Колесса, Філарет Михайлович

Колéсса, Філарéт Михáйлович (17.07.1871, с. Татарське, тепер с. Піщани, Стрийського району Львівської області, Україна — 03.03.1947, м. Львів, тепер Україна) — фольклорист, музикознавець, етнограф, літературознавець, композитор, громадський діяч, педагог; засновник української етномузикології; дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка (з 1909), академік Всеукраїнської академії наук України (з 1929), член Слов’янського інституту в м. Празі (з 1936). Брат О. Колесси, двоюрідний брат М. Менцинського, батько М. Колесси.

Колесса, Філарет Михайлович
Народження	17.07.1871
Місце народження	Піщани
Смерть	03.03.1947
Місце смерті	Львів
Місце поховання	Личаківський цвинтар
Alma mater	Віденський університет, Львівський національний університет імені Івана Франка
Напрями діяльності	фольклористика, етномузикологія, етнографія, музичне мистецтво, літературознавство, педагогіка, громадська діяльність

Життєпис

Народився в сім’ї греко-католицького священника. Дитинство провів у с. Ходовичі (тепер Стрийського району Львівської області).

Середню освіту здобув у Стрийській гімназії (1883–1891).

1891–1892 навчався у Віденській духовній семінарії та на теологічному факультеті Віденського університету, де слухав лекції з гармонії у А. Брукнера.

1892–1896 — студент філософського факультету (українська і класична філологія) Університету Франці І в м. Львові (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). Вчительський іспит склав 1900.

Від 1898 і до виходу на пенсію 1929 викладав у Державних академічних гімназіях м. Львова (1898–1900, 1907–1929), м. Стрия (1900–1901), м. Самбора (1901–1907). Одночасно працював у Вищому музичному інституті ім. М. Лисенка (тепер Львівська національна музична академія імені М. В. Лисенка), викладав теорію музики та гармонію (1908–1910).

1906–1907 перебував на науковому стажуванні: у м. Відні відвідував заняття Г. Адлера, В.&nbspЯгича, у м. Берліні знайомився з роботою фонограмархіву, у м. Стокгольмі збирав інформацію з історії козаччини. 1918 за працю «Про віршову і музичну форму українських речитативних пісень» здобув ступінь доктора філософії зі слов’янської філології.

Засновник фольклористичної педагогіки в Галичині: 1921–1923 очолював кафедру усної словесності в Таємному українському університеті, де читав лекції з усної словесності, які лягли в основу підручника-хрестоматії «Українська усна словесність» (1938).

Від січня 1930 — керівник кафедри української етнографії при Історично-філологічному відділі ВУАН. У жовтні 1933 позбавили звання академіка (повернули в грудні 1939) та звільнили з академії.

Восени 1939 очолив кафедру фольклору та етнографії Львівського державного університету (тепер Львівський національний університет імені Івана Франка). Від січня 1940 також керівник Львівської філії Інституту мистецтвознавства, фольклору та етнографії АН УРСР (ІМФЕ; тепер Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України) та директор Львівського державного етнографічного музею (тепер Музей етнографії та художнього промислу Інституту народознавства НАН України).

Похований на Личаківському цвинтарі.

Творчість

Композиторство

Компонувати почав у шкільні роки: гармонізував власноручно записані народні мелодії із с. Ходовичі для поповнення репертуару гімназіального хору, яким керував у старших класах. Займався самоосвітою, брав уроки в О. Нижанківського, М. Солтиса, листувався з приводу композиції з М. Лисенком.

На зламі 19–20 ст. — один із найпопулярніших композиторів Галичини. Член львівського співочого товариства «Боян», на першому конкурсі якого за в’язанку щедрівок «На щедрий вечір» і хор «Ой умер старий батько» на слова Т. Шевченка здобув другу премію (1893). Автор музичних обробок українських народних пісень (циклів «Вулиця», 1895; «Обжинки», 1898; «Гагілки», 1901; «Наша дума», 1902), оригінальних хорових творів на слова Т. Шевченка («Було колись…», «Утоптала стежечку»), О. Олеся («На чужині»), Б. Лепкого («Що то за грім»), О. Маковея («Жовнярські похорони»), В. Щурата («Думка на чаті»), О. Духновича («Я русин»).

Член Комітету 1894/1895 для запису та публікації народних мелодій; Музичного товариства імені Миколи Лисенка (з 1903); Союзу українських професійних музик (з 1934), музикознавчої комісії НТШ (з 1936).

Фольклористика

Спричинився до розвитку основних фольклористичних спеціалізацій: музичної етнографії, народномузичної транскрипції, редагування та упорядкування пісенних збірників, наукової інтерпретації, популяризації.

