Естонська православна християнська церква
Есто́нська правосла́вна христия́нська це́рква, ЕПХЦ (рос. Эстонская православная христианская церковь), Естонська християнська православна церква (ест. Eesti Kristlik Õigeusu Kirik) — автономна православна церква в юрисдикції Московського патріархату (див. Російська православна церква) на території Естонії. До березня 2025 мала назву Естонська православна церква Московського патріархату.
Історична довідка
Присутність московського православ'я на теренах сучасної Естонії бере початок від захоплення цих земель Московським царством за результатами Північної війни 1700‒1721.
Встановлення політичної влади Російської імперії мало наслідком примусове приєднання всіх місцевих православних структур до Російської православної церкви (РПЦ, така практика є незмінною упродовж усього існування Московського патріархату). Історики церкви та релігієзнавці вказують на пряме порушення канонічних традицій: томос Вселенського (Константинопольського) престолу, що надав статус патріархату Московській церкві (1589), не включав території нинішньої Естонії (які духовно опікувала Київська митрополія); Московська церква жодним чином не узгодила із Вселенським патріархатом самовільне розширення своєї юрисдикції. На нових землях Московська церква стала активним провідником політики русифікації корінного населення.
Початково управління православними парафіями Естляндії та Ліфляндії було передано Псковській єпархії; з 1764 парафії Ревельської (від 1796 — Естляндської) губернії — перепідпорядковано Санкт-Петербурзькій єпархії. 1817 засновано Ревельське вікаріатство (від колишньої рос. назви м. Таллінна — Ревель, 1719‒1988) у складі Санкт-Петербурзької єпархії (вікарні архієреї мешкали у м. Санкт-Петербурзі, тепер РФ); а з 1865 — вікаріатство підпорядковано Ризькій єпархії.
Від кінця 19 ст. головними осередками російського релігійного впливу стали кафедральний собор Святого Олександра Невського в Таллінні (Олександро-Невський, споруджено 1895‒1900; у 1999 наділено статусом офіційного представництва Московського патріархату в Естонії) та Пюхтицький жіночий монастир у с. Куремяе (1892, тепер Пюхтицький Успенський ставропігійний жіночий монастир, повіт Іда-Вірумаа).
Після виборення Естонією незалежності Московський патріарх Тихон (Бєлавін) надав 1920 статус автономії Естонській православній церкві.
У відповідь на звернення (1922) собору Естонської православної церкви Константинопольський патріарх Мелетій IV видав 1923 томос, згідно з яким естонські православні поверталися в юрисдикцію Вселенського патріархату, а Естонській православній митрополії надано статус автономії. Першоєпископ Талліннський Александер (Паулус; ест. Aleksander Paulus; 1872, тепер Естонія — 1953, Швеція) набув титул Митрополита Талліннського та всієї Естонії.
Наступне з’явлення Московського патріархату в Естонії відбулося після збройної агресії військ СРСР у 1940. ЕАПЦ насильно перепідпорядковано Московському патріархату. Після нетривалого повернення Естонської апостольської православної церкви (ЕАПЦ, назва з 1926) у часи Другої світової війни (1942‒1944) під юрисдикцію Константинопольського патріархату, нова радянська окупація Естонії (1944) призвела до повної ліквідації в республіці структур ЕАПЦ (частина кліру і вірян діяли в еміграції, адміністративний центр — у м. Стокгольмі, Швеція). Усі православні громади об’єднала Ревельська (тепер Талліннська) єпархія Московського патріархату, створена в березні 1945.
Розпад СРСР та здобуття незалежності Естонією створили підґрунтя для відродження національних церков. Міністерство внутрішніх справ Естонії офіційно зареєструвало 1993 Естонську апостольську православну церкву (Стокгольмський Синод), яка із 1944 функціонувала у вигнанні. У відповідь російський уряд застосував максимально можливий політичний та економічний тиск на керівництво Естонії для реєстрації тут російської церковної структури.
Стан невизначеності московського православ’я в Естонії у 1991‒2002 змусив Московську патріархію здійснити певні кроки для посилення своїх позицій. Зокрема, РПЦ відновила автономний статус православної церкви в Естонії — у квітні 1993 Московський патріарх Алексій II особисто вручив томос про відновлення автономії, наданої патріархатом Тихоном у 1920. Назва церкви, згідно з документом, — Естонська апостольсько-православна церква, що зумисне дезорієнтувало середовище православних вірян. Від 2000 назву церкви змінено на Естонська православна церква Московського патріархату (ЕПЦ МП, ест. Moskva Patriarhaadi Eesti Õigeusu Kirik), що стало кроком до врегулювання ситуації та юридичної реєстрації церкви. У березні 2002 Міністерство внутрішніх справ Естонії зареєструвало Статут ЕПЦ МП.
Сучасний стан
Від початку збройної агресії РФ проти України (2022, див. Російсько-українська війна) та з огляду на ідеологічну, кадрову й адміністративну підтримку, яку Московський патріархат надає російській державі-агресору, уряд Естонії активізував зусилля з деполітизації ЕПЦ МП та припинення її залежності від московського центру. Міністерство внутрішніх справ Естонії та ЕПЦ МП досягли попередньої угоди, спрямованої на зменшення та, зрештою, усунення впливу Московського патріархату.
