Деїфікація

Деїфіка́ція (лат. deifico, букв. — робити богом, обожнювати, від лат. deus — бог і лат. …ficatio з facere — робити) — наділення об’єкта (зокрема персони) божественною природою.

Для релігійної свідомості об’єктами деїфікації постають реальні або уявлювані особи, тварини, сили, природні стихії, соціальні інститути, явища і процеси соціального та приватного життя, час і простір, психічні феномени тощо. Завдяки персоніфікації, уособленню деїфіковані об’єкти набувають міфологічного контексту, посідають власне місце у пантеоні. Усталюються практики їх шанування, релігійного поклоніння. У релігійно-філософській свідомості такі об’єкти втрачають «земні» конкретно-образні риси, стають Божественними силами чи первнями (як-от Небо, Вогонь, Закон, Мудрість, Логос, Розум, Ідея). Обожнених персон наділяють харизмою, абсолютними чеснотами, велемудрістю, могутністю, здатністю творити чудеса та ін.

Так, з-поміж численних богів римського пантеону були: Конкордія (персоніфікація громадянської злагоди), Вікторія (уособлення перемоги), Лібертас (уособлення свободи) та ін. Для більшості давніх вірувань характерна практика богоуподібнення предків, померлих родичів. Типовим історичним явищем є деїфікація володарів, монархів, фараонів, імператорів (цілих династій, яким приписано родовід від богів), засновників релігійних, етико-філософських учень (Конфуцій, Сіддгартга Гаутама, Гуань Юй), героїв, політичних вождів, фундаторів неорелігій. У етнічних міфологіях та релігіях сакралізовано (див. Сакралізація), а зазвичай і деїфіковано рідну землю, батьківщину.