Багаторічний член і керівник (1926–1939) Етнографічної комісії НТШ.

Наукові дослідження провадив у межах проєктів, які ініціювали Етнографічна комісія НТШ (корпус «Український фольклор»), австрійський уряд (корпус «Народна пісня в Австрії»), кураторія Луцького шкільного округу (збірка волинського фольклору), Леся Українка та К. Квітка (збереження репертуару кобзарів і лірників), І. Панькевич (видання закарпатського фольклору), Львівський філіал ІМФЕ (фольклор Радянської України).

Музично-етнографічні експедиції проводив на Підгір’ї та Перемишльщині (1897–1907), Бойківщині (1910), Лемківщині (1911–1913), Поліссі (1932), Закарпатті (1910, 1912, 1929), Гуцульщині (1924–1939). Обирав для досліджень переважно окраїнні українські землі або «межові» території, вивчав місцеві музичні діалекти та переконливо доводив їхню одвічну українськість.

У серпні 1908 відбув поїздку на Полтавщину для запису репертуару кобзарів і лірників, яку спонсорувала Леся Українка. Результатом експедиційної, транскрипційної, аналітичної праці стали опубліковані «Мелодії українських народних дум» у 2 т. (1910, 1913).

У доробку народномузичні твори, занотовані з голосу І. Франка, О. Роздольського, Б. Лепкого, М. Павлика, о. Г. Костельника, К. Трильовського.

Один із перших у Галичині для запису народних мелодій використав фонограф (1908). Був серед організаторів і керівником одного з перших у центрально-східній Європі фонограмархіву народної музики, заснованого 1908 при музеї НТШ.

Укладач фольклорних збірників, матеріал до яких збирав під час експедицій: «Народні пісні з галицької Лемківщини» (1929), «Народні пісні з південного Підкарпаття» (1923), «Народні пісні з Підкарпатської Руси» (1938), «Музичний фольклор з Полісся» (у співпраці з К. Мошинським, 1995), «Волинські народні пісні з архіву Філарета Колесси» (2021). Редактор праці І. Колесси «Галицько-руські народні пісні з мелодіями з Ходович» (1902); консультант і транскриптор мелодій до монографії В. Шухевича «Гуцульщина» (1902, 1904); транскриптор та упорядник фонографічних записів О. Роздольського до другої частини «Мелодії гаївок» монографії В. Гнатюка «Гаївки» (1909); автор передмови до праці Я. Сєнчика та Л. Плосайкевича «Мелодії українських народних пісень з Поділля і Холмщини» (1916).

Народну творчість досліджував у її історичному розвитку, комплексно підходив до аналізу вербального й музичного компонентів твору, літературно-фольклорних та міжслов’янських зв’язків. Вивчав українську народнопісенну ритміку («Ритміка українських народних пісень», 1906–1907), еволюцію народнопісенного стилю («До питання про український музичний стиль», 1907), обрядові («Старинні мельлодії українських обрядових пісень (весільних і колядок) на Закарпатті», 1934; «Мельодії гаївок», 1909) та інші жанри української народної творчості, зокрема, думи («Українські народні думи у відношенні до пісень, віршів і похоронних голосінь», 1920); пісенні новотвори («Українська народна пісня в найновішій фазі свойого розвитку», 1928), проблеми психології народного мислення («Вірування про душу й загробне життя в українській похоронній і поминальній обрядності», 1930), музичних діалектів («Характеристичні признаки мелодій народних пісень з Лемківщини», 1930; «Народна музика на Поліссі», 1939; «Народнопісенні мелодії українського Закарпаття», 1945). Автор компаративістичних досліджень («Карпатський цикл народніх пісень (спільних українцям, словакам, чехам і полякам)», 1929; «Балада про дочку-пташку в слов’янській народній поезії», 1934), студій з історії музичної фольклористики («З царини української музичної етнографії», 1925; «Історія української етнографії», 2005). Обґрунтував концепцію про народне походження українського епосу («Про ґенезу українських народніх дум», 1921; «Речитативні форми в українській народній поезії», 1927; «Хмельниччина в українських народних піснях і думах», 1940). Перший подав узагальнені енциклопедичні огляди української народної музики («Огляд українсько-руської народної поезії», 1905).

Дослідник творчості М. Лисенка («Спогади про Миколу Лисенка», 1947; «Народний напрям у творчості М. Лисенка», 1913), М. Шашкевича («Про віршову форму поезії Маркіяна Шашкевича», 1911), Т.&nbspШевченка («Студії над поетичною творчістю Тараса Шевченка», 1939) та І. Франка («Народнопісенна ритміка в поезіях Івана Франка», 1941; «Улюблені українські народні пісні Івана Франка», 1946).