Естонська апостольська православна церква запропонувала ЕПЦ МП розпочати переговорний процес та розглянути варіант свого статусу як самоуправного вікаріату в складі ЕАПЦ. Проте ці пропозиції залишилися без відповіді.
2024 предстоятелю церкви митрополиту Таллінському Євгенію (Решетнікову; нар. 1957, тепер Казахстан), громадянину РФ, було відмовлено у подовженні посвідки на проживання. Це мало наслідком його вимушений виїзд з Естонії та дистанційне керування церквою. Причинами відмови, за офіційними джерелами, були намагання митрополита «виправдати військові дії Росії та кремлівського режиму», а також те, що він «не змінив риторику, яка не відповідає цінностям і непридатна для правового поля Естонії». Визнаний особою, що становить загрозу безпеці Естонії.
Заходи щодо посилення незалежності ЕПЦ МП від РПЦ обговорювали, зокрема, на синодальних засіданнях та соборних сесіях. Було внесено зміни до Статуту церкви, які посилювали її самостійність (автономію) від Московського патріархату в адміністративній, економічній, освітній та інших сферах. Важливим кроком стала зміна назви церкви: 10.01.2025 синод ЕПЦ МП обрав нову назву — Естонська православна християнська церква; 24.03.2025 окружний суд Тарту ухвалив, що нова назва відповідає закону і не вводить в оману щодо мети, масштабу чи правової форми діяльності церкви. Проте цілковитий розрив із московським центром керівництво ЕПХЦ вважає неможливим. Державні структури Естонії та ЕПХЦ шукають шляхи до прийнятного компромісу.
Спонукати ЕПХЦ до рішучіших змін покликаний ухвалений парламентом Естонії закон «Про церкви та конгрегації», який надає правові підстави для примусового розриву зв’язків між ЕПХЦ та Московським патріархатом. Документ передбачає, що релігійна організація в Естонії не може бути економічно пов’язаною із закордонним релігійним центром, який підбурює, підтримує або фінансує діяльність, спрямовану на насильницьку зміну незалежності, територіальної цілісності або конституційного ладу Естонії. Дозволяє оновлення парафіяльних статутів без схвалення вищих церковних органів та ін. Після двох вето президента країни (2025) законопроєкт перебуває на доопрацюванні парламентарями.
Предстоятеля автономної церкви обирає собор ЕПХЦ та затверджує Московський патріарх. Очолює церкву від 2018 Митрополит Талліннський і Естонський Євгеній (Решетніков). Резиденція митрополита — у м. Таллінні, проте з лютого 2024 він постійно перебуває в РФ. На час його відсутності в країні повноваження передано двом вікарним архієреям.
Вищу законодавчу, адміністративну та контрольну владу здійснює собор ЕПХЦ. Відповідно до статуту ЕПХЦ, між сесіями собору церквою керує предстоятель разом із синодом — колегія, що складається з попечителя, місцевих та вікарних єпископів, одного священника від кожної єпархії (призначеного місцевим єпископом) та двох священнослужителів і двох мирян. Синод збирається регулярно упродовж року для розв’язання поточних питань, виконує роль церковного урядування.
У складі ЕПХЦ є дві єпархії: Талліннська та Нарвська. На початок 2025 діяло 37 парафій, 81 клірик (4 архієрея, 57 священників та 17 дияконів). Загальну кількість вірян оцінюють у 120‒150 тис. осіб.
Офіційний орган — щомісячна газета «Православний співрозмовник» (рос. «Православный собеседник»). Офіційний сайт: https://et.orthodox.ee/ ЕПХЦ використовує у літургії юліанський календар та переважно церковнослов’янську мову.
Література
- Ісіченко І., архиєп. Загальна церковна історія. Курс лекцій для вищих духовних шкіл. Харків : Акта, 2001. 600 с.
- Саган О. Н. Вселенське православ’я: суть, історія, сучасний стан. Київ : Світ Знань, 2004. 910 с.
- Лубська М. Християнські церкви: устрій і правовий статус. Київ : Центр учбової літератури, 2018. 728 с.
- Schvak T. Eesti õigeusu kiriku lugu 19. sajandist tänaseni // Mitut usku Eesti IV. Valik usundiloolisi uurimusi: õigeusu eri / Тoim L. Eek. Tartu : Tartu Ülikooli Kirjastus, 2015. Р. 40–86.
- Rohtmets P. Eesti usuelu 100 aastat. Tallinn : Post Factum, 2019. 232 p.
- Kitromilides P. M. Religion and Politics in The Orthodox World. The Ecumenical Patriarchate and the Challanges of Modernity. London; New York : Routledge, 2020. 144 р.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Саган О. Н. Естонська православна християнська церква // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Естонська православна християнська церква (дата звернення: 11.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 11.08.2025
