Кульчицька, Олена Львівна

Кульчи́цька, Оле́на Льві́вна (15.09.1877, м. Бережани, тепер Тернопільського району Тернопільської області, Україна — 08.03.1967, м. Львів, тепер Україна) — графік, живописець, майстер декоративно-ужиткового мистецтва, етнограф, педагог, громадська діячка, професор (з 1948), член-кореспондент Академії архітектури УРСР (з 1950), народний художник УРСР (з 1956). Лауреат Державної премії імені Т. Шевченка (1967; тепер Національна премія України імені Тараса Шевченка). Сестра О.-М. Кульчицької.

Кульчицька, Олена Львівна
Народження	15.09.1877
Місце народження	Бережани
Смерть	08.03.1967
Місце смерті	Львів
Місце поховання	Личаківський цвинтар
Місце діяльності	Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України
Напрями діяльності	графіка, живопис

Життєпис

Народилася в сім’ї правника-судді. Закінчила восьмирічну школу при монастирі сакраменток у м. Львові (1894). Із 1901 навчалась у Художньо-промисловій школі (тепер Львівський коледж декоративного і ужиткового мистецтва ім. І. Труша), 1902–1903 — у львівській приватній Художній школі С. Батовського-Качора (1866–1946; тепер Україна) і Р. Братковського (1869–1954; тепер Україна), 1903–1907 — у Вищій художньо-промисловій школі при цісарсько-королівському Австрійському музеї мистецтв і промисловості у м. Відні. Серед її учителів були художники Г. Геллер (1866–1949; тепер Австрія), А. фон Кеннер (1871–1951; тепер Австрія), Ф. Цижек (1865–1946; тепер Чехія), А. Гролль (1850–1907; тепер Австрія), Е. Малліна (1873–1954; тепер Австрія).

Разом із сестрою 1904 здійснила подорож у м. Венецію (Італія). 1905–1907 вивчала технологію перетинчастої (перегородчастої) емалі у Спеціальному ательє емальєрних робіт під керівництвом професора А. фон Штарк (1859–1923; тепер Австрія). Склала державні іспити, захистила роботу на тему «Сучасне навчання рисунка як засіб мистецької освіти» (1908), здобула право на державну посаду вчителя рисунку. Тоді ж здійснила мистецьку подорож Європою (міста Мюнхен, Страсбург, Париж, Лондон).

1908–1909 викладала рисунок у ліцеї королеви Ядвіги у Львові (тепер не існує). Працювала професором у Другому державному вчительському семінарі (1909–1938), викладала рисунок в Українському інституті для дівчат (1918–1927) і чоловічій гімназії (1934–1937) у м. Перемишлі (тепер Польща). Одна із засновників краєзнавчого музею «Стривігор» (1935–1945; тепер не існує) у м. Перемишлі.

Здійснила подорож до Адріатики (1911), брала участь у Конгресі викладачів рисунка (1912, м. Дрезден, Німеччина).

Із початком Першої світової війни (1914) переїхала у м. Відень (Австрія), де брала участь у роботі Комітету допомоги пораненим українським січовим стрільцям (УСС). 1919 інтернована до табору в м. Баранові (тепер м. Баранув-Сандомирський, Польща).

1922–1938 багато мандрувала селами та містечками Східної Галичини [див. Галичина (історична область)], замальовуючи зразки народного одягу та пам’ятки церковного будівництва різних історико-етнографічних регіонів (Бойківщина, Буковина, Волинь, Гуцульщина, Лемківщина, Надсяння, Опілля, Поділля, Покуття, Полісся).

Навесні 1939 переїхала у Львів, працювала в музеї Наукового товариства ім. Шевченка (НТШ). Член Спілки художників України (з 1940; тепер Національна спілка художників України).

1940–1962 працювала у відділі народного мистецтва Етнографічного музею у Львові (тепер Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України). 1945–1951 викладала на кафедрі художнього оформлення книги Українського поліграфічного інституту імені І. Федорова (тепер Українська академія друкарства), з 1948 — професор.

Депутат Львівської обласної ради (1945), Верховної Ради УРСР (1951–1954).

Свою художню спадщину заповіла Львівському державному музею українського мистецтва (тепер Національний музей у Львові імені Андрея Шептицького).

Похована на Личаківському цвинтарі у м. Львові.

Творчість

Працювала у різних видах і жанрах образотворчого мистецтва (портретний, пейзажний, жанровий, релігійний живопис; станкова, ілюстраційна, документальна, ужиткова графіка), декоративно-ужиткового мистецтва (емаль, скульптура малих форм, килимарство, проєктування меблів, предметів побуту та інтер’єрів).

Навчаючись у Відні, виконала твори у техніці перетинчастої емалі на міді та сріблі — триптих «Народне мистецтво», «Пори року»; низку ювелірних жіночих нашийних прикрас «Гілка акації», «Павук»; брошки за мотивами житніх колосків; декоративні пряжки «Смерічка», «Метелик»; дзеркало у вигляді пави (усі — 1905–1907).

