Камі

Вівтар підношень камі

Ка́мі (яп. 神 — божество, дух) — у японській традиційній релігії синто — божество, божественна сутність, дух, будь-що, наділене незвичайними якостями, а відтак є об’єктом благоговіння, вшанування. Слово може позначати як одного, так і кілька божеств.

Зміст

1 Загальна характеристика
2 У японській культурі
3 Додатково
4 Джерела
5 Література
6 Автор ВУЕ

Загальна характеристика

Витоки поклоніння камі пов’язують з древніми віруваннями і звичаями, пов’язаними з обожненням природи. Місцевих камі вшановували як дарувальників життя, благодаті, предків і покровителів роду. Із розвитком землеробства їм приписували щобільшу роль у вирощуванні сільськогосподарських культур (передусім рису) та в різноманітних аспектах колективного життя родової спільноти, поселення. Звідси вкоріненість ритуалів і церемоній (особливо сезонних), призначених для того, щоби благати камі вирощувати та захищати врожай.

За уявленнями, камі існують повсюдно: населяють природний ландшафт (гай, гору, високе дерево, величезний валун, водоспад, рисові поля тощо), традиційні людські оселі, храми, святилища. Терміном «камі» можуть називати птахів, тварин, людей, природні явища (грім, вітер тощо), будь-яку істоту чи об’єкт — носіїв особливої краси й сили, виняткових рис і властивостей (як позитивних, так і негативних), самі ці риси та якості. Частина камі персоніфіковані, мають власні імена, більша частина — безіменні, але однаково шанують тих і тих.

За наукових спроб класифікувати численних камі на певні категорії виділяють:

незліченні божества й духи природи (елементи ландшафту, локальні божества лісу, гори, озера тощо, камі-повелителі природних стихій, різні природні істоти та їхні якості);
міфічні небесні й земні божества, описані в збірниках «Кодзікі» та «Ніхонґі», перекази про яких формують шар автохтонної міфології;
тама, або душа, притаманна як людям, так і речам;
духи предків — удзігамі, що оберігають життя членів роду (від давнини найважливішою соціальною та політичною одиницею японського суспільства був сімейний клан — кожен із них мав власного прародителя, йому вклонялися як головному родовому божеству), з часом частина удзігамі перетворилася на божеств-покровителів певної місцевості;
нещодавно спочилі співплемінники, буйні духи яких (аратама) з часом усмиряються та приєднуються до духів предків, або ж духи безневинно вбитих чи славетних осіб (імператора, великих учених);
божества, запозичені з інших релігійних традицій, імплементованих японською культурою (даоські святі, індуїстські деви, бодгісаттви, будди).

Могутність камі — сила, що перебуває і поза межами і всередині цього світу; її вважали такою, що міститься в різноманітних об’єктах природного довкілля. Поряд із тим камі можуть помирати, позбавлені всевладдя, всезнання чи всемогутності, кожен із них має власну царину впливу.

Дотепер поряд із храмами і святилищами поширені узвичаєні хатні синтоїстські вівтарі для камі (камідана).

У японській культурі

Примітна особливість синто — уявлення про надзвичайно тісні й близькі стосунки між японцями та камі: за давніми віруваннями, Японські острови створені камі, а імператор та самі японці є нащадками камі (народжені ними, а не створені).

Характерне для японців дотримання культової практики одразу кількох релігійних традицій (синто, буддизму, даосизму, конфуціанства тощо) обов’язково включатиме шанування камі — щоденне або під час проведення сімейних чи календарних свят. До них звертаються з подячними молитвами або проханнями про благословення (зі звернень жерців-кануссі до камі починається більшість синтоїстських обрядодій). Поклоніння в камідані зазвичай передбачає короткі молитви, піднесення їжі (рису, фруктів) й води та квітів. Значне місце відведено очисним ритуалам. Так, у храмах, за традицією, є вода, якою віряни мусять омити руки й ополоснути рот перш ніж звернутися до камі (той же звичай поширений і в хатніх обрядах). Формою шанування камі є й масові общинні свята — мацурі.

