Коновалов, Дмитро Петрович

Конова́лов, Дмитро́ Петро́вич (22.03.1856, с. Іванівка Верхньодніпровського повіту, тепер Кам’янського району Дніпропетровської області, Україна — 06.01.1929, м. Ленінград, тепер Санкт-Петербург, Росія) — учений у галузі хімії фізичної, доктор хімічних наук (із 1885), член-кореспондент Російської академії наук (РАН; із 1921), академік АН СРСР (1923).

Коновалов, Дмитро Петрович
Народження	22.03.1856
Місце народження	Іванівка
Смерть	06.01.1929
Місце смерті	Ленінград
Alma mater	Санкт-Петербурзький гірничий університет
Напрями діяльності	хімія фізична

Життєпис

Народився в сім’ї дворянина, який мав чин колезького асесора і служив виборним суддею. Початкову освіту здобув вдома у приватних гувернерів. Пізніше навчався в класичній чоловічій гімназії м. Катеринослава (тепер м. Дніпро, Україна; 1866–1873). Вступив у Гірничий інститут м. Санкт-Петербурга (тепер Санкт-Петербурзький гірничий університет) на заводське відділення, отримав звання гірничого інженера першого розряду (1873–1878). Продовжив освіту на природничому відділенні фізико-математичного факультету Санкт-Петербурзького імператорського університету (тепер Санкт-Петербурзький державний університет; 1878–1880). Перші самостійні експериментальні дослідження виконував у лабораторії О. М. Бутлерова (1880). За сприяння Д. І. Менделєєва проходив стажування в Страсбурзькому університеті (1880−1881; Німеччина) в лабораторії А. Кундта (нім. August Adolph Eduard Eberhard Kundt; 1839–1894; Німеччина). Працював асистентом з аналітичної хімії в Санкт-Петербурзькому університеті (1882–1886). Захистив у 1884 дисертацію на тему «Про пружність пари розчинів» (рос. «Об упругости пара растворов»), одержав ступінь доктора філософії і магістра природничих наук Страсбурзького університету. У 1884 почав читати лекції з фізичної хімії як приват-доцент Санкт-Петербурзького університету.

Захистив докторську дисертацію за темою «Роль контактних дій в явищах дисоціації» (рос. «Роль контактных действий в явлениях диссоциации»;1885). Працював професором Санкт-Петербурзького університету (1886–1907), очолював кафедру загальної (неорганічної) хімії (1890–1907). Брав участь у Всесвітній виставці в м. Чикаго (США; 1893).

Працював директором Петербурзького Гірничого інституту (1903–1905). Отримав звання заслуженого професора Санкт-Петербурзького університету (1907). Працював директором Гірничого департаменту (1907–1908), пізніше — товаришем (заступником) міністра торгівлі і промисловості Російської імперії (1908–1915). Обраний ординарним професором Петроградського технологічного інституту (тепер Санкт-Петербурзький державний технологічний інститут; 1916–1918) — центру наукових досліджень з хімічної технології. 1918 повернувся у Катеринослав. До 1922 працював професором щойно заснованого Катеринославського університету (тепер Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара), де очолював кафедру органічної хімії, і Катеринославського гірничого інституту(тепер Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»). 1920–1922 очолював Державну хімічну лабораторію Катеринославського губраднаргоспу (губернська рада народного господарства), яка випускала препарати і ліки. 1921 обраний членом-кореспондентом РАН. 1922 повернувся у м. Петроград (тепер Санкт-Петербург), де працював президентом Головної палати мір і ваг (тепер Всеросійський науково-дослідний інститут метрології імені Д. І. Менделєєва), професором Петроградського технологічного інституту (1922–1929).

У 1923 обраний дійсним членом АН СРСР з хімії (перший із уродженців Катеринославщини і професорів Катеринославського університету); членом колегії Вищої ради народного господарства СРСР (1926).

Помер і похований на Новодівочому цвинтарі у м. Ленінграді (тепер Санкт-Петербург).

