Мисько, Еммануїл Петрович

Мисько́, Еммануї́л Петро́вич (21.05.1929, м. Устрики-Долішні, тепер Підкарпатського воєводства, Польща — 12.03.2000, м. Львів, Україна) — скульптор, педагог, суспільно-громадський діяч, народний художник УРСР (з 1978), лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1972), професор (з 1981), член Академії мистецтв України (з 1997).

Мисько, Еммануїл Петрович
Народження	21.05.1929
Місце народження	Устрики-Долішні
Смерть	12.03.2000
Місце смерті	Львів
Місце поховання	Личаківський цвинтар
Напрями діяльності	Образотворче мистецтво

Життєпис

Народився в робітничій сім’ї. 1946 родина переїхала до м. Львова.

1946–1950 навчався на відділенні живопису, потім скульптури Львівського державного художньо-промислового училища (тепер Львівський фаховий коледж декоративного і ужиткового мистецтва імені І. Труша), де викладали Г. Смольський (1893–1985; тепер Україна), Р. Сельський, С. Гебус-Баранецька. Закінчив факультет декоративної скульптури Львівського інституту прикладного та декоративного мистецтва (1956; тепер Львівська національна академія мистецтв). Мистецька постать очільника відділу скульптури І. Севери визначила подальшу долю як скульптора. Дипломна робота — скульптура «Фехтувальниця», виконана під його керівництвом, ознаменувала початок самостійного мистецького життя.

Член Спілки художників СРСР (з 1957). Працював у Львівському інституті прикладного та декоративного мистецтва: викладач (з 1962), професор (з 1981), ректор (1988–2000). Зусиллями Миська 1994 інститут реорганізовано в Академію мистецтв. Серед учнів скульптора: художник, дизайнер І. Когут (нар. 1947), живописець Є. Кріп (1948–2016), живописець А. Лобанов (нар. 1958), скульптор О. Дяченко (нар. 1956), майстер художнього скла Б. Галицький (1939–2003), усі — Україна.

За його сприянням 1992 засновано Малу академію мистецтв у селищі Підбуж Дрогобицького району Львівської області (тепер Підбузький мистецький ліцей імені Е. Миська).

Голова редколегії щорічника «Вісник Львівської національної академії мистецтв» (1990–2000).

Окрему сторінку діяльності митця становить його суспільно-громадська діяльність. Голова правління Львівської організації Спілки художників України (1966–1982; тепер Національна спілка художників України), голова Львівського відділення Українського фонду культури (з 1987 до кінця життя). Був одним з ініціаторів відновлення роботи Наукового товариства імені Шевченка, Товариства «Просвіта».

Похований на Личаківському цвинтарі у м. Львові.

Творчість

Працював у жанрі монументальної та станкової скульптури і пластики малих форм. Учасник всеукраїнських (з 1957), всесоюзних (з 1960) мистецьких виставок. Персональні виставки — у містах Львові (1961, 1979, 1984, 1989, 1995), Будапешті (1980), Льєжі (Бельгія, 1994), Тернополі (1995).

До здобутків у сфері монументальної скульптури належать: пам’ятники Т. Шевченкові у м. Львові (1960, у співавторстві), с. Ясениці-Сільній (1967), с. Борщеві (1992), м. Мостиськах (1994, у співавторстві), м. Сокалі (1995), усі — Львівської області; І. Франкові у м. Львові (1964, у співавторстві) та м. Дрогобичі (1966–1967); скульптурний портрет Данила Галицького у Львівському міжнародному аеропорту (встановлений 2012 після смерті митця); художньо-меморіальні таблиці у м. Львові, присвячені постатям української культури — Лесі Українці, О. Кульчицькій (обидві —1971), О. Новаківському (1972), Л. Левицькому (1973), С. Крушельницькій (1977), А. Манастирському (1978), П. Франку (1990), Я. Музиці (1994), І. Свєнціцькому (1996), Р. Братуню (1998); стела з барельєфом М. Грушевського (1991).

Майстер психологічного портрету в жанрі станкової скульптури. Створив галерею образів своїх сучасників. Працюючи над портретом, зосереджував увагу на передаванні найяскравіших якостей внутрішнього світу людини, її енергії, емоційного стану, які виявлялися в зовнішності. Моделями були люди різних професій, національностей, поколінь.

У доробку митця понад двісті скульптурних портретів. Більшість із них відомі з численних виставок і каталогів, зокрема портрети О. Кульчицької, О. Новаківського (обидва — 1960), Л. Левицького (1966), В. Гжицького (1970), Р. Іваничука (1970; 1986), В. Стефаника (1971), художника Г. Смольського (1973), Р. Лубківського, С. Крушельницької (обидва — 1977), З. Кецала (1979), скульптора Є. Дзиндри (1984), І. Драча, Д. Павличка (обидва — 1986), М. Скорика (1994).

У с. Івана Франка (тепер Нагуєвичі Дрогобицького району Івано-Франківської області) виконав серію портретів-барельєфів письменників, розміщених на кам’яній стелі (1986, у співавторстві).

Серед останніх робіт — пам’ятник кардиналові Йосифові Сліпому (1998) у с. Заздрості Тернопільського району Тернопільської області; низка портретів, зокрема єпископа В. Стернюка, письменника І. Калинця, художника К. Звіринського (усі три — 1998), єпископа І. Хоми (1999) тощо.

