Калатрава, Сантьяго

Калатра́ва, Сантья́го [ ісп. Calatrava, Santiago; повне ім’я — Сантьяго Вальс (ісп. Santiago Valls); 28.07.1951, м. Валенсія, Іспанія] — архітектор, інженер, скульптор, автор низки споруд у Європі й Америці.

Калатрава, Сантьяго (Calatrava, Santiago)
Справжнє ім’я	Сантьяго Вальс
Народження	28.07.1951
Місце народження	Валенсія
Місце діяльності	Іспанія, Швейцарія, Португалія, США, Канада
Напрями діяльності	архітектура, скульптура

Аудиторія на о. Тенеріфе

Художній музей Мілуокі

Система покриття Художнього музею Мілуокі

Кінотеатр у Місті наук і мистецтв у Валенсії

Життєпис

Народився в аристократичній сім’ї гербу «Калатрава». Від 8 років навчався малюванню в художній школі, у 13 — їздив на навчання до м. Парижа. 1969–1974 навчався архітектурі у Вищій технічній школі архітектури (тепер — факультет Політехнічного університету) у м. Валенсії; отримав ступінь магістра з містобудування (міського планування). Вивчав цивільне будівництво у Швейцарському федеральному технологічному інституті Цюриха 1975–1979; отримав 1981 докторський ступінь за дисертацію про будівельні конструкції. Від 1979 працював там доцентом.

Перше власне архітектурне бюро відкрив у м. Цюриху 1980, друге — у м. Парижі 1989, третє — у м. Валенсії (1991–2012). Мешкає і працює у містах Цюриху і Нью-Йорку, штаб-квартиру має у Швейцарії. Оскільки архітектура поєднує всі образотворчі мистецтва, Калатрава працює ще й як скульптор, кераміст, живописець, графік, дизайнер. 1993 у Музеї сучасного мистецтва у м. Нью-Йорку відбулася персональна виставка його творів «Структура та вираз». Згодом персональні виставки митця відбулися у містах Флоренції (2000–2001), Далласі (2001) та Афінах (2001), а також у Бельгії, Великій Британії, Іспанії, Німеччині.

Має трьох синів і доньку. Син Габріель — відомий архітектор, працює разом з батьком.

Діяльність

Відомий численними реалізованими проєктами великих громадських споруд — театрально-видовищних, транспортних, офісних, інженерних, а також мостів. Усі вони мають яскраві образні характеристики, зумовлені використанням раціонально запроєктованих і графічно красиво зображених інженерних конструкцій. На формування власного, добре впізнаваного «стилю Калатрави» у рамках загального напряму хай-тек вплинуло його захоплення творчістю А. Гауді, Г. Ейфеля, П. Л. Нерві, Ф. Отто, Й. Утзона. Добра інженерна підготовка і талант художника-графіка, а також заняття скульптурою дозволили йому створювати динамічні й органічні структури, що своєю досконалістю нагадують форми живої природи. Він працює, виходячи із засади, що для інженерів-будівничих земна гравітація — це те саме, що фарби для художників. Його споруда Художнього музею Мілуокі (США) оприявнює і розвиває важливу тенденцію сучасного музейного проєктування, започатковану будівлею музею Соломона Гуггенгайма в Нью-Йорку авторства Ф. Л. Райта: музейна споруда є головним музейним експонатом. Яскрава образність творів Калатрави є настільки впізнаваною і самодостатньою, що стала предметом постійної критики. Йому закидають нарочиту екстравагантність, невідповідну іноді скромній функції споруди, схожість різних творів, нехтування природно-кліматичними умовами місцевості, для якої створено споруду, надмірну кошторисну вартість (яка завжди зростає у процесі будівництва), невиправдано високі витрати на технічне обслуговування споруд, їхні функціональні й конструктивні недоліки. Останнє було предметом розгляду під час кількох судових процесів упродовж 2006–2014. На виконання судових рішень грошові відшкодування виплачував як сам архітектор, так і виплачували йому — за порушення авторських прав (ці кошти перераховано на благодійність). Калатрава критику не визнав і пояснив недоліками виконання будівельно-монтажних й опоряджувальних робіт будівельними організаціями та неналежним обслуговуванням тих споруд, які він створив, власниками й користувачами.

Серед творів найважливіші:

галерея Аллена Ламберта у комплексі Брукфілд-Плейс у м. Торонто, Канада 1987–1992;
вантовий міст Аламільйо над р. Гвадалквівір у м. Севільї, Іспанія 1987–1992;
Місто наук і мистецтв у м. Валенсії, Іспанія 1991–2006;
Східний вокзал у м. Лісабоні, Португалія 1993–1998;
пішохідний міст Кампо Волантін у м. Більбао, Іспанія 1994–1997;
Художній музей Мілуокі, штат Вісконсин, США 1994–2001;
аудиторія на о. Тенеріфе (Канарські острови), Іспанія 1997–2003;
хмарочос у м. Мальме, Швеція 2005;
пішохідний міст Конституції (міст Калатрави) через Великий канал у м. Венеції, Італія 2008;
транспортний вузол із залізничною станцією Всесвітнього торговельного центру в м. Нью-Йорку, США 2008–2016;
залізничний вокзал у м. Льєжі, Бельгія 2009.

Визнання

Член професійних об’єднань інженерів і архітекторів у різних країнах, зокрема Міжнародної академії архітектури (з 1987), Королівського інституту британських архітекторів (з 1993), а також член Папської ради з питань культури (Святий Престол, з 2011), член Папської академії образотворчого мистецтва та літератури (з 2019).

Упродовж 1993–2016 отримав 21 почесний докторат закладів вищої освіти різних країн світу, зокрема Колумбійського (2007) та Оксфордського (2009) університетів.

Почесний громадянин міст Валенсії і Льєжа.

Має 44 премії різних рівнів, від відомчих, громадських і регіональних до державних національного рівня, якими його нагороджено протягом 1979–2015.

Нагороджений медалями:

Золота медаль Американського інституту архітекторів (2005);
Національна медаль Американської національної архітектурної ради (2012).

Хмарочос у Мальме
Інтер’єр галереї Аллена Ламберта у комплексі Брукфілд-Плейс в Торонто
Міст Конституції (міст Калатрави) у Венеції
Пішохідний міст Кампо Волантін у Більбао
Східний вокзал уісабоні. Загальний вигляд
Східний вокзал у Лісабоні. Панорама з боку міста
Східний вокзал у Лісабоні. Вхід
Східний вокзал у Лісабоні. Фрагмент головного фасаду

Література

Tzonis A. Santiago Calatrava: The Poetics Of Movement. New York : Universe, 1999. 240 p.
Bussagli M. Capire L`Architettura. Firenze : Giunti, 2003. P. 372–373.
Ненашева Е. Валенсия: искусства и науки Сантьяго Калтравы // А.С.С. 2004. № 3. С. 14–32.
Ерофалов Б. Лиссабон: Восточный вокзал Сантьяго Калтравы // А.С.С. 2004. № 3. С. 33–40.
Jodido P. Calatrava Santiago. Calatrava complete works 1979–2009. Köln : Taschen, 2009. 528 p.
Jodido P. Calatrava. Complete Works 1979 — Today. Köln : Taschen Verlag, 2024. 620 p.

Автор ВУЕ

В. В. Вечерський

Покликання на цю статтю: Вечерський В. В. Калатрава, Сантьяго // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Калатрава, Сантьяго (дата звернення: 10.10.2026).

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 08.01.2026