Наукова діяльність

Вивчав властивості розчинів. Проводив систематичні експериментальні дослідження, спрямовані на підтвердження хімічної теорії розчинів Д. Менделєєва. Займався кондуктометричними і термохімічними вимірюваннями для виявлення залежності електропровідності питомої розчинів від їхнього складу, що підтверджувало утворення в цих системах певних сполук. Довів, що електролітична електропровідність рідин за звичайної температури зумовлена явищами утворення хімічних сполук між розчиненим електролітом і надлишком розчинника. Відкрив особливий тип електролітів — сольвоелектроліти, які виявляють максимум електропровідності, що виникає внаслідок хімічної (кислотно-основної) взаємодії сольвоелектролітів (приклад — суміш аніліну й оцтової кислоти). Це відкриття підтвердило правильність поглядів на хімічну концепцію розчинів. Досліджував теплові явища: виділення теплоти у ході змішування амінів (аніліну і диметиланіліну) із кислотами (оцтовою, пропіоновою та масляною), помітне зростання теплового ефекту під час переходу системи анілін — масляна кислота у систему анілін — оцтова кислота. Дійшов висновку, що як електропровідність, так і теплові ефекти зумовлені однією причиною — хімічною взаємодією речовин у розчині.

Займався дослідженнями властивостей бінарних рідких сумішей.

Виявлені ученим закономірності отримали назву законів Коновалова:

пара насичена, що перебуває у рівновазі над бінарним розчином, збагачена компонентом, додавання якого до рідини знижує температуру кипіння або підвищує тиск насиченої пари;
точки максимуму і мінімуму на кривих діаграми стану відповідають розчинам, склад яких однаковий зі складом рівноважної з ними пари;
зі збільшенням концентрації будь-якого компонента бінарної суміші у рідинній фазі зростає також його концентрація у газовій фазі (парі).

Цікавився питаннями термохімії. Встановив формулу для розрахунку теплоти згорання органічних речовин.

Займався дослідженнями у галузі каталізу. Довів, що каталізатор залишається по закінченні реакції у незмінному вигляді, але бере участь у циклі хімічних перетворень. Обґрунтував наявність на поверхні каталізатора активних центрів. Пояснив зв’язок каталізу з адсорбцією, відкрив явище автокаталізу та вивів рівняння, що описує швидкість автокаталітичних реакцій (одночасно з В. Оствальдом).

Автор понад 40 наукових праць.

У співавторстві із професором Л. Ф. Фокіним (1881–1937; Росія) написав підручник хімічної технології, що складається з двох частин(1924–1925). Перша частина написана Коноваловим — «Матеріали і процеси хімічної технології» (рос. «Материалы и процессы химической технологии»), друга —Фокіним —«Методи і знаряддя хімічної техніки» (рос. «Методы и орудия химической техники»).

Керував експериментальною роботою студентів Петербурзького університету, організовував практичні заняття і дослідження з фізичної хімії. Серед найвідоміших учнів — академіки М. Вревський (1871–1929; тепер Росія), О. Байков, О. Бродський, С. Рогінський (1900; тепер Білорусь — 1970; тепер Росія), професори Є. Бірон (1874; тепер Польща — 1919; тепер Росія), В. Курбатов (1878–1957; тепер Росія), В. Яковлєв (1865–1924; тепер Росія), Г. Антонов (1880; тепер Польща — 1959; США), А. Доброхотов (1868; тепер Білорусь — 1942; тепер Росія), В. Н. Верховський (1873–1947; тепер Росія), В. В. Курилов (1867–1921; тепер Росія).

Визнання

Премія ім. Д. І. Менделєєва Російського фізико-хімічного товариства (1914).

Додатково

Державна хімічна лабораторія Катеринославського губраднаргоспу у різних джерелах зустрічається під назвами «лабораторія хімічних виробництв», «інститут прикладної хімії», «науково-дослідний хіміко-енергетичний інститут».

