Федерація
Держа́ва федерати́вна (федера́ція) (від фр. federation, лат. лат. foederatio — об’єднання, союз) — форма державного устрою, за якої вищі територіальні одиниці держави (суб’єкти федерації — штати, кантони, землі, республіки тощо) мають певну юридично визначену політичну самостійність (суверенні права).
Характеристика
Для федеративної держави характерні такі ознаки:
1) територія держави політико-адміністративно не є єдиним цілим, вона складається з територій суб’єктів федерації, які мають власний адміністративно-територіальний поділ, управління якими може мати суттєві відмінності;
2) рівноправність суб’єктів федеративної держави, незалежно від величини їх території, чисельності населення, економічного потенціалу;
3) існування в державі двох видів конституцій: конституції федеративної держави й конституцій суб’єктів федерації, що свідчить про наділення їх установчою владою (винятком є Індія, Нігерія, Пакистан, де суб’єкти федеративної держави не мають власних конституцій);
4) існування в державі двох видів правових систем (правової системи федерації й правової системи суб’єктів федерації);
5) дотримання федеративною державою та її суб’єктами, федеративними й іншими органами й організаціями звичайних і конституційних законів щодо одне одного і щодо громадян, сформованих ними партійних, профспілкових та інших суспільно-політичних органів та організацій;
6) існування в державі двох видів органів державної влади: органів державної влади федерації й органів державної влади суб’єктів федерації; парламенти суб’єктів федеративної держави видають закони відповідно до федерального законодавства, які діють у межах їх територій; у деяких країнах суб’єкти федеративної держави мають власних президентів (напр., у РФ президент Татарстану);
7) бікамералізм — існування федерального двопалатного парламенту, одна з палат якого є органом представництва суб’єктів федеративної держави (Федеральні збори у РФ, Сенат — у США, Рада кантонів — у Швейцарії, Союзна рада — в Австрії) (винятком є Федеративна Республіка Коморські острови, де функціонує однопалатний парламент);
8) єдиний економічний простір — федеральна фінансово-грошова система;
9) федеративна держава (не суб’єкти федерації) має суверенітет і є суб’єктом міжнародного права, але в договірних міжнародних відносинах може брати участь як федеративна держава в цілому, так і кожен з її суб’єктів;
10) оборонна й зовнішня політика належить федеральному уряду, освіта — регіонам, право оподаткування розділене між обома;
11) існування в багатьох федераціях подвійного громадянства (громадянства федеративної держави й суб’єкта федерації); широкі можливості громадян активно й безперешкодно брати участь у федеральних і регіональних політичних процесах;
12) як правило, суб’єкт федерації не має права сецесії — права одностороннього виходу зі складу федеративної держави; у разі порушення конституційної законності на території суб’єкта федеративної держави у надзвичайних умовах (масові заворушення, стихійні лиха, техногенні аварії тощо) застосовують т. зв. інститут федерального примусу («федеральної інтервенції») — втручання у справи суб’єкта федерації відповідно до правил, встановлених федеральною конституцією чи відповідним законом (напр., Аргентина, Бразилія, Венесуела, Індія, Мексика, Пакистан, США).
У федеративній державі практично співіснують дві відносно відокремлені нормативні й інституційні системи, кожна з яких має власне поле впливу й діяльності.
Проблему розподілу компетенції між федеративною державою та її суб’єктами по-різному вирішують у різних федераціях, її зводять до трьох моделей, що відображають основні принципи такого розмежування:
1) модель остаточної (залишкової) компетенції (уперше запропонована в США) виходить із наявності виняткової компетенції федеративної держави в цілому, яка закріплена в Конституції США, її здійснюють федеральні органи державної влади та залишкової компетенції штатів;
2) модель конкурентної компетенції (Німеччина) припускає, що є сфера винятково компетенції федеративної держави і є сфера конкурентної компетенції федерації й земель-суб’єктів федерації (доки питання зі сфери конкурентної компетенції не врегульовані на федеральному рівні, їх регулюють суб’єкти федеративної держави самостійно);
3) третю модель застосовують в Індії, конституція якої закріплює три види компетенції: виключну компетенцію федеративної держави, виключну компетенцію штатів-суб’єктів індійської федерації й спільну компетенцію федеративної держави і штатів.
