Євшан, Микола Йосипович

Євшан М..jpg

Євша́н Мико́ла [спр. ім’я Федюшка Микола Йосипович; 19.05.1889 (за іншими даними 1890) м-ку Войнилові, тепер смт Войнилів, Калуського р-ну Івано-Франківської обл. — 23.11. 1919 м. Вінниця, Україна] — критик, перекладач. Писав українською мовою.


Євшан, Микола Йосипович

(Федюшка Микола Йосипович)

Псевдоніми Євшан Микола
Справжнє ім’я Микола
Справжнє прізвище Федюшка
Рік народження 19.05.1889
Місце народження Войнилів
Рік смерті 23.11.1919
Місце смерті Вінниця

Життя

Народився в селянській сім’ї Осипа і Марії Федюшок.

Закінчив українську гімназію в м. Станиславові (тепер м. Івано-Франківськ). 1908 вступив до Львівського університету на філософський факультет, де студіював романо-германські мови. У липні 1910 виключений із за участь у протестах за відкриття українського університету у Львові. Закінчив навчання у Відні.

1908–1914 виконував обов’язки службовця бібліотеки «Наукового товариства імені Тараса Шевченка», адміністратора «Академічного дому», урядника «Видавничої спілки», представника львівського відділення «Літературно-наукового вісника». Деякий час працював особистим секретарем М. Грушевського.

Як літературний критик дебютував у 1907 розвідкою про П. Карманського («На Розсьвітї», ч.2).

Перед початком Першої світової війни працював у м. Відні в українських виданнях. Від початку війни відразу зголосився до війська; воював на російському, румунському та італійському фронтах, на останньому був поранений. З падінням Австро-Угорщини взявся активно організовувати українські бойові частини в районі міст Ряшева, Ярослава, Перемишля (тепер територія Польщі). Очолив 9-й український полк і зайняв оборонні позиції в м. Перемишлі. Після переговорів Української Національної Ради в м. Перемишлі з поляками, які призвели до роззброєння 9-го полку, вимушений був тікати.

На початку 1919 очолив військову міліцію в своєму рідному м-ку Войнилові. Згодом Державний Секретаріат ЗУНР запросив його до співпраці в урядовому часописі «Республіка». Євшан критикував політику ЗУНР, відсутність в її стратегії твердої позиції щодо армії, ставлення на масову мобілізацію й наступальні дії. Через незалежну позицію був заарештований разом із В. Пачовським і М. Шаповалом за підозрою у діях проти ЗУНР. Після звільнення пішов служити в Українську Галицьку Армію, опинившись в т.зв. чотирикутнику смерті на фронтах Центральної України. 31.10.1919 виголосив у м. Вінниці промову «Великі роковини України» на святі Галицької Армії.

Помер від тифу в м. Вінниці. Похований на військовому цвинтарі в братській могилі. Могила не збережена. Є символічний пам’ятник-могила воїнам Української Галицької Армії, на якому серед інших позначене ім’я Миколи Євшана.

Творчість

Усього написав близько 200 статей, рецензій та відгуків. У період 1914–1919 виступав з публіцистичними статтями, присвяченими питанням державотворення і національного виховання (загалом близько 20), а також перекладав із німецької Ф. Геббеля, Ф. Куммера, Й.-Г. Фіхте та ін.).

Його звикло називають «вишуканим естетом», «шанувальником чистої краси», «егоцентричним модерністом» тощо. Насправді Євшан був ідейним предтечею вольового націоналізму. Саме Євшан ще перед Д. Донцовим заявив, що українці повинні подолати в собі психологічний комплекс жертви. Він першим з українських публіцистів заявив, що мрія про мир і спокій – це занепад і прострація, що в житті вічно торжествує тільки візія боротьби. Художнє слово, згідно з Євшаном, також повинне бути вогненним.

Микола Євшан критикував тодішню українську культуру за дрібно проблемність, просвітянство, плаский нативізм і підтримував все високе, аристократичне у ній. Тому особливо близькою йому була творчість О. Кобилянської.

