Модуль) структур, що здатні до змін (за потребою розростатися чи скорочуватися шляхом додавання нових тимчасових модулів, заміни їх або скорочення їхньої кількості);
у містобудуванні — до проєктування міських мегаструктур, здатних рости й розвиватися як дерева в лісі за рахунок додавання нових кластерів.

Цим метаболізм споріднений із біонікою архітектурною (біо-теком). За визначенням архітектора К. Кікутаке (1928–2011; Японія), природні закономірності стали однією з основ архітектурного метаболізму. Проте він відрізняється від біоніки архітектурної відмовою від використання архітектурних форм, подібних до живих організмів. Узявши за основу принцип динамічної мінливості живої природи з розподілом основних систем життєзабезпечення [тримальний кістяк (скелет), судини кровоносні, окремі живі клітини, що постійно змінюються], метаболізм поєднує жорсткі довговічні структури (інженерні й транспортні мережі, конструкції тримальні) з недовговічними змінними елементами (окремі житла, офіси тощо). Наслідком цього є принципова незавершеність, відкритість до подальшого розвитку творів архітектури та об’єктів містобудування — міст, агломерацій міських, районів, комплексів забудови, окремих будівель і споруд.

Виявом цього напряму є творчість японських архітекторів: К. Танге (проєкт розширення забудови м. Токіо на акваторію Токійської затоки 1960; будинок міського самоврядування м. Курашикі 1960; офіс фірми Денсу в м. Токіо 1960-1968; будинок компанії Сідзуокі у м. Токіо 1967), К. Курокава (капсульний житловий будинок Накагін у м. Токіо 1972), а також А. Ісодзакі та К. Кікутаке.

Метаболізм. Архітектор К. Курокава. Капсульний житловий будинок Накагін у м. Токіо, 1972
Метаболізм. Архітектор К. Танге. Будинок компанії Сідзуокі в Токіо, 1967

У середині 1970-х в японській архітектурі на зміну метаболізму прийшов постметаболізм, аналогічний постмодернізму. Цей напрям очолив К. Курокава. Постметаболізм заперечив футурологічний і технократичний оптимізм архітекторів-метаболістів, зосередившись на створенні архітектурного образу на основі розвитку духовних засад і культурних традицій японської національної архітектури.

Література

Локтев В. Необрутализм и теория метаболизма (К. Танге) // Архитектура Запада. Мастера и течения : в 4 кн. Москва : Стройиздат, 1972. Кн. 1. С. 85–102.
Стародубцева Л. Архітектура постмодернізму: Історія. Теорія. Практика. Київ : Спалах, 1998. С. 129.
Безродний П. Архітектурні терміни: Короткий російсько-український тлумачний словник. 2-ге вид., випр. та допов. Київ : Вища школа, 2008. С. 125–126.
The Urbanism of Metabolism Visions, Scenarios and Models for the Mutant City of Tomorrow / Ed. by R. Pernice. Abingdon : Routledge, 2022. 242 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Метаболізм (архітектура) // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Метаболізм (архітектура) (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.02.2024