Документальні матеріали про митця зберігаються у Центральному державному архіві-музеї літератури і мистецтв України, а творчі роботи — в музеях України (Львівській національній галереї мистецтв імені Б.Г. Возницького, Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького, Музеї етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України, Львівському історичному музеї, Тернопільському краєзнавчому музеї тощо) та приватних колекціях у Словаччині, Бельгії, Канаді, Японії.

«Скульптор Еммануїл Мисько творить...».
Джерело ютуб канал «Роксоляна Мисько-Пасічник».

Мальовид - «Я знаю, що роблю.» Еммануїл Мисько.
Джерело ютуб канал «ТМ ЛНАМ».

Нагороди та визнання

Лауреат Державної премії УРСР імені Т. Г. Шевченка (1972) у галузі образотворчого мистецтва за монумент Бойової слави Збройних сил СРСР у м. Львові (у співавторстві; відкритий 1970, демонтований 2018–2021). Удостоєний Золотої медалі імені М. Б. Грекова Академії мистецтв СРСР (1974) за цей монумент.

Нагороджений орденами «Знак Пошани», «За заслуги» ІІІ ступеня (1999).

На фасаді творчої майстерні Миська у м. Львові 2001 встановлено художньо-меморіальну таблицю [автор — син Ю. Мисько (нар. 1955; тепер Україна)].

У м. Києві відбулася виставка родини Миськів «Від Еммануїла до Еммануїла» (2009). З нагоди 90-ліття Миська у Львівській академії мистецтв відбулася міжнародна наукова конференція «Творча і педагогічна спадщина Еммануїла Миська»; у Національному музеї у Львові імені Андрея Шептицького — виставка «Еммануїл Мисько і сучасний простір» (2019).

Іменем митця названі ліцей у селищі Підбуж (2010) і вулиця у м. Львові (2022).

Додатково

Миську присвячений спогад-есе Р. Іваничука «Саморобний пістоль» ( Іваничук Р. Люлька з червоного дерева. Львів, 2009. С. 55–62); поезія М. Петренка «Однак Мисько тебе побачить…» (М. Петренко. Такі як є: шаржі, пародії, епіграми, фрашки. Львів, 2004. С. 65). Під час мандрівок, відпочинку деколи займався пейзажним живописом. У творчому доробку — велика кількість дружніх шаржів, створених під час різних зборів, засідань, нарад чи в колі друзів. У пам’яті сучасників Е. Мисько залишився знавцем і виконавцем народних пісень.

Цитати

«Не багато є скульпторів у нас та й в інших країнах, котрі вміють досягати в портреті не тільки життєвої переконливості, а й високої сили узагальнення. Е. Мисько щедро наділений цим умінням. У своєрідній укрупненості пластичної форми, у неповторній виразності портретів, створених мистцем, втілюється оригінальність його художньої манери, самобутність стилістики. Портрети позначені неповторною психологічною насиченістю, тим напруженішою, чим динамічнішою є проробка лаконічної форми. Виразну характерність, душевний і духовний стан моделі Майстер безпомилково розпізнає в кожній рисі, кожному рухові. За створеними ним образами можна писати цілі оповіді – так містко він бере людину»
(Рубан В. В. Здатність розкрити душу людини… // Образотворче мистецтво, 1999, № 1–2, с. 6).

Твори

Еммануїл Мисько. Київ : Мистецтво, 1978. 97 с.
Мої друзі. Львів : [б. в.], 1989. 12 с.
Скульптура. Львів : Брати Сиротинські і К, 1999. 58 с.
Україна — як свобода волі для мистця / Записав М. Маричевський // Образотворче мистецтво. 1999. № 1–2. С. 3–5.

Література

Рубан В. Здатність розкрити душу людини… // Образотворче мистецтво. 1999. № 1–2. С. 6–7.
Еммануїл Мисько // Образотворче мистецтво. 2000. № 1–2. С. 31.
Дар серця і розуму / Розмову з Е. Миськом напередодні його ювілею записав Р. Кудлик // Дзвін. 2001. № 5–6. С. 124–126.
Яців Р. М. Скульптор Еммануїл Мисько: світло долі. Київ : Криниця, 2009. 224 с.
Мисько-Пасічник Р. Роль пісні в житті Еммануїла Миська: мереживо спогадів доньки // Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2019. Вип. 40. С. 106–109.
Мисько-Пасічник Р. Спочатку начерк, спочатку шарж… або «легковажні» свідчення Еммануїла Миська // Фотографії старого Львова. 2018. URL: https://photo-lviv.in.ua/spochatku-nacherk-spochatku-sharzh-abo-lehkovazhni-svidchennya-emmanujila-myska-video/
Шмагало Р. Творчо-педагогічний феномен Еммануїла Миська // Вісник Закарпатської академії мистецтв. 2018. Вип. 11. С. 11–14.

Автор ВУЕ

Р. Е. Мисько-Пасічник

Покликання на цю статтю: Мисько-Пасічник Р. Е. Мисько, Еммануїл Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Мисько, Еммануїл Петрович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 15.10.2024