Об’єктивно його творчість передвоєнного періоду була продуктивним інтелектуальним поштовхом у сфері національної самокритики і самосвідомості українства. Український літературний критик випереджав культурну еліту своєї доби. Мав прометеївські візії і чинив радикальні зусилля з перебудови програми національного розвитку українства.

Цитати

«Наша земля не тому стала не нашою, що на ній засів поляк чи москаль, а тому, що ми перестали почувати себе газдами на ній, морально чули себе елементом нижчим, хоч і численнішим. Навіть захопивши владу в свої руки, ми боїмося використати свої права, які безслівно належать до сильнішого, і тому ми рідко що удержуємо в своїх руках. Вистане, аби нас перший ліпший настрашив яким далеким фантоном т. зв. «міжнародного права», і ми зрікаємося свого права посіданя. Думаю, одначе, що наука Світової війни не пройшла даром, що твердо запам’ятаємо деякі її факти і перестанемо боятися своєї тіні. Особливо поляки навчили нас богато й учать далі. А навчили нас передовсім ненавидіти. Лише нехай це не буде безвольна, сліпа і скоро минаюча ненависть раба, який при першій нагоді цілує панську руку, а твереза, неособиста ненависть, яка не вибухає в кривавих оргіях Гайдамаччини, а чуйно пильнує національної гідности супроти всяких посягань ворога і готова кожної хвилі відперти його… Хто вміє ненавидіти, той вміє й любити… Ворог навчив нас ненавидіти, він примусив нас любити Вітчизну. І тому я кажу, що наше вигнання з рідних хат, недоля десятків і сотень тисяч українців була потрібна, аби дати сильну і глибоку підставу ідеї національної боротьби. Не маємо поки що в своїх руках рідної землі, але маємо Україну в своїх серцях, носимо Україну на наших багнетах. Інстинкт і воля до самостійного державного життя збуджена і живе в масах українського народу. Вони поборюють в нас раба, перевернуть психіку тих, що виростають серед тої боротьби і дадуть сильні підстави для нової України, підстави, яких не зрушить ніяка сила».

 Микола Євшан. Великі роковини України (1 листопада 1918 до 1 листопада 1919). Відень, 1920. С.19, 21.


Додатково

Критик виявився у певній ізоляції серед культурних і політичних середовищ через свою сміливість, нонконформізм, категоричність суджень. Однак об’єктивно його творчість передвоєнного періоду була продуктивним інтелектуальним поштовхом у сфері національної самокритики і самосвідомості українства.

Остання рецензія надрукована 1918 (Кобилянська О. За ситуаціями // Шляхи. 1918. С.1-6).

Українські літературознавці нав’язали Євшанові трафаретний образ «естета», «модерніста», «індивідуаліста», але критик не так захоплювався модним декадентством і теоріями «мистецтва для мистецтва», як прагнув подолати фатальні для української літератури і культурної свідомості провінціалізм, народницький етнографізм і спростачений позитивізм. Він ідейно змагався за велич нації, за могутній виплеск її творчої енергетики, якнайширше засвоєння високих європейських традицій, передусім традицій героїчних і трагіко-індивідуалістських.

Твори

  1. Микола Євшан. Під прапором мистецтва. Літературно-критичні статті. Київ, 1910. 109 с.;
  2. Тарас IIIевченко. Статті Миколи Євшана. Київ, 1911. 92 с.;
  3. Микола Євшан. Куда ми прийшли… Річ про українську літературу 1910 року. Львів, 1912. 52 с.

Література

  1. Дмитро Юсип. Микола Євшан. Нарис життя і творчості. Вінниця. 1994;
  2. Микола Євшан. Критика. Літературознавство. Естетика. Київ. 1998;
  3. Микола Євшан у контексті доби: матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції. Івано-Франківськ. 2019.

Автори ВУЕ


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Баран Є. М., Баган О. Р. Євшан, Микола Йосипович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Євшан, Микола Йосипович (дата звернення: 28.05.2020).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
17.05.2020

Покликання на статтю

Опитування читачів ВУЕОпитування читачів ВУЕ