Учасник міжнародних конгресів фольклористів, музикознавців і філологів у містах Відні (1909), Лондоні (1911), Празі (1924, 1928, 1929), Кракові (1927), Антверпені (1930), Варшаві (1934). Співпрацював з українськими та зарубіжними вченими і мистцями: М. Лисенком, І. Франком, С. Людкевичем, В. Гнатюком, О. Роздольським, М. Грушевським, К. Грушевською, Лесею Українкою, К. Квіткою, І. Панькевичем, Ю. Соколовим, Б. Бартоком, К. Мошинським, композиторами, музикознавцями І. Г. Р. Кроном (1867–1960; Фінляндія), Е. М. фон Горнбостелем (1877; тепер Австрія — 1953; Велика Британія), психологом, музикознавцем О. Абрагамом (1872–1926; тепер Німеччина), М. Мурком, композитором, фольклористом Л. Лайтом (1892–1963; тепер Угорщина), Ї. Гораком та ін.

Визнання

1971 в Народному домі в с. Ходовичі відкрито музей-кімнату Колесси (тепер Літературно-меморіальний музей академіка Філарета Колесси). Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України 1997 заснувало Премію імені Ф. М. Колесси, яку присуджує Президія НАН України за видатні наукові роботи в галузі української фольклористики, етнології, народознавства та музикології.

Іменем Колесси названо кафедру української фольклористики Львівського національного університету імені Івана Франка (1991). Від 2007 що два роки на кафедрі проводять Колессівські читання.

Меморіальні дошки встановлено на фасадах будинку НТШ у м. Львові на вул. Винниченка, 24 та Академічної гімназії у м. Стрию.

На честь Колесси названо вулиці в Галицькому районі м. Львова, у містах Стрию та Стебнику, а також у с. Ходовичі Львівської області.

У с. Піщани 30.10.2021 встановлено погруддя Колесси, скульптор Т. Мороз.

Праці

• Ритміка українських народних пісень. Львів : Друкарня Наукового товариства імені Шевченка, 1907. 253 с.
• Українська усна словесність. Львів : Просвіта, 1938. 645 с.
• Мелодії українських народних дум. Київ : Наукова думка, 1969. 586 с.
• Музикознавчі праці. Київ : Наукова думка, 1970. 592 с.
• Фольклористичні праці. Київ : Наукова думка, 1970. 416 с.
• Музичні твори. Київ : Наукова думка, 1972. 456 с.
• Історія української етнографії. Київ : Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського, 2005. 367 с.
• Обнова української етнографії й фольклористики на Західних областях УРСР. Листування Ф. Колесси й М. Азадовського / Упоряд. І. Коваль-Фучило. Київ : Логос, 2011. 239 с.
• Університетські виклади про український фольклор і фольклористику : у 13 зошитах. Львів : Сполом, 2022. Зошити VІІІ–ІХ: Групи, зв’язані з народним календарем і господарськими сезонами. 144 с.

Література

1. Квітка К. Філарет Колесса // Музика. 1925. № 11–12. С. 408–417.
2. Шуст Я. Ф. М. Колесса. Київ : Мистецтво, 1955. 60 с.
3. Грица С. Філарет Михайлович Колесса. Київ : Державне видавництво образотворчого мистецтва і музичної літератури УРСР, 1962. 112 с.
4. Грица С. Видатний дослідник фольклору Слов’янщини // Народна творчість та етнографія. 1971. № 4. С. 46–58.
5. Гошовский В. Академик Филарет Колесса // Советская музыка. 1971. № 9. С. 106–111.
6. Родина Колессів у духовному та культурному житті України кінця ХІХ–ХХ століття. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2005. 476 с.
7. Довгалюк І. Архів Філарета Колесси у Львові // Родина Колессів — спадкоємність науково-мистецьких традицій. Львів : Львівський національний університет імені Івана Франка, 2013. С. 14–32.
8. Довгалюк І. Життєвими та науково-творчими шляхами академіка Філарета Колесси // Вісник Наукового товариства імені Шевченка. 2021. Ч. 65. С. 43–49.
9. Довгалюк І. Ранній період життєпису Філарета Колесси: становлення народознавчих зацікавлень // Музикознавча думка Дніпропетровщини. 2024. Вип. 26 (1). С. 156–174.

Автор ВУЕ

І. С. Довгалюк

І. М. Коваль-Фучило

Покликання на цю статтю: Довгалюк І. С., Коваль-Фучило І. М. Колесса, Філарет Михайлович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Колесса, Філарет Михайлович (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.03.2025