Колаковський, Лєшек

2007.10.23. -Leszek Kolakowski Foto Mariusz Kubik.jpg

Колако́вський, Лє́шек (пол. Kołakowski Leszek; 23.10.1927, м. Радом, Польща — 17.07.2009, м. Оксфорд, Велика Британія) — філософ, есеїст, письменник, громадський діяч.

Колаковський, Лєшек

(Kołakowski, Leszek)

Народження 23.10.1927
Місце народження Радом, Польща
Смерть 17.07.2009
Місце смерті Оксфорд, Велика Британія
Місце поховання Варшава, Польща
Alma mater Варшавський університет, Варшава
Напрями діяльності філософія, літературна творчість, громадська діяльність


Відзнаки

Ордени Орден Білого Орла
Премії Премія миру німецьких книготорговців (1977), премія Еразма (1983), премія Алексиса де Токвіля (1994), премія Центру імені Джона Клюге при Бібліотеці Конгресу США (2004), Єрусалимська премія (2007)


Життєпис

Батько — педагог і журналіст — загинув у 1943 від рук гестапо. В умовах заборони нацистами шкіл на окупованій території самостійно опановував мови, літературу, отримав домашню освіту.

Навчався в університеті м. Лодзь і Варшавському університеті, вступив до Польської об’єднаної робітничої партії. 1949 одружився з Т. Диненсон, працював у Інституті підготовки наукових кадрів. Здійснив поїздку до СРСР (1950), що розчарувала його і спонукала до опозиційних настроїв. Після ззахисту дисертації з філософії (1953) викладав у Варшавському університеті (1959–1968), очолював кафедру історії сучасної філософії і редакцію польського часопису «Studia Filozoficzne» («Філософські студії»). 1966 після виступу перед університетською молоддю був виключений з партії, усунутий від керівництва кафедрою. 1968 був звільнений з роботи й емігрував.

Працював як запрошений професор в Університеті Мак Гілла в м. Монреалі, в Каліфорнійському університеті у м. Берклі. З 1970 — старший науковий співробітник Коледжу Всіх святих Оксфордського університету. 1971 опублікував у польському часописі «Культура» в м. Парижі есе «Тези про надію і безнадійність», резонансні для польського опозиційного руху. Працював за сумісництвом в Єльському університеті (1974), у 1981–1994 — в Чиказькому Інституті соціальних досліджень. Брав участь в організації протестів громадськості на Заході проти політичних репресій у Польщі. Протягом 1977–1980 був закордонним представником Комітету Суспільної Самооборони «КОР» (пол. Komitet Samoobrony Społecznej «KOR» — KSS KOR). Став одним із засновників Фонду допомоги польській незалежній літературі й науці (1982). Після поїздки до Польщі (1988) брав активну участь у громадському житті батьківщини.

Похований 29 липня 2009 у м. Варшаві на Військовому цвинтарі Повонзки.

Наукова діяльність

Починав як прихильник марксизму, згодом став його критиком. Проаналізував витоки, теорію, розвиток і напрями марксизму в дослідженні «Główne nurty marksizmu. Powstanie — rozwój — rozkład» («Основні напрями марксизму. Виникнення — розвиток — розпад», 1976–1978). Вважав утопічні ідеали регулятивними знаками, а не конструктивними ідеями, називав марксизм сумішшю романтичної ілюзії і безкомпромісного історичного детермінізму. Критикував західних марксистів; стверджував, що універсальність і легкість пояснень та «спокуса владою» дозволяють марксизму гіпнотизувати своїх прихильників. Вважав його вірою без Бога під виглядом наукового знання.

У ранніх роботах розглядав релігію як відчуження; пізніше у праці «Religion: If There is No God : on God, the Devil, Sin and Other Worries of the So-called Philosophy of Religion» («Якщо Бога немає… Про Бога, диявола, гріх та інші гіркоти так званої філософії релігії», 1982) намагався зрозуміти її з антропологічної, історичної і культурної перспективи і називав основним стимулом розвитку культури.

Відкидав тезу про монополію науки на істину. Культуру розглядав як спробу долання відчуження від світу та бажання налагодити із ним зв’язок. Обґрунтував концепцію міфу як відгуку людини на байдужість світу та можливості побачити світ по-іншому.

Запропонував оригінальні історико-філософські підходи до філософії Б. Спінози, Б. Паскаля, Е. Гуссерля, А. Бергсона, позитивізму, З. Фройда та релігійної течії янсенізму у Нідерландах.

Стверджував, що нормативний етичний кодекс звільняє людину від відповідальності, знижує самокритичність і чутливість і часто не спрацьовує у конкретних життєвих ситуаціях. Запропонував ідею безкодексної моральності, в основі якої лежать сумління, моральна чутливість та усвідомлення відповідальності автономної особистості у ситуації морального вибору.

