Атональність

Атона́льність (від а…— заперечний префікс, і тональність) — тип звукової організації в музиці, що ґрунтується на цілковитій рівноправності тонів, відсутності стійкого ладового центру.

Найпоширеніший різновид атональності — несерійна додекафонія. Виникла в західноєвропейській музиці на початку 20 століття на ґрунті музичного експресіонізму у творах А. Шенберга, А. Берга (1885–1935; Австрія), А. Веберна тощо.

В українській музиці атональність використовують з 1920-х. Першими до неї звернулися Б. Лятошинський, М. Вериківський, М. Колесса. У 1930–1950 в радянській музиці атональність ототожнювали з течіями так званого буржуазного мистецтва (експресіонізмом, конструктивізмом тощо), тому її використання у композиторській творчості всіляко засуджували.

З 1960-х атональність поряд з іншими засобами музичної виразності набула великого поширення в українській кантатно-ораторіальній, симфонічній, камерній музиці, а також у музично-сценічних жанрах. Органічно поєднана з інтонаційною тканиною музичного фольклору, атональність є складовою частиною музичної мови М. Скорика, Є. Станковича, В. Губаренка, І. Карабиця, О. Киви, Ю. Іщенка, В. Сильвестрова та ін.

Література

  1. Друскин М. Пути развития современной зарубежной музыки // Вопросы современной музыки. Ленинград : Музгиз, 1963. С. 174–178.
  2. Шнеерсон Г. М. О музыке живой и мертвой. Москва : Музыка, 1964. 435 с.
  3. Холопов Ю. Н. «Атональность» — новая тональность // Гармония. Практический курс : в 2 ч. Москва : Композитор, 2003. Ч. 2. С. 512–524.
  4. Kamien R. Music: An Appreciation. New York : McGraw-Hill Education, 2017. 496 p.

Автор ВУЕ

І. Б. Пясковський


Покликання на цю статтю

Покликання на цю статтю: Пясковський І. Б. Атональність // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Атональність (дата звернення: 27.01.2021).


Оприлюднено

Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено:
06.01.2021

Офіційний телеграм-канал ВУЕОфіційний телеграм-канал ВУЕ