Класифікація та різновиди
За способом створення федеративні держави поділяють на:
1) договірні, які виникають на підставі угоди, договору, установчого пакту (створюють, як правило, «знизу») про об’єднання кількох суверенних держав у загальну союзну державу й подальшого відображення цього факту в конституційних текстах федеративної держави та її суб’єктів (Об'єднані Арабські Емірати, Танзанія);
2) конституційні федеративні держави засновують шляхом прийняття конституції (створюють переважно «згори», напр., Австрія, Бельгія, Індійська Республіка); це може статися в разі перетворення конфедерації у федеративну державу при обговоренні й прийнятті спільної конституції, або в разі підвищення статусу окремих адміністративно-територіальних одиниць унітарної держави до статусу суб’єктів федеративної держави (напр., Бельгія);
3) договірно-конституційні — поєднують договірні й конституційні засади виникнення (напр., Німеччина, РФ, США, Швейцарія тощо).
Залежно від ступеня централізації державної влади федеративні держави класифікують на:
1) централізовані — переважає сфера виключних повноважень федеративної держави над повноваженнями її суб’єктів (напр., Аргентина, Бразилія, Венесуела, Індійська Республіка, Мексика, Пакистан);
2) відносно централізовані — майже урівноважені сфери компетенції федеративної держави та її суб’єктів у питаннях організації суспільного життя (напр., Австралія, Німеччина, США).
За принципом побудови виокремлюють:
1) територіальні (напр., Бразилія, Венесуела, Мексика, Німеччина, США);
2) національні (колишні СРСР, Чехословаччина, Югославія; державний союз Сербії й Чорногорії, Індійська Республіка);
3) національно-територіальні (Канада, РФ, Швейцарія).
Залежності від обсягу прав суб’єктів федеративної держави виокремлюють:
1) симетричні, де всі їхні складові частини є суб’єктами з однаковим конституційно-правовим становищем (Австралія, Німеччина);
2) асиметричні, у яких обсяг повноважень різних суб’єктів неоднаковий (Індійська Республіка, США).
За способом взаємовідносин федеративної держави і її суб’єктів виділяють обʼєднання:
1) на основі союзу (колишній СРСР, США, Танзанія, ОАЕ);
2) на основі автономії (Австрія, Бельгія, Венесуела, Індійська Республіка, Пакистан).
Станом на 2024 рік 25 країн світу є федеративними державами. Федеративний державний устрій є неоднорідним, у різних країнах він має свої особливості, визначені історичними умовами утворення конкретної федеративної держави, національним складом населення країни, своєрідністю культури і побуту народів, що входять у союзну державу. Федеративна система державного устрою може бути ефективною тоді, коли її діяльність відбувається в суворих рамках конституції й чинного законодавства, чітко розмежованої сфери компетенції центральних і місцевих державних органів, строгого дотримання громадянських прав і свобод. У цьому сенсі федералізм характеризують як «договірну відмову від централізму», як «структурно оформлену дисперсію повноважень» між різними державними органами, своєрідними владними центрами, законні повноваження яких гарантує конституція.
Література
- Зінченко О. В. Принципи федеративного устрою ФРН та Російської Федерації: порівняльний аналіз // Вісник Академії правових наук України. 2011. № 4. С. 48–57.
- Ляшенко T. Федерація // Політична енциклопедія / Гол. ред. Ю. Левенець. Київ : Парламентське видавництво, 2011. С. 746.
- Колісник В. Ідея федералізації в Україні у контексті національно-етнічного чинника: історичний досвід та сучасні виклики // Право України. 2014. № 9. С. 53–63.
- Гусар О. А., Толкачова І. А., Устинова І. П. Державне (конституційне) право зарубіжних країн. Київ : Національний авіаційний університет, 2021. 158 с.
Автор ВУЕ
Покликання на цю статтю: Дем’яненко Б. Л. Федерація // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/Федерація (дата звернення: 10.10.2026).
Статус гасла: Оприлюднено
Оприлюднено: 22.07.2024
