Бродський, Олександр Ілліч

Бро́дський, Олекса́ндр Іллі́ч (19. 06. 1895, м. Катеринослав, тепер м. Дніпро, Україна — 21. 08. 1969, м. Київ, тепер Україна) — вчений у галузі хімії фізичної, доктор хімічних наук (1926), академік АН УРСР (1939), член-кореспондент АН СРСР (1943), заслужений діяч науки УРСР (1965), лауреат Державної (Сталінської) премії (1946).

Бродський, Олександр Ілліч (Бродський, Олександр Ілліч)
Народження	19.06.1895
Місце народження	Дніпро
Смерть	21.08.1969
Місце смерті	Київ
Alma mater	Національний технічний університет «Дніпровська політехніка»
Напрями діяльності	хімія фізична

Життєпис

Народився в сім’ї інженера. Закінчив реальне училище м. Катеринослава (тепер м. Дніпро, Україна; 1913), вступив до Катеринославського гірничого інституту (тепер Національний технічний університет «Дніпровська політехніка») на металургійний факультет (1913). Працював 1916–1917 у м. Петрограді (тепер Санкт-Петербург, Росія) у лабораторії професора Л. Чугаєва, одночасно — старшим лаборантом на дослідному заводі хімічного комітету Головного артилерійського управління. 1918 переїхав до м. Одеси, де працював завідувачем хімічного відділенням Чорноморського хімічного кооперативного товариства, організовував виробництво деяких фарб та медикаментів. Повернувся до м. Катеринослава (1918), працював у студентському кооперативі (1918–1920). Брав участь в організації Державної лабораторії хімічних виробництв Ради народного господарства (1920–1921), створеної за ініціативою академіка Д. Коновалова. У лабораторії очолював один із відділів, налагодив виробництво деяких дефіцитних медикаментів. 1920–1921 продовжував здобувати освіту на хімічному відділенні Катеринославського університету (тепер Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара). 1921–1922 закінчив освіту в Московському державному університеті (тепер Московський державний університет імені М. В. Ломоносова) на природничому відділенні фізико-математичного факультету за спеціальністю «Фізична хімія». 1922–1930 працював в Інституті народної освіти м. Катеринослава (тепер Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара) спочатку асистентом кафедри біохімії (1922–1923), пізніше — доцентом і завідувачем кафедри хімії фізичної (1923–1930). Одночасно працював в Інституті фізичної хімії (тепер Інститут фізичної хімії імені Л. В. Писаржевського НАН України) (від 1927 до кінця життя) — завідувачем відділами електрохімії розчинів (від 1930); хімії ізотопів (від 1937); хімічної будови та реакційної здатності (від 1963); директором (1939–1969).

1926–1934 — професор кафедри фізичної хімії Медичного (тепер Дніпровський державний медичний університет) та Гірничого (тепер Національний технічний університет «Дніпровська політехніка») інститутів.

1930−1941 був професором та завідувачем кафедри фізичної хімії Дніпропетровського хіміко-технологічного інституту (тепер — Український державний університет науки і технологій).

Помер і похований у м. Києві.

Наукова діяльність

Перше наукове дослідження — одержання пероксиду гідрогену (перекису водню) із надсульфатних кислот — виконав під керівництвом академіка Л. Писаржевського. Дипломну роботу на тему «Електрозбудлива сила реакції HgI +KBr = HgBr + KI» (рос. «Электровозбудительная сила реакции HgI +KBr = HgBr + KI», 1922) виконував під керівництвом професора І. Каблукова.

Займався вивченням впливу розчинника (див. Розчинники) на електродні потенціали та електрорушійні сили. З погляду термодинаміки розглянув вплив розчинника на хімічну рівновагу, встановив залежності, що пов’язують константи рівноваги, вільну енергію реакції та електрорушійні сили гальванічних елементів із розчинником. Описав кількісну залежність електродного потенціалу від діелектричної проникності розчину, що стало важливим внеском у теорію електролітів. За результатами досліджень захистив докторську дисертацію «Хімічна рівновага і розчинник» (рос. «Химическое равновесие и растворитель», 1926).

Під його керівництвом уперше в СРСР отримано воду важку (дейтерієву воду), що стало основою для наступних досліджень у галузі енергетики атомної (1934). Розробив методи отримання концентратів важкого Оксигену (1937) та важкого Нітрогену (1949), які використовували в ядерних дослідженнях.