Обстоював необхідність неконсеквентності (непослідовності) як форми індивідуальної людської позиції, заснованої на усвідомленні суперечливості світу та можливості власної помилки.

Наголошував на існуванні у людей потреби в знанні про розрізнення між правильним і хибним задля збереження суспільства і самоповаги. У численних есе осмислював моральні орієнтири існування людини та соціуму, поєднуючи простоту і гумор, іронію і скептицизм із вірою у можливість солідарності і розвиток культури.

Праці

Автор кількох десятків філософських праць, есеїв, казок. Найвідоміші праці: «Нариси католицької філософії» («Szkice o filozofii katolickiej»; 1955), «Релігійна свідомість і церква. Дослідження неконфесійного християнства сімнадцятого століття» («Świadomość religijna i więź kościelna. Studia nad chrześcijaństwem bezwyznaniowym siedemnastego wieku»; 1965); цикл з трьох томів: «Основні напрями марксизму. Виникнення» («Główne nurty marksizmu. Powstanie», 1976), «Основні напрями марксизму. Розвиток» («Główne nurty marksizmu. Rozwój», 1977), «Основні напрями марксизму. Розпад» («Główne nurty marksizmu. Rozkład», 1978); «Мої правильні погляди на все» («Moje słuszne poglądy na wszystko»; 2000) та ін.

Визнання

Лауреат Премії миру німецьких книготорговців (1977), Премії Еразма (1983), Премії Алексиса де Токвіля (1994), Премії Центру імені Джона Клюге при Бібліотеці Конгресу США (2004), Єрусалимської премії (2007), кавалер Ордену Білого Орла (1997, пол. Order Orła Białego). Член Польської академії наук (з 1991).

Додатково

З кінця 1980–х років часто виступав у польських мас-медіа, співпрацював з «Gazeta Wyborcza» Адама Міхніка, вів на телебаченні програми філософської тематики.

Дочка філософа Аґнешка Колаковська (нар. 1960) є філософинею, публіцисткою і перекладачкою.

Цитати про Лєшека Колаковського

«Своє призначення Колаковський бачив у тому, щоб бути блазнем при жерцях — тих, хто проголошує великі універсальні теорії. Почуття гумору є, власне, однією з тих ознак, які міцно єднають його зі світом «центральноєвропейських джентльменів»: їхній гумор, часто «гумор повішеного», був надійним способом зберегти психічне здоров’я та здоровий глузд в умовах, коли навколо господарює зло».

 (Грицак Я. Від упорядника // Колаковський Л. Похвала неконсеквентності або Як бути консервативно-ліберальним соціалістом / Пер. з пол., англ. Б. Матіяш, уклад. Я. Грицак. Київ : Грані-Т, 2012. С. 24).


Праці

  • Р о с. п е р е к л. — Небесный ключ, или Назидательные рассказы из Священной истории, собранные для наставления и предостережения / Пер. с пол. Ю. Чайникова. Санкт-Петербург : Издательство Ивана Лимбаха, 2016. 176 с.
  • У к р. п е р е к л. — Чотири казки про ідентичність // Незалежний культурологічний часопис «Ї». 1998. № 13. С. 62–82.
  • Міні-лекції на максі-теми / Пер. з пол. Р. Харчук. Київ : Основи, 1999. 133 с.
  • Мої правильні погляди на все / Пер. з пол. С. Яковенка. Київ : Києво-Могилянська академія, 2005. 280 с.
  • Тези про надію і безнадійність / Пер. з пол. К. Москальця // Критика. 2010. № 5–6. С. 42–47.
  • Похвала неконсеквентності або Як бути консервативно-ліберальним соціалістом / Пер. з пол., англ. Б. Матіяш, уклад. Я. Грицак. Київ : Грані-Т, 2012. 312 с.

Література

  1. Москалець К. Колаковський: слушна неочевидність // Гра триває. Літературна критика та есеїстика. Київ : Факт, 2006. 240 с.
  2. Карпинский В. Лешек Колаковский: набросок к портрету // Новая Польша. 2012. № 9. С. 75–80.
  3. Шевчук Д. Мистецтво бути неконсекветним // Критика. 2013. № 7–8. С. 36–37.
  4. Бондаревська І. А. Утопія і нігілізм: Філософські уроки Лєшека Колаковського // Наукові записки Національного університету «Києво-Могилянська академія». Філософія і релігієзнавство. 2018. Т. 1. С. 35–42.

Автор ВУЕ

Ю. Д. Доброносова


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Доброносова Ю. Д. Колаковський, Лєшек // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Колаковський, Лєшек (дата звернення: 15.10.2021).


Оприлюднено


Оприлюднено:
16.09.2019

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