На основі творчого переосмислення гуцульського народного мистецтва з’явилися твори «Пояс», «Торбинка» (шкіра, мідь, емаль; 1905–1907). Творчим досягненням є декоративна «Касетка» (скринька; мідь, емаль; 1907): художниця майстерно втілила сецесійні мотиви [див. Сецесія (мистецтво)]. За цей твір отримала найвищу нагороду на конкурсі Торгово-промислової палати у Відні (1907).

У стилі сецесії виконала текстильне панно «Каштани» і макату (тканина, покривало, здебільшого з гаптуванням по шовку) «Маки» (обидва — 1907; олійний розпис, вишивка), проєкти дубових меблів для власного помешкання, кольорові ліногравюри — «Жниці», «Пастушок», «Дитина із голубами», «Молодий гуцул», «Жнива» (усі — 1903–1906), чорно-білі ліногравюри «На хліб насущний», автоекслібрис «Бджілка» (1903–1906). Вплив сецесії позначився на книжковій графіці (художнє оформлення новел В. Стефаника; 1917), живописних творах «Богородице, Діво Маріє, молися за нами» (1908), «Богородиця Золотий Колос» (1910), «О, Мати Божа України» (1914–1915), циклі картин «Страсті Христові» (1915).

На початку 20 ст. Кульчицька відродила художню цінність мистецтва гравюри, повернула із забуття давні класичні техніки деревориту та офорта, відкрила художні можливості нових графічних технік — чорно-білої та кольорової ліногравюри, монотипії, утвердила самодостатність цього виду образотворчого мистецтва. У творах майстрині відчутний вплив тогочасних європейських мистецьких течій, творчо переосмислених у контексті національних традицій. Позиціонувала себе виразником екзистенціальної самотності людини 20 ст.

Кульчицька — майстер офорта, працювала в класичному штриховому офорті та його різновидах — техніках акватинти, мецо-тинто, сухої голки (різновид друку глибокого). В її доробку 120 творів, що нині є класикою українського естампа. Одними із найкращих за силою образного пластичного вислову є офорти раннього періоду творчості: «Жнива» (1907), «Верби взимку» (1909), «Мале містечко», «Гілка яблуневого цвіту», «Жертва Світовидові» (усі — 1910), «Ярмарок у Косові», «Сусідки», «Буря над Адріатичним морем» (усі — 1911), «Харон», «Увечері» (із циклу «Тіні незабутніх предків»; 1914), «Літня ніч», «Боян» (1913) та ін.

У доробку Кульчицької унікальна серія офортів: «На варті», «Апофеоз», «Березовий хрест», «Страхіття війни», «За справедливість», «Молох війни», «Чорна хмара війни» (усі — 1915), «Помста» (1917), а також цикл ліноритів (див. Ліногравюра) «УСС» (1914–1915), в яких відобразила події Першої світової війни та національно-визвольних змагань українців (в образах алегорії та символізму педано героїзм і жертовність українського народу).

У міжвоєнні роки станкова гравюра у техніках ліногравюри та деревориту стала провідним напрямом діяльності художниці. Виконала нові цикли, в яких демонструвала творчу зрілість у розумінні завдань сучасної графіки, а також реалізувала мистецьку програму повернення до пластичних засад давньої української гравюри. Це твори, що увійшли до великих графічних циклів: «З історії княжих часів» (1918), «Портрети письменників» (1920–1938), «Лихоліття українського народу» (1930), «Славні жінки минулого» (1934), «Гуцульщина» (1935), «Легенди гір і лісів» (1936–1937). До з’їзду музейників у м. Перемишлі, який проходив у музеї «Стривігор» (1937), виконала цикл із зображенням святих української церкви. У радянський час створила цикли ліноритів «Культурне життя Львова» (1947), «Господарське життя» (1947), «Краса рідної землі» (1947), а також окремі естампи, в яких масштабно відтворила життя рідного народу. У графічному доробку — альбом «Графіка» (1954) та праця-альбом «Народний одяг Західних областей України» (1959).