Цитата

Коновалов — великий трудар науки. Обдарований яскравим талантом дослідника, він був тонким експериментатором, вдумливим теоретиком і блискучим лектором. Не дивно тому, що Коновалов залишив глибокий слід у вітчизняній і світовій науці і по праву може вважатися одним із творців сучасної фізичної хімії.
Цит. за: Історик науки Ю. І. Соловйов (доктор хімічних наук) і О. Я. Кіпніс (кандидат хімічних наук).

Пам’ятаю, в дитинстві, ми, діти, з вікна нашої квартири при хімічній лабораторії Петербурзького університету любили дивитись на юрби, дійсно юрби, студентів, що йшли з його лекцій. Пам’ятаю шум від аплодисментів, який слухала заглушеними за стіною. В його аудиторію прагнули не одні природничники, але і юристи, філологи та ін… Словом, тут можна було зустріти представників усіх факультетів. У мене зберігся лист академіка Вернадського до мого батька від 12 грудня 1923 р. з такою припискою: «Яскраво пам’ятаю до цих пір ваші лекції з фізичної хімії і скільки вони мені дали в молодості....
О. Д. Доброклонська, мистецтвознавець, дочка Д. П. Коновалова.

Праці

Ueber die Dampfspannungen der Flüssigkeitsgemische : Inaugural Dissertation. Leipzig : Metzger & Wittig, 1881. 20 s.
Роль контактных действий в явлениях. Санкт-Петербург : Типография В. Демакова, 1885. 74 с.
Гальванопроводность // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. Санкт-Петербург, 1892. Т. 8 : Гальванизм — Герберштейн. С. 39–47.
Промышленность Соединенных Штатов Америки и современные приемы технической технологии : Металлы. Нефть. Дерево. Химические производства. Санкт-Петербург : Типолитография С. В. Волпянского, 1894. 158 с.
Растворы // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона : в 86 т. Санкт-Петербург, 1899. Т. 26 : Развод — Репьёвка. С. 322–331.
Материалы и процессы химической технологии. Петроград : Науч. хим.-тех. изд-во, 1924. Ч. 1. 104 с. ; 1925. Ч. 2. 275 с.
Об упругости пара растворов. 3-е изд. Ленинград : Изд-во АН СССР, 1928. 74 с.
Избранные труды : в 2 т. / [Ред. И. П. Грагеров]. Киев : Наукова думка, 1974. Т. 1. 335 с. ; Т. 2. 519 с.

Література

Байков А. А. Дмитрий Петрович Коновалов : Биографический очерк. Ленинград : Изд-во АН СССР, 1928. 19 с.
Байков А. А. Дмитрий Петрович Коновалов : Биографический очерк // Собрание трудов. Москва ; Ленинград : Изд-во АН СССР, 1952. Т. 1. С. 186–192.
Соловьев Ю. И., Кипнис А. Я. Дмитрий Петрович Коновалов (1856–1929). Москва : Наука, 1964. 194 с. (Научно-биографическая серия / АН СССР).
Чабан М. Дмитро Коновалов // Птахи з гнізда Придніпров’я. Дніпропетровськ : ВАТ «Дніпрокнига», 2005. С. 352–365.
Коваленко В. С., Варгалюк В. Ф., Стець Н. В. Перший член Академії наук СРСР з Катеринослава (до 160-річчя з дня народження Д. П. Коновалова) // Вісник Дніпропетровського університету. Серія : Хімія. 2016. Т. 24. № 2. С. 134–142.
Коваленко В. С., Варгалюк В. Ф., Стець Н. В. Академік Дмитро Петрович Коновалов. Дніпро : Ліра, 2017. 148 с. (Серія «Видатні постаті університету»).

Автор ВУЕ

Покликання на цю статтю: Стець Н. В., Варгалюк В. Ф. Коновалов, Дмитро Петрович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Коновалов, Дмитро Петрович (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 21.03.2026