Уперше застосував стабільні ізотопи для дослідження механізмів хімічних реакцій, зокрема ізотопного обміну Гідрогену, Оксигену, Сульфуру та Нітрогену. Вивчав механізми реакцій за участю неорганічних та органічних сполук та реакцій за участю вільних радикалів.

Автор понад 300 наукових праць.

Підручник із хімії фізичної О. Бродського неодноразово перевидавали, перекладали іноземними мовами. Постулати, висловлені в ньому, визначили зміст викладання цього розділу хімії у вищій школі.

Лідер школи фізико-хіміків УРСР та СРСР. Серед його учнів академік В. Походенко, доктори наук, професори І. Грагеров (1917–2012; тепер Україна), О. Афанасьєв (1902–1987; тепер Україна), В. Луньонок-Бурмакіна (1928; тепер Україна), В. Кошечко; доктори наук Б.Геллер (1911–1992; тепер Україна), Н. Висоцька (нар. 1929; тепер Україна), М. Алексанкін (1931; тепер Росія — 2008; Україна), Л.Дегтярьов (нар. 1937; Україна); кандидати хімічних наук Г. Міклухін (1912–1955; тепер Україна), О. Скарре (1906–1968; тепер Україна), Л.Гордієнко (нар. 1929; тепер Україна).

Визнання

Премія ім. М. Г. Кучерова АН СРСР за роботи в галузі термодинаміки та електрохімії розчинів (1927); премії Дніпропетровського обкому КП(б)У та Комітету з хімізації УРСР за науково-дослідні роботи з одержання важкої води (1934–1936); премія ім. Л. В. Писаржевского АН УРСР за дослідження в галузі механізму хімічних реакцій (1965).

Почесний член Всесоюзного хімічного товариства ім. Д. І. Менделєєва та Польської АН (1963).

Орден Трудового Червоного прапора і медаль «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941–1945 рр.» (1945).

Орден Леніна (1953).

Герой Соціалістичної Праці (1969).

Додатково

Визначальними рисами особистості вченого були високі моральні якості — порядність, доброзичливість, внутрішня інтелігентність, шляхетність. Грав на фортепіано], захоплювався поезією, літературою і живописом. Був поціновувачем кіномистецтва, особливо італійського неореалізму, книголюбом, шанувальником букіністичної книги. Зібрав колекцію рідкісних видань.

Цитата

Журналістка Елада Волкова: «…він не був «щасливчиком». Основа його успіхів — величезна працездатність, висока організованість, винятковий дар наукового передбачення і, головне, — щира відданість науці…». Цит за: Як відкривали важку воду. Академік Олександр Ілліч Бродський до 80-річчя відкриття важкої води // День, 18 квітня 2025. https://day.kyiv.ua/article/istoriya-i-ya/yak-vidkryvaly-vazhku-vodu

Праці

Современная теория электролитов. Ленинград : ОНТИ — Госхимтехиздат, 1934. 256 с.
Физическая химия : в 2 т. Москва : Госхимиздат, 1948.
Химия изотопов. Москва : Академия наук СССР, 1952. 352 с.
Избранные труды : в 2 т. Киев : Наукова думка, 1974.

Література

Александр Ильич Бродский: К 60-летию со дня рождения // Український химічний журнал. 1955. Т. 21. Вып. 4. С. 431–434.
Грагеров И. П., Стражеско Д. Н. Научная деятельность А. И. Бродского // Бродский А. И. #Избранные труды : в 2 т. Киев : Наукова думка, 1974. Т. 1. С. 12–39.
Походенко В. Д. Александр Ильич Бродский. Киев : Наукова думка, 1988. 68 с.
Коваленко В. С., Варгалюк В. Ф., Стець Н. В. Академік Олександр Ілліч Бродський. Дніпровськ : Дніпровський національний університет імені Олеся Гончара, 2014. 160 с.
Коваленко В. С. , Варгалюк В. Ф., Стець Н. В. Одержання перших у СРСР зразків важкої води в лабораторії О. І. Бродського // Вісник Дніпропетровського університету. Серія: Хімія. 2015. Т. 23. Вип. 1. С.71−77.
Кіржаєва І. Г. Взаємовідносини академіка О. І. Бродського з українськими письменниками та художня колекція родини Бродських (за документами Інституту архівознавства НБУВ) // Рукописна та книжкова спадщина України. 2018. Вип. 22. С. 141–149.

Автор ВУЕ

Н. В. Стець

В. Ф. Варгалюк

Покликання на цю статтю: Стець Н. В., Варгалюк В. Ф. Бродський, Олександр Ілліч // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Бродський, Олександр Ілліч (дата звернення: 11.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 16.06.2025