У найдавніших японських джерелах з міфології синто, що дійшли до нашого часу — «Кодзікі» та «Ніхонґі» (обидва — 8 ст.), приблизно однаково зображено «еру камі», тобто час створення сущого. За текстами, коли «настало вперше розділення неба й землі», з’явилися численні камі. Світ ще не був остаточно сформований, мав вигляд хаотичного нагромадження землі й води. Вищі камі створювали інших, доки не з’явилося перше божественне подружжя — Ідзанагі та Ідзанамі. Вони занурили в океан прикрашене коштовним камінням намисто, внаслідок чого утворилися острови (з який складається Японія) — перша тверда земля. Від божественного подружжя народилися інші міфологічні персонажі, призначені заселити новостворену землю, найважливішим серед яких є сонячна богиня Аматерасу. Богиня, що править «Рівниною Високого неба», стає чільним божеством пантеону. З часом Аматерасу наказала своєму онукові Нініґі зійти на землю та управляти нею. Згідно з японською традицією, вся історична шерега імператорів (включно з теперішнім) є безперервною лінією наступності від божественних пращурів. Ця сформована в архаїчний період концепція сполучення сакрального виникнення Японських островів, божественного походження імператорського роду та особливих взаємовідносин японського народу з камі узасаднила специфічно японську культурну й релігійну традицію, уявлення про унікальний священний статус японців.

Додатково

Буддизм, який поширився в Японії, не заперечував і не забороняв поклоніння камі, але вважав їх (як і всіх інших традиційних божеств) стражденними істотами, що потребують спасіння. У синтоїстських храмах служили буддійські монахи, які читали для камі спеціальні сутри. Дійшли перекази, що камі начебто самі зверталися з проханнями спорудити для них буддійський храм (перші згадки про подібні храми відносять до 7 ст.). Поряд із цим камі увійшли до кола захисників Будди і покровителів буддизму, з часом у буддійських храмах з’явилися святилища камі-захисників. Доволі часто в японській оселі вівтар для камі (камідана) може бути розташований неподалік (в одній кімнаті) із буддійським вівтарем (буцудана), що засвідчує релігійний синкретизм японської культури та ментальності.
Терміном камікадзе (яп. 神風, від 神 — камі та 風 — вітер, букв. — божественний вітер) японці називали тайфун, що двічі у 13 ст. знищив кораблі монгольської армади біля берегів Японії. У Другій світовій війні став позначенням японських пілотів-смертників (згодом — військовослужбовців з різних родів військ) на Тихоокеанському театрі воєнних дій. Воїни-камікадзе добровільно йшли на смертельні бойові завдання, щоби врятувати свою країну від поразки у війні або ж вибороти для неї перемогу.

Джерела

Philippi D. L. Norito: A Translation of the Ancient Japanese Ritual Prayers. Princeton : Princeton University Press, 1990. 138 p.
Picken S. D. B. Sourcebook in Shinto: Selected Documents. Westport : Praeger, 2004. 399 p.

Література

Earhart H. B. Japanese Religion, Unity and Diversity. 4th ed. Victoria : Thomson Wadsworth, 2004. 299 p.
Накорчевський А. Паломництво до 34 храмів Каннон у Тітібу в контексті японської паломницької традиції // Сакральна географія і феномен паломництва: вітчизняний і світовий контекст. Запоріжжя : Дике Поле, 2012. С. 205‒227.
Капранов С. В. Сінто у соціокультурних трансформаціях ХІХ–ХХ ст. Київ : Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського, 2014. 144 с.
Мозгова Т. Ціннісно-смисловий контекст людської буттєвості в моделі японської культури // Філософські обрії. 2015. № 34. С. 78–87.
Нітобе І. Бусідо. Душа Японії / Пер. з яп. А. Накорчевський. Київ : ArtHuss, 2021. 160 с.