Працювала у галузі художнього оформлення книжки і привнесла у цю царину чимало новаторських ідей. Створила художнє оформлення серії дитячих книжок «Нашим найменшим» і «Читаночки української дитини», збірки новел В. Стефаника «Дорога» (1917), творів І. Франка «Лис Микита» (1-ша пол. 1920-х) і поеми «Мойсей» (1939), поезій У. Кравченко та Б. Лепкого, повісті М. Коцюбинського «Тіні забутих предків» (1928), збірки оповідань К. Гриневичевої «По дорозі в Сихем» (1922), тритомного видання В. Гнатюка «Нариси з української демонології» (1918–1922). Ілюструвала букварі і читанки (м. Відень, 1918), підручники «Перша читанка», «Друга читанка», які вийшли друком у м. Львові (1922). Працювала у графіці малих форм у жанрі екслібриса, поштової листівки. Життя та побут галицького села зображено на полотнах: «Діти на леваді» (1908), «Пастушок із гусьми» (1908), «Ярмарок у Косові» (1908), «Діти зі свічками», «Жнива», «Урочисте свято», «Паламар», «Бабуся» (усі — 1913). Працювала у портретному жанрі, авторка імпресіоністичних портретів сестри («Портрет Ольги в білому», 1907–1912; «Літо», 1912), батька і матері.

Новаторська праця Кульчицької у декоративно-ужитковому мистецтві ґрунтувалася на поєднанні сучасної модерної естетики з народними традиціями. Художниця проєктувала килими, предмети хатнього вжитку, створювала ескізи для кераміки, проєкти декоративних паперів. Рідкісним взірцем сецесійної стилістики у ткацтві є твори «Захід сонця» (1911) і «Богородиця з ангелами» (1914). У співпраці з сестрою створила килими-гобелени за мотивами народного мистецтва: «Чорний» (1930), «Виноград» (1931), «Килим з пташками», «Сорок клинців» (1930-ті).

Брала участь у Всеукраїнських виставках українського мистецтва (1911, 1913; м. Київ), а також у виставках мистецьких об’єднань Гуртка діячів українського мистецтва (1922–1926; м. Львів) та Асоціації незалежних українських мистців (1931, 1932, 1936). Брала участь у закордонних виставках у містах Брюсселі (1927; Бельгія), Празі (1924, 1933; Чехія), Берліні (1933; Німеччина), Гельсінкі (1923; Фінляндія), Парижі (1932; Франція), Римі (1938; Італія), Чикаго (1939; США).

Персональні виставки художниці відбувалися у містах Львові (1909, 1933, 1943, 1947, 1953–1954), Перемишлі (1933), Києві (1945).

Серед учнів: Я. Запаско, І. Крислач (1929–2017; Україна), Е. Мисько, М. Батіг (1922–2008; Україна), З. Кецало, В. Овчінніков (1930; тепер Росія — 2017; Україна), Х. Саноцька (1931–1999; Україна).

Нагороди та визнання

Нагороджена орденом «Знак пошани» (1947).

Лауреат Державної премії імені Т. Шевченка (1967).

Відкрито Художньо-меморіальний музей Олени Кульчицької у м. Львові (1971).

Іменем художниці названі вулиці у містах Тернополі та Львові.

Праці

Кульчицька Олена. Графіка. Київ : Майстер книг, 2013. 32 с.
Олена Кульчицька (1877–1967): Графіка. Малярство. Ужиткове мистецтво. Львів; Київ : Апріорі ; Майстер книг, 2013. 392 с.
Олена Кульчицька (1877–1967). Народний одяг Західних областей України (зі збірки Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького). Львів : Апріорі, 2018. 316 с.

Література

Голубець М., Осінчук М. Олена Кульчицька. Львів : Анум, 1933. 20 c.
Сенів І. В. Олена Львівна Кульчицька. Київ : Академія наук УРСР, 1961. 179 с.
Запаско Я. Спомин про Олену Кульчицьку — видатного художника книги і педагога // Вісник Львівської академії мистецтв. 1999. Вип. 10. С. 260–263.
Кость Л. Пам’ятки сакральної архітектури. Каталог акварелей Олени Кульчицької // Народознавчі зошити. 2004. № 1–2. С. 17–237.
Волошин Л. Творці українського модерну: Олена Кульчицька // Образотворче мистецтво. 2005. № 4. С. 47–49.
Яців Р. Олена Кульчицька: спадщина для України і світу // Яців Р. Українське мистецтво ХХ ст.: Ідеї, явища, персоналії. Львів : Інститут народознавства НАН України, 2006. 351 с.
Кость Л. Між красою та обов’язком (до 130-ї річниці від дня народження Олени Кульчицької) // Образотворче мистецтво. 2007. № 2. С. 56−59.
Кость Л. Естетичні та духовні домінанти львівського періоду творчості (1939–1944) Олени Кульчицької // Літопис Національного музею у Львові ім. А. Шептицького. 2010. № 7 (12). С. 227–235.
Волошин М. Становлення особистості та формування світогляду Олени Кульчицької // Народознавчі зошити. 2012. № 6. С. 1218–1228.
Бірюльов Ю. Мистецтво львівської сецесії. 2-ге вид. Львів : Центр Європи, 2016. 184 с.

Автор ВУЕ

Л. В. Кость

Покликання на цю статтю: Кость Л. В. Кульчицька, Олена Львівна // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Кульчицька, Олена Львівна